read-books.club » Любовні романи » Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко 📚 - Українською

Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Новорічні (не)щасливці" автора Емілія Дзвінко. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 51
Перейти на сторінку:
Розділ 2

Я приїжджаю на адресу, яку надіслала Оленка. Виходжу з авто і роздивляюся усе навколо. Засніжені сосни підпирають яскраво-блакитне небо. Давно не бачила такого красивого насиченого кольору, чи може в місті небо інше? Повітря таке свіже, що хочеться надихатися наперед і взяти з собою ще трішки. Дерев’яний будинок на три поверхи виглядає пишно, але не відштовхує, помітно, що його декорували зі смаком в класичній червоно-золотистій палітрі. Впізнаю почерк Оленки, і навіть не здивуюся, якщо на сьогоднішньому святі подруга буде в червоному. А золотистий залишить на Новий рік. Любить вона все яскраве і привертаюче увагу, але їй це справді личить. 

— Наті, я така рада тебе бачити! — пищить від радості подруга, не дає мені і слова сказати. Обіймає, вхоплює міцно за руку і веде до будинку, ніби боїться, що я зірвуся і втечу. 

— Зачекай, — зупиняю Оленку.

— Що сталося? — одразу робить серйозний вираз обличчя подруга. — Тільки не кажи, що ти передумала або що тобі треба їхати назад. 

— Оленко, не хвилюйся, — заспокоюю подругу. Та зі своєю фантазією вже встигла собі напридумувати бозна що. — Я лише візьму сукню та туфлі для вечірки, які залишились в автомобілі. Але якщо боїшся мене відпустити, то я можу й не переодягатися. Мій гольф та джинси виглядають нічогенько, а головне що вони дуже зручні, — жартую. 

— О це вже ні! — заперечливо хитає головою подруга. — Сьогодні ніяких гольфів та джинсів, лише сукня і бажано чим коротша та відвертіша, — хитро усміхається Оленка.

— Я не планую нікого спокушати, а ти, — застережливо тицяю пальцем в подругу, — ні з ким мене не зводь. Пам'ятаєш, ми з тобою домовилися і я тобі повірила. 

— Наті, не бурчи як моя бабуся. Я ще нічого не встигла зробити.

— От і добре, що не встигла, бо я цього не потребую, — ще раз нагадую подрузі.

— А от і дарма не потребуєш, — не зупиняється Оленка. — Я б з радістю тебе познайомила з кимось із друзів мого Сергія. Наприклад, Андрію ти дуже подобаєшся. — починає перелічувати кандидатів. — Він сам за тебе питав вже декілька разів. А ти наче холодна крижинка поводишся. Хоча від одного побачення з ним, тобі б точно нічого не сталося. Хлопець він класний! 

Здається мені, що подруга ніколи не перестане намагатися влаштувати моє особисте життя. Їй складно змиритися з тим, що замість кохання я добровільно обрала кар'єру і ще жодного разу не пошкодувала про свій вибір. 

— Оленко, ми перетинаємося з Андрієм по роботі. І маємо ще й досі не закінчені справи. Ти ж знаєш, що я не сплю з тим, з ким працюю. Нових друзів чи співрозмовників я не шукаю, тому не бачу сенсу ходити з ним на побачення. Це марна трата часу мого і його теж. Він людина зайнята не менше ніж я. 

— Ти невиправна Наті! Я тобі говорю, що ти симпатична цьому хлопцеві і він явно не проти серйозних стосунків з тобою, а ти зводиш все до одноразового сексу. Невже тобі самій не хочеться чогось більшого, стабільнішого, романтичного в кінці кінців. Може варто, хоч спробувати? — не вгаває подруга. Дивиться на мене з надією та співчуттям наче я найнещасніша жінка в світі. Я втомилася вже їй доводити, що крім кохання є багато всього іншого, що приносить в житті щастя.

— Давай не будемо про мене, — зіскакую я з теми, бо відчуваю, що ця розмова може затягнутися надовго. — Покажи краще мою кімнату. Я піду трохи відпочину і приведу себе в порядок.

Оленка трохи розчаровано зітхає і проводжає мене на другий поверх залишаючи наодинці. Я сплю майже дві години. Цього вистачає, щоб відпочити та відновитися. Коли прокидаюся, то навіть встигаю зробити декілька робочих дзвінків, але потай від подруги, бо ж обіцяла їй, що сьогодні ніякої роботи. Ну така вже я працьовита бджілка, не можу з цим нічого зробити. Тим більше, що в останній місяць року на річні фінансові звіти та аудиторські перевірки ніби гарячий сезон відкрився. Клієнтів багато і всім треба якісний результат.

До вечірки час ще є, тому я можу без поспіху нафарбуватися і укласти волосся. У мене боб-каре з яким я почуваюся дуже комфортно. Щоденне вкладання на роботу зробило мене справжньою приборкувачкою неслухняних темних пасм та об’єму. Тому про зачіску взагалі можу не хвилюватися. З макіяжем буде трохи важче, бо давно святково не фарбувалася. Як варіант, можу лишити все як є, використати лише прозорий блиск до губ та туш для вій. Хоча, Оленка таку ідею не оцінить, враховуючи, що над нею вже другу годину чаклують перукар та візажист. Я від їхніх послуг наперед відмовилася, бо не люблю довіряти себе чужим. Навіть, якщо вони професіонали, я волію спочатку все перевірити сама і оцінити їх рекомендації. Ось така я часом не зручна людина. 

Поки подруга чепуриться, я йду в душ. Беру з собою все необхідне і прямую в кінець коридору. Заходжу, роздягаюся і згадую, що забула свій мобільний в кімнаті. А якщо з роботи зателефонують? Може повернутися в кімнату за мобільним? Та ні, це ж дурість. У мене сьогодні вихідний як не як. Чи все ж варто? Ні, не піду, адже треба вміти делегувати обов’язки іншим. Для чого мені телефон у ванній? З моїх думок мене вириває скрип дверей і голосне чоловіче «Ого».

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 3 4 5 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"