read-books.club » Сучасна проза » Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов 📚 - Українською

Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"

148
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Де твій дім, Одіссею?" автора Тимофій Гаврилов. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 60
Перейти на сторінку:
фотоапаратами або ж фільмували на відеокамеру. Куплена на блошиному ринку таблиця з перекресленим фотоапаратом, яку я прикріпив біля входу, якийсь короткий час покладаючи на неї сподівання, не зарадила, тож не залишилося нічого іншого, як змиритися. Тепер щоразу, завершивши трапезу, я вставав, розтягував губи, поправляв метелик, розкланювався. Замість аплодисментів на мене сипалися монети, яких наприкінці мого тут перебування було на подвір’ї майже так само рясно, як камінців. Ніхто не збирав їх. Тим, хто кидали, вони мали приносити щастя, мені — натхнення.

Подвір’я було вистелене річковою галькою, яка, тручись, шелестіла під ногами. Коли збиралося на дощ, стільці і стіл належало заносити в простору нішу під накриття, де стояли інші стільці та столи, неодмінні атрибути наших бенкетів, стережені павуками — інсектусами у бойових візерунках, через що, крім нас, яких вони знали, сюди ніхто не потикався. Можливо, вони мали нас за своїх господарів, а може, інстинкт, який замінював їм здоровий глузд, підказував, що з такими гігантськими одоробалами, як ми, їм не впоратися.

Позаду були металеві двері з товстим матовим склом, куди я прагнув потрапити, ваблений світлом, яке млоїлося звідти ночами, й оповідками, які почув швидше, ніж почалося моє тут перебування — першу мені розповів провідник поїзда, яким я сюди приїхав, другу, що відрізнялась від першої подробицями, — таксист, третю, що спростовувала попередні, — Кара Гасан, літописець, запрошений укладати Правдиву Історію Нищення і Ненависті. То був вхід до каземату, де брали початок печери з численними розгалуженнями, темні лабіринти з карстовими бурульками, потаємні ходи, що пролягали під дном Середземного моря, виводячи в Передній, Середній і Задній Азії; одне відгалуження тяглося в Єгипет, до коптського монастиря, де зберігалися переписані ченцями давні рукописи. Ті печери, то були крипти перших вірян, в яких вони ховалися від переслідувань імператорів і посадників. Коли настане остання пора, двері на мить відчиняться, щоб прийняти своїх найстійкіших сподвижників.

Часто прибігали коти. Лягали на сонці, розтягувалися, випростували лапки, солодко дрімали — годі уявити собі подвір’я без цих самодостатніх пухнастих звірят. Навіть коли вони йдуть геть, залишаються їхні проекції, ворсинясті ейдоси, так само як у їхніх оброслих пухом котячих головах залишаються ейдоси віскас на тарелі, які примушують їх вертатися сюди знову і знову.

На зовнішній стіні будинку, поверх світлого тиньку котримсь із митців-резидентів, яких тут устигло перебути до дідька, було намальовано люмінісцентними фарбами прутень, мов стовбур дерева, яких удосталь росло навколо, і виведено напис, якого годі було не зауважити: КОЇТЬСЯ КОЇТУС, ПРОХАННЯ НЕ ТУРБУВАТИ — незбагненна аура висіла над цим палациком, еротизуючи все навколо, найбільше, одначе, простір під його черепичним дахом. За цим фалосом, що світився у темряві, щоправда, не так яскраво, аби його можна було побачити з великої відстані, я знаходив свій тутешній пристанок.

Інтер’єр, екстер’єр і фокстер’єр

Якось на подвір’ї вигулькнув пес. Покрутив хвостом, забіг у коридор будинку, залишив візитну картку на килимку («тут був я»), занюхавши котячий запах, голосно гавкав, доки його не забрали господарі: «Беці, Беці, на комм шон».

Інвентаризація інтер’єру (закінчення)

У таких випадках, як із фокстер’єром, добре, що не забуваєш затраскувати двері до свого тимчасового помешкання, яке складається з коридорчика, вигод (разом) і кімнати, в яку я, скориставшись вигодами, повертаюся. Найважливіше, крім кухні, звичайно, робоче місце, яке не раз ставало учасником незбагненних метаморфоз, включно з непоодинокими випадками, коли воно і той, хто на ньому сидів, входили у взаємний контакт, потребували один одного, як інь і янь, доки кінець кінцем зливалися в сіамському екстазі. Біографію нетяг завершував один і той самий дидактичний лад про згубну пристрасть, в якому «любити» римувалося з «погубити», а «стілець», про що неважко здогадатися, з «грець».

Під впливом такого маловтішного досвіду я час до часу змінюю робоче місце, пребуваючи то за столом перед комп’ютером, де займаюся моїм улюбленим видом спорту — серфінґом на хвилях віртуального океану, то сидьма за журнальним столиком, то в синьому кріслі на металевих ніжках, то лежачи в ліжку, мріючи й пишучи, — я проводжу там чи не найбільше часу. Якщо врахувати, що ліжко також місце сну і — ласт бат нот ліст — кохання (одна з його територій, поряд з якими існують також акваторії, як, наприклад, ванна або джакузі), то найважливіші моменти життя відбуваються на обтягненому простирадлом матраці, на який припадає щонайменше третина Відведеного На Цій Землі Часу.

Ліжко — це, зрештою, місце зустрічі, храм, в якому сходяться ейдос і ерос, свідоме і підсвідоме, еґо і супереґо, людина і її лібідо. Лежма на ліжку, спершись на подушку, я жонґлюю дистанційним управлінням; щоразу, вмикаючись і вимикаючись, самсунґ-стенд-бай подає сигнал, кілька акордів мелодії, схожої на ту, якою привертають увагу на вокзалах, щоб оголосити про прибуття-відбуття, запізнення і зміну платформи, штраф за паління в недозволених місцях і самовільне розкидання сміття, ризики залишання речей незнайомцям однаковою мірою, як і займання чужої поклажі, переваги нагляду за дітьми і здавання багажу до камери схову, що працює цілодобово, рунд ум ді ур, в кінці тунелю до ваших послуг відеозал, караоке і вар’єте, наступний сеанс о двадцять першій нуль нуль, продаж квитків припиняється за п’ять хвилин...

Кімната обплутана дротами. Я в Пентаґоні. Я в Адміністрації Президента. Я намагаюся простежити, куди ведуть всі ті дротики, яким несть числа, товсті і тонкі, сині та чорні; частина їх тягнеться до комп’ютера, лексуса й факсуса, частина до фікуса, який правив за ялинку на Різдво, до мікро сенсітів сістем «Сільва», вузькоокого самсунґа і відеомагнітофона, кавоварки і кавомолки, хліборізки і холодильника, емхапе й емґебе. Але куди вела решта? Дроти на підлозі переплутувалися з дротами на полотнах, люб’язно подарованих митцями на знак завершення їхнього успішного перебування. Одного прекрасного дня ідилію кімнатної тиші розірве наглий дзвінок й істеричний фальцет ад’ютанта його превосходительства покладе край усьому: «Гер президент, у країні переворот. Армія присягла на вірність Кара Гасану. Елітний полк зрадив Вас. Національна ґвардія розбіглася. Опозиція вилізла зі штанців, перепрошую, з шанців.»

Проте найбільше дротів вело до ламп, надаючи кімнаті питомих ознак.

Ательє художньої фотографії

На високих і тонких ніжках, тримаючись за край столу і стоячи на підлозі, звисаючи матовими кулями зі сцени і причаївшись на стіні, вони утворювали досконалі перетини світла і тіні, трапеції й ромби різних ступенів інтенсивності, прямуючи до однієї правильної лінії, до золотого перетину — в цих невидимих чарівних дверях з’являлася ВОНА, елеґантний топ ховав знади тіла рівно настільки, щоб робити

1 ... 3 4 5 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"