Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

        Лєрина мама і її подружка тітка Ліда залягли, як ті два тюлені під кущем. Ми ж приєдналися до друзів Валерії (Лєри)*, які тусувалися ближче до самої води. День і справді видався спекотним та сонячним.

        Бодя швидким рухом позбувся своєї білої футболки. А потім і шорти полетіли слідом на пісок. Підхопив і обережно склав, запхав у свій чорний рюкзак. На переніссі красуються чорні круглі окуляри. Світла гривка скуйовдженого волосся  й темно-зелені плавки боксери. Міцні ноги, пружні сідниці, широкі плечі… Продовжувати? Треба перестати на нього витріщатися, доки не спалили.

- Покрутитися? - Запитує озираючись, і лукаво посміхаючись.

- Що? 

- Ти зрозуміла про що я, Руда!

        Руда! Це що ще таке? Ну припустимо близькі друзі звуть мене Рижуля, але ж він яке має право насміхатися наді мною?

- Які гарні дівчата сьогодні в нашій компанії. - Промовляє один з хлопців, здається його кличуть Максом. Та ці слова стосуються явно не мене, а Лєри і Марусі.

       Останні вже встигли скинути одяг, лишившись у привабливих та спокусливих купальниках. Такий собі контраст. Білявка  Лєра, і Марія з темним довгим волоссям.

- Принизливо, коли на тебе не звертають увагу? - Знову заходився підтрунювати наді мною Богдан. 

- Та відчепися ти вже! -  Викрикнула роздратовано й пішла засмагати.

       От тобі і незабутній відпочинок біля моря, в приємному колі. Поки що повний треш. Жодних нервових клітин не вистачить. Так пройшло добрячих півгодини. Ви думаєте про мою відсутність хтось схаменувся? Та зараз! От хіба що Бодя!

- Хей, Руда, ти перевертайся час від часу, а то вже смаженим у мій бік потягнуло!

- Чого тобі? - Лягаю  на живіт, підіймаюся трішки спираючись на лікті, повільно стягую з очей сонцезахисні окуляри.

- Крему від засмаги позич трішки, а то відчуваю, що плечі почало припікати. - Сідає навприсядки поряд.

- Он у сумці бери! - Киваю у бік великої пляжної сумки.

       Тягнеться так, що його пружна дупа опиняється зовсім поряд.

- І тут не можу побути наодинці! - Звичайно усамітнилася я явно не для цього, а лише тому, що мені незвично, а ще образливо, що на мене геть не звертають жодної уваги. Бути увесь час у центрі, лялечкою, зовнішності якої заздрять дівчата, мріють хлопці і тут такий облом. Та що з цим містом не так? 

- Що за… - Він видавлює крем на долоню й проводить по ньому пальцями. Потім нюхає аромат. - Дивна консистенція і запах теж. В моєї мами так виглядає крем для ніг! Напевно, мастися ним сама. Свербіж і висип довше лікувати ніж сонячні опіки…

- Як це? - Мені вже геть не до засмаги. Починаю рясно вкриватися гусячою шкірою. А мені теж крем здався дивним. Та ще й ментол так гарно охолоджував на початку. Точно, крем для ніг! Дідько! Що ж буде з моєю ніжною та світлою шкірою після часу проведеного на пекельному сонці?

- Не дивись на мене Руда! Краще слідкуй за тим, що і де купуєш! - Підняв догори долоні й зрозумів, що терміново слід тікати, тому швидко підвівся на ноги. 

        Твою ж маму цьомки! Натягнула на лоба бейсболку, хоча кого я обдурюю, мою червону шкіру на обличчі тінню від піддашка кепки вже не врятуєш. Гарна ж я буду увечері! От не щастить так не щастить. Чула, що увечері крута вечірка з барбекю. 

        Та треба думати не про вечірку, а про те, яким чином замість крему для засмаги у тубі виявився зовсім інший. Дякувати Богу, хоч не крем від геморою. 

        От тобі і Лєра. Гарна ж ти подружка! Та ще й Марійка не гребує увесь час фліртувати з Богданом. Ну да, вона ж не в курсі про його прищаву молодість. Он які красунчики виростають з ботанів… Надягаю футболку й відчуваю, як  подразнені від засмаги плечі починають щипати та палати. 

       Увечері відчула себе зле. Червона шкіра палала. Почула що хтось шкребеться у двері. Ледве знайшла в собі сили, щоб відчинити. Кожен рух, наче проїхатися по наждаку…

- Вітаю тебе, о великий вожде красношкірих… - Вимовив Бодя скоромовкою.

- Прийшов позловтішатися? - Бурмочу незадоволено. 

- Взагалі не для цього! - Він притулився плечем до одвірок. - Я тут знайшов крем рятівник з пантенолом у своїй аптечці, намастив свої плечі й тобі приніс. Може знадобиться.

        Підозріло глянула на нього й потягнулася за цілющим кремом. Та Богдан швидким рухом повів рукою, яка тримає ліки угору, прийшлося навіть стати навшпиньки, торкаючись його грудною клітиною. І цей пронизливий погляд згори-вниз. Добре, що щоки й без того червоні наче два маки, хоч не помітно, як я рясно почервоніла. Стиснув губи й опустив руку,  віддаючи мені той крем, відступив на крок назад.

         Відкрила й навіть вдихнула чим пахне. 

- З чого це ти такий турботливий!?

- Хм. - Знизав плечима. - Якщо не треба, так і скажи!

- Лиши. - Схопила тюбика так що спробуй тепер відібрати, все одно нічого не вийде. І навіть видавила з себе: “Дякую”.

- Та будь ласка! - Вимовив й відволікся, хтось покликав його.

- Бувай, думаю сьогодні вже навряд чи побачимося! - Зухвало посміхнувся й пішов геть.