Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

І щоб, якби якийсь бакаляр, цирульник, парох, якийсь канонік чи якийсь дук зупинив їх, аби сказати: «Діти мої! Усе дуже добре, я бачу, що ви сповнені героїзму, сповнені святого обурення; я також іду з вами, але перш ніж ми підемо всі разом, і я з вами, щоб утнути цю дикунську витівку, чи вам не здається, що ми повинні домовитися про те, яку саме дикунську витівку ми маємо намір утнути?» — якби котрийсь із цих сучих синів, яких я назвав, зупинив їх і сказав такі слова, то щоб вони негайно збили його з ніг і пройшли по ньому, розтоптавши його. І саме це стало б початком їхньої героїчної дикунської витівки.

Чи не здається тобі, мій друже, що довкола є чимало самотніх, чиї душі переповнені сильними почуттями і чиї серця пориваються до якоїсь дикунської витівки? Ану, чи не зміг би ти їх об’єднати й утворити з них ескадрон та вирушити з ними в похід — бо я пішов би з ними й за тобою — визволяти Гріб Дон Кіхота, про який, Богу дяка, ми не знаємо, де він є. Але нас туди проведе зірка, осяйна і дзвінка.

А чи не станеться так — запитуєш ти мене в години розпачу, коли тобі не хочеться вірити самому собі, — чи не станеться так, що, повіривши, ніби вирушили в похід через поля й землі, ми насправді ходитимемо по колу — навкруг одного й того самого місця? Тоді зірка зупиниться в небі, нерухомо застигши над нашими головами, і покаже, що Гріб усередині нас. А потім зірка впаде, але впаде так, що зануриться в наші душі. І наші душі обернуться на світло, а зоря, осяйна й дзвінка, розчинивши їх у собі, знову здійметься в небо, ще осяйніша, обернувшись на сонце, на сонце вічної мелодії, що освітить небо нашої врятованої батьківщини.

Отже, в похід. І пам’ятай, що не можна брати до священного ескадрону, який вирушить у хрестовий похід, бакалярів, цирульників, парохів, каноніків та дуків, перевдягнених у Санчо. Не звертай уваги на те, що вони проситимуть у тебе острови; але негайно жени їх геть, як тільки вони почнуть у тебе розпитувати про маршрут походу та про його програму, як тільки з лукавим і змовницьким виглядом вони попросять, щоби ти їм точно повідомив, де саме перебуває Гріб. Іди за зіркою. І роби, як робив Рицар Сумного Образу: захищай усіх скривджених, яких ти зустрінеш на своєму шляху. Захищай тих, яких ти бачиш тепер, і захищай тих, яких ти бачиш тут.

Рушайте в похід! Куди ж ми підемо? Зірка вас поведе — до Гробу! Що ж ми робитимемо в дорозі, поки йтимемо? Що ви робитимете? Будете боротись! Будемо боротись, але як?

Як будемо боротись, ти запитуєш? Зустрінеться вам той, хто бреше? Кричіть йому в очі: «Брехун!» — і рушайте далі, вперед! Зустрінеться вам той, хто краде? Кричіть йому: «Злодій!» — і рушайте далі, вперед! Зустрінеться вам той, хто верзе нісенітниці і кого слухає величезний натовп із роззявленими ротами? Кричіть їм: «Йолопи!» — і рушайте далі, вперед! Вперед і вперед — не зупиняючись!

Але хіба в такий спосіб, — каже мені один чоловік, якого ти добре знаєш і який прагне вирушити у Хрестовий похід, — хіба в такий спосіб можна стерти з лиця землі брехню, злодійство чи дурість? А хто сказав, що ні? Найжалюгіднішою з усіх жалюгідних побрехеньок, найогиднішим і найбридкішим вивертом боягузтва буде сказати, що ми нічого не досягнемо, викривши злодія, бо інші, мовляв, крастимуть і далі; що ми нічого не досягнемо, коли скажемо в очі мерзотникові, що він мерзотник, бо від цього масштаби мерзоти у світі не зменшаться.

Я готовий повторювати тисячу разів: якщо ти бодай один раз назавжди покінчиш з одним-однісіньким брехуном, то цілком певна й цілком конкретна частка брехні зникне з лиця землі назавжди.

Отже, в похід! І негайно виганяй зі священного ескадрону всіх тих, котрі почнуть дошукуватися, яким темпом та в якому ритмі потрібно йти. Насамперед треба гнати тих, котрі завжди йдуть в одному й тому самому ритмі. Вони перетворять ваш ескадрон на танцювальну кадриль, а ваш похід — на танець. Жени їх негайно геть! Нехай вони тренуються у своїх танцювальних ритмах десь-інде.

Ті, котрі намагатимуться перетворити твій похідний ескадрон на танцювальну кадриль, називають самі себе та одні одних у своєму колі поетами. Але поетами вони не є. Вони є кимось іншим. Вони йдуть до Гробу лише з цікавості, щоб подивитися, який він, можливо, в пошуках нових відчуттів і для того, щоб розважитися в дорозі. Жени їх геть!

Це ті самі люди, які своєю богемною поблажливістю сприяють існуванню боягузтва та брехні й усіх тих нещасть, у яких ми потопаємо. Коли вони проповідують свободу, вони думають лише про один її різновид: свободу користуватися дружиною ближнього. Вони все пов’язують із любострастям, і навіть в ідеї, у великі ідеї вони закохуються любострасно. Але вони неспроможні побратися з великою та чистою ідеєю і створити з нею родину; вони лише кохаються з ідеями. Вони ставляться до них, як до полюбовниць, і навіть менше того, — як до жінок, з якими мають намір кохатися лише впродовж однієї ночі. Жени таких людей геть!

А якби хтось захотів зірвати біля дороги квітку, що йому всміхається, нехай він її зірве, але на ходу, не зупиняючись, і не відстає від ескадрону, чий командир не повинен відривати погляд від зірки в небі, осяйної і дзвінкої. А якби хтось пришпилив квітку собі до грудей, на свій обладунок, не для того, щоб самому милуватися нею, а щоб інші милувалися нею і милувалися ним із квіткою на грудях, то нехай він іде зі своєю квіткою в петлиці танцювати десь в іншому місці.

Май на увазі, друже, якщо ти хочеш виконати свою місію й послужити батьківщині, ти повинен ненавидіти тих сентиментальних хлопчаків, що спроможні бачити Всесвіт лише крізь очі своєї коханої. Або навіть крізь щось гірше. Нехай твої слова, що влітатимуть у їхні вуха, будуть різкими й суворими.

Ескадрон може зупинятися лише на нічний відпочинок, десь біля лісу або під захистом якоїсь гори. Там хрестоносці напнуть свої намети, помиють собі ноги, повечеряють тим, що приготують для них їхні жінки, закладуть зародки майбутніх дітей їм у лона, поцілують їх на ніч і полягають спати, щоби відновити похід наступного дня. А якщо котрийсь із них помре, то, замість у