Читати книгу - "Випадковий зв'язок, Anastasia Love you"

Звісно я починаю брикатися і вимагати, щоб він мене, як мінімум, поставив на місце. Ден, напрочуд швидко виконує моє прохання насолоджуючись моїм обуренням та іскрами в очах, адже я сама відчуваю, як сильно палаю до нього справжньою злістю. Хутко розвертаюся і пришвидшеними кроками прямую до виходу.           Ден наздоганяє мене вже зовні, смикає за руку змушуючи поглянути йому в очі.           — Ну годі, не злись. Це всього лише був жарт, чому розгнівалась?           — Пф, там мені байдуже. Просто жарти в тебе не смішні. Ще один мінус, — хмикаю я помічаючи, трохи далі, на тротуарі брата, який затискає ту саму блондинку, яку виніс з клубу декілька хвилин тому. Швидко ж вона здалася. Слабачка.           — То ти рахуєш мої якості? Є хоч якісь плюси? — Запитує хитро примруживши очі. Погляд чіпкий, скануючий. В мене складається враження, що це саме він намагається розібрати мене на атоми і розкласти по поличках. Хочеться сказати, що писок в нього цілком привабливий, але натомість видаю зовсім інше.           — Ти не батарейка, щоб я шукала в тобі плюси і мінуси. Ходімо, здається твоєму другові потрібна допомога, — киваю на парочку, щоб відволікти його увагу адже більше не хочу залишатися з ним наодинці. Він мене напружує.           Благо, Ден не дурний і цілком розуміє мій тонкий натяк. Ми підходимо до цих голубків і Карпенко запитує, чи треба якась поміч, однак Ілля одразу відмовляється і посилає нас подалі разом зі своєю допомогою.           — Я теж, мабуть, поїду, — промовляю, коротко зиркаючи на Дена, який долю секунди мовчить, а потім згідно киває у відповідь.           — Викликати тобі таксі? — Запитує, навіть не намагаючись вмовити мене залишитися, чи щось в такому плані. Здається, що зараз переді мною зовсім інший хлопець, який аж ніяк не схожий на того, що намагався фліртувати зі мною в клубі. Мене це навіть трохи спантеличує і дивує.           — Дякую, сама впораюсь, — не хочу показати свого розчарування, але й приховати його не виходить.           — Як хочеш, — байдуже знизує плечима, але при цьому пильно дивиться у вічі. — Тоді, до зустрічі, — кидає на прощання, а сам розвертається і… повертається в клуб.           Декілька секунд, я так і стою з відкритим ротом навіть не знаючи, як вчинити: обуритися, чи наплювати на цього хамелеона? Офігіти, просто! Він навіть не запропонував мені піти з ним! Та й, хіба, повинен був?           Зрештою, я таки обираю другий варіант, викликаю таксі і з пригніченим настроєм їду на квартиру. Сподіваюся, більше ми з цим придурком не перетнемося!           ****           Насправді, я приїхала в столицю зовсім не розважатися і, ні в якому разі не на екскурсію. Вся справа в пристойній сумі грошей, яку пообіцяв мені щомісячно виплачувати один хлопець, в обмін на невелику акторську гру. Можливо, якби справа стосувалася якоїсь незнайомої людини, я б відмовилася, однак заради помсти Ярославові Камінському я була готова взяти участь у виставі. Шкода, що тоді мені було невідомо, як швидко після цього рішення моє життя полетить шкереберть…           Так склалося, що ми раніше зустрічалися з Яром. Колись він, так само, як і я, жив та навчався в Дніпрі. Ми познайомились в нічному клубі. Так вже склалося, що того вечора я опинилася в компанії друзів свого брата, серед яких одразу помітила блакитноокого Камінського. Я була студенткою першого курсу економічного факультету, а він навчався на останньому курсі академії будівництва та архітектури, проте, навіть різниця у віці та поглядах не завадила нам прозустрічатися, майже, рік.           Я, мабуть, тоді вперше по-справжньому закохалася. Пам'ятаю, як палала від нетерпіння чекаючи кожної наступної зустрічі з ним, як шалено сумувала, коли ми довго не бачились, і, якими чуттєвими та гарячими були наші зустрічі. Тоді я не тямила себе від щастя. Пурхала, мов той метелик і не знала, що всі ці почуття швидкоплинні…           Потім все змінилося. Яр переїхав у столицю, а я залишилася закінчувати університет у Дніпрі… Все зруйнувала відстань і жорсткі слова Камінського, які я пам'ятатиму все життя.           "Я зрозумів, що не кохаю, тебе, Інно. Пробач, якщо зможеш…"           Одна фраза, сказана цим чоловіком повністю зруйнувала мою віру в кохання. Минуло багато років, але, здається, я досі йому не пробачила…           Звісно, на цьому моє життя не зупинилося. З того часу багато чого змінилося включаючи і мій світогляд. Більше не було тієї юної, наївної та мрійливої дівчинки Інни, яка літала в рожевих хмарах і чекала на повернення свого принца. Інна стала зовсім іншою: холодною, зухвалою, дещо стервозною і, найголовніше, впевненою в собі жінкою. І саме такою я любила себе найбільше.           Коли напередодні зустрічі з Камінським, який тепер володів успішною будівельною компанією, до мене в гості завітав його брат, Свят, я була відверто здивована. Однак, почувши причину його візиту в мене загорілися очі від передчуття майбутньої помсти. Він хотів посварити свого брата з його нареченою і для цього йому була потрібна моя допомога. За нашим сценарієм, я повинна була спокусити Камінського, а натомість, отримати непогані гроші, на які можна було б жити декілька років і взагалі не працювати. Однак все пішло не за планом.           Камінський, звісно приїхав на зустріч і ми уклали ділову угоду про співпрацю, але на цьому все. Весь вечір Яр тримався відсторонено, наче, подумки знаходився зовсім в іншому світі. Мене це дико дратувало, і, я уявлення не мала, як привернути до себе увагу. З іншими чоловіками я чудово знаходила спільну мову, тобто, вони одразу роздягали мене своїми хтивими поглядами, але тільки не Яр.                       Того вечора, зрозумівши, що Камінський дійсно приїхав у Дніпро виключно заради роботи, я вирішила піти у ва-банк. Вдерлась до нього в номер і не зволікаючи накинулась з поцілунками… Тоді я була впевнена, що він точно не встоїть після аж такої моєї наполегливості, але Камінський мене відштовхнув і взагалі забрався зі свого номера залишаючи на душі відчуття гіркого розчарування…             А ще, він забув там свій телефон, якийя сьогодні ввечері збиралася ефектно йому повернути.             План був доволі простий і цілком логічний. Святослав запрошує мене на святкування з нагоди заснування будівельної компанії, яку тепер очолював Камінський і куди він повинен був прийти зі своєю нареченою. А я, в свою чергу, виконую свою частину домовленостей.             Спочатку вечір йшов непогано. Я постійно посміхалася товстим гаманцям, які облизували мене з ніг до голови і трималася дуже достойно. Ярослав навіть виявив бажання познайомити нас зі своєю нареченою, але коли його Надія дізналася, що в Дніпрі він зустрічався саме зі мною, її щира посмішка за одну мить сповзла з гарненького личка. Погляд наповнився ворожістю і відблиском злості. Я була впевнена, що трюк з телефоном остаточно розіб'є її віру в кохання цього чоловіка.             Так, я хотіла, щоб вони розлучилися і мені вдалося їх посварити.             Все відбулося в ту мить, коли Камінський разом з Надією вже збиралися покинути ресторан поспішаючи до автомобіля.             Звісно, я вже чекала на них біля виходу, і як тільки в мене випала можливість звернутися до нього, я зробила це.             — Яре? — Я навмисно дивилися лише на нього, повністю ігноруючи його нову пасію. — Ти дещо забув. Повертаю, — посміхнулася грайливо і простягнула йому телефон з тріумфом споглядаючи на весь спектр жаху в очах його нареченої. Сподіваюся, вже колишньої.             Яр зблід просто на очах, чим ще більше посіяв сумніви в душі цієї милої брюнетки, яка ледве не задихалася від образи до нього. Звісно, вона повірила адже зі своєю роллю я впоралася бездоганно.             Далі почалися справжні сімейні розбірки, на які споглядати я не планувала. Мені було байдуже на їхні почуття. В цей момент мене цікавили гроші, а точніше дата, з якої я почну їх отримувати і більше не витрачатиму свій час на роботу в компанії.             — З грішми доведеться зачекати, — слова Святослава одразу посіяли в моїй голові підозри та сумніви, але я надіялася, що це мені лише здалося.             — Я свою частину угоди виконала, Святе, і дуже сподіваюся, що ти теж не порушиш обіцянку, — трохи жорсткіше зауважила я відчуваючи себе ошуканою, але чоловік запевнив мене, що гроші будуть, пізніше. Коли він владнає всі паперові питання.             Мені не залишалося нічого іншого, як просто повірити на слово, що, зрештою, я і зробила ще раніше.             Звісно, я нервувала. Вилетіла з ресторану, з сумочки дістала пачку цигарок в надії зняти трохи напругу, але палити мені не дозволили.             Цигарка була висмикнута з мого рота і зі злістю відкинута кудись убік. Ярослав повернувся і вирішив мене покарати…             — Що це за шоу ти влаштувала перед моєю нареченою? — Гаркнув Камінський силою стиснувши мене за плечі. Я, звісно ж, зовсім не очікувала на його раптове повернення, гадаючи, що він навколішках повзає перед нареченою доводячи свою непорочність. Я розгубилася, зухвалість різко випарувалась і в мені залишився неприхований страх. —  Кому подякувати за чудову постановку? Щось мені підказує, що я дуже добре знайомий з режисером. Адже сама б ти до такого точно не додумалася, правда? — Він стискає моє зап'ястя з такою силою, що я починаю голосно шипіти.             — Ай! Пусти! Я просто повернула те, що ти забув. Які до мене претензії? — В мене не було іншого вибору, ніж просто прикинутися дурепою, але з Камінським такий трюк не пройшов.             — Або ти зараз же розповідаєш хто тебе надоумив, або я розриваю нашу угоду щодо подальшої співпраці, обирай! — Гаркає пропалюючи мене своїм гнівом від чого мені стає по-справжньому страшно. Ілля мене вб'є, якщо угода втратить дію…             — Ти не зможеш розірвати угоду адже справжні друзі так на вчиняють. Мій брат тобі цього не пробачить, — намагаюся зіграти на їхній дружбі, але знову невдача. Схоже, Камінський зараз готовий мене вбити за правду.             — Якщо Громов дізнається, що замість роботи в компанії ти граєш в брудні ігри мого Славка, повір, він примчить з іншого кінця світу, щоб викинути тебе з сімейного бізнесу. Твій брат достатньо мудрий, щоб дозволити такій нахабі, як ти, розвалити справу його життя, — а ось це мене лякає найбільше, адже залишитися без фінансування я точно не планувала. Свят, звісно, обіцяв щомісячну суму на рахунок, але тоді і Камінський мені не погрожував.             — Тільки не кажи, що я тобі все розповіла, інакше він мене знищить, — розуміючи, що програла, вирішую зізнатися і звалити все на Славка, адже по-суті, замовником був він.             — Ясна річ, що я сам про все здогадався, але мені потрібні деталі.             — Гаразд, — піднімаю очі на нього. — Святослав запропонував мені угоду — я проводжу з тобою ніч і розлучаю вас з Надією, натомість, щомісяця мені на рахунок капають відсотки від вашої компанії.             — Що? — В нього мало очі на лоб не вилазять від здивування, а я і далі продовжую тремтіти від страху. — Він простий піарник і в нього немає жодного права розпоряджатися грошима компанії! Ти хоч розумієш, що він обвів тебе навколо пальця?                                 Здається, я взагалі зараз слабо щось усвідомлюю. Лише в одному я впевнена точно — грошей не буде, а от проблеми мені гарантовані.             — Я ж не виконала своєї частини угоди. Чи виконала? — Цікаво ж все таки, чи вони досі разом.             — Не твоє діло, — гаркає Ярослав і я затихаю відмічаючи, що за ці довгі роки зміни відбулися не лише в мені… — Я все одно одружуся з Надею, а ви зі Святом будете відповідати за скоєне. Якби не дружба з твоїм братом, запевняю, ти б дуже пошкодувала, що вирішила піти проти мене. Але сильно не радій. Я обов'язково повідомлю Іллі, чим займається його сестра поки його нема, — саме на цій, не дуже веселій ноті, змірявши мене нищівним поглядом, Камінський різко розвертається і прямує до свого автомобіля, а я, вперше в житті шкодую, що вляпалася в таке лайно.             Повертатися в ресторан у мене немає жодного сенсу тому я вирішую якнайшвидше поїхати на квартиру брата. Як добре, що Ілля зараз там не живе, інакше мені було б навіть страшно поглянути йому в очі.             Намагаюся замовити таксі через додаток, але сьогодні просто феєричний день невдач. Вільних автівок немає, так само, як і мого терпіння. Не витримавши сьогоднішніх промахів я стою на тротуарі і голосно лаюся на довбану програму. Знаю, що причина зовсім не в ній, але так мені легше зігнати свою злість.             До новобудови я плентаюся пішки відмічаючи, що йти по-суті не так вже й далеко, якби лише не гнітючі думки, які я вже задовбалася відганяти.             Рик мотоцикла все ж таки змушує мене повернутися до реальності, адже він так різко вилітає з-за повороту, що з переляку, я мало не кидаюся йому під колеса.             — Кретин! Ідіот! Я ледве не вмерла! — Він різко гальмує, а я починаю голосно волати більше не в змозі стримувати своїх емоцій. Вечір і так паскудний, так ще цей недобайкер ледве не довів мене до інфаркту.             — Ти дивом не вмерла! Я ледве встиг загальмувати! Якого біса ти виперлась на проїжджу частину, я ж міг тебе не помітити! — А це вже починає гарчати ось це непорозуміння, наче, це він тут жертва, а не я. І, тільки тоді, коли з-під шолому показується вже знайоме обличчя Карпенка, я розумію, що гірше вже бути не може.