Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Євгене, – представився новий знайомий, відсуваючи стілець для неї.
– Міла, – усміхнулася у відповідь, коли він сів навпроти.
– Значить, вас можна привітати із придбанням, Міло? -- з усмішкою підморгнув їй чоловік. -- З новою машиною? – уточнив, коли вона трохи розгубилася.
– А, так, – засміялася, відмахнувшись. Скорчила пику. – Ну, нова, вона, звісно, тільки для мене. А так цілком собі «з історією». Але я вирішила, що для забитих вулиць та парковок, саме те.
– Це точно, тут часом зовсім не знайти місця, – кивнув Євген. – У мене теж якось був смарт. Зізнаюся, мені його дуже не вистачає.
Це пояснювало його знання про влаштування її нової машини. Але Міла думала не про це зараз. Її бентежило набагато цікавіше питання. Хіба бувають чоловіки з такою заразливою усмішкою? Їй досі не траплялися. Неможливо не відповісти.
У цей момент підійшов офіціант, щоб прийняти у них замовлення, і обидва відволіклися.
– Може, хочете ще щось, окрім кави? Я, чесно сказати, не обідав, тож планую поїсти. Складете мені компанію? -- Євген знову щиро і широко посміхнувся.
А Міла розгубилася.
Не від пропозиції перекусити. А від цього виразу на обличчі чоловіка: такого відкритого та щирого. І веселого, і доброзичливого водночас. Не звикла до таких чоловіків. Більше до серйозних та стриманих, тим більше з незнайомими людьми; по суті, до тих, хто вміє утримати в образі таємничість і не дозволяє зазирнути всередину себе справжнього. Іноді навіть найближчим.
– Дякую, – посміхнулася. – Але я тільки завершила. Так що цілком обійдуся кавою.
Євген кивнув.
– Тоді, що будете?
– Капучино, – попросила вона в офіціанта так і не випитий нормально напій.
– І чизкейк, – вклинився Євген у її замовлення з такою чарівною усмішкою, що Міла знову змогла лише усміхнутися у відповідь. – Ми маємо серйозно покращити у вашому розумінні цей день, адже так? – він їй підморгнув.
– Згодна, – ось зовсім не хотілося сперечатися.
Щоправда, якщо не лукавити, настрій і так вже пристойно покращав.
– Чудово, – з тією ж усмішкою чоловік повернувся до офіціанта. -- А мені давайте ваш бізнес-ланч та еспресо.
Коли офіціант, прийнявши замовлення, відійшов, Євген знову перевів увагу на неї.
– Питання про життя припустимі? – ввічливо поцікавився він. -- З дитинства не люблю мовчати під час їжі, не переконали мене у цьому правилі. – Він і сам скорчив смішну гримасу, змусивши Мілу розсміятися.
І це було приємно! Виховання, якась інтуїтивна повага, так. І при цьому – повна відкритість спілкування, суцільний позитив при знайомстві у десять хвилин.
-- Допустимі, -- весело погодилася вона, легковажно махнувши рукою.
-- Може, давай, перейдемо на ти? -- одразу запропонував Євген. -- Якщо вже пішли такі «танці»?
Він подивився їй у вічі.
Міла відчула ще більші веселощі чомусь -- тому, що він теж не приховував гарного настрою, мабуть.
-- Несподівано і стрімко, але гаразд. Однак пити на брудершафт, навіть капучино, я не готова, одразу попереджаю, -- жартівливо підвела палець у повітря.
– Почув, – кивнув Євген. -- То чим ти займаєшся, Міло?
Чи тепер вона може звати його Женя?
Поки Міла загадувалася над питанням, з'явився офіціант, мовчки й суворо поставив перед нею капучино та десерт, перед Женею чашку еспресо і, повідомивши, що обід буде готовий за сім хвилин, відійшов.
– Я подарунки роблю, – відповіла Міла, взявши ложку і почав поїдати пінку.
Євген здивувався. Важко сказати чому: відповіді чи її способу насолоджуватися капучино. Він дивився на неї так уважно, що Мілі навіть трохи стало ніяково. І про своє еспресо не згадував, крутив у руках чашку.
-- Подарунки? Ти - Снігуронька?! – жартівливо здивувався він. -- Я так і подумав, коли побачив на тій заправці всю у сніжинках!
Міла знову засміялася, відсунувши свою чашку, про всяк випадок. Одного кавового душу на сьогодні достатньо.
- Чому «Снігуронька»? - спробувала зрозуміти вона, задихаючись від сміху.
-- А хто ще взимку подарунки дарує із жіночих персонажів? - Женя нахмурився, замислився. Відхилився, щоб офіціантові було зручніше ставити тарілки. - Я не в курсі.
-- Не знаю, -- ледь віддихалася Міла. -- Але я подарунки цілий рік роблю. І не дарую, а на замовлення створюю, оформляю, брендую, підбираю ідеї... – перерахувала Міла.
-- Хм, казки поменшало, зате інтересу більше, -- схвально хмикнув Женя, посунувши до себе тарілку з фірмовим супом з гарбуза. Мила його теж сьогодні брала. -- Ти точно не голодна? Може, замовимо? Пішли скромність якомога далі, – глянув з запитанням в погляді.
Мабуть, помітив, як Міла тарілку розглядає.
-- Ой, ні, правда, не треба, -- схопивши свою чашку, Міла прикрила обличчя, яке знову почало червоніти. – Я просто теж цей суп брала. Він смачний.
-- Ясно, -- Женя так усміхнувся.
Просто і дуже по-доброму. Мабуть, побачив і зрозумів її збентеження, ось і перевів акцент.
-- Так, які саме подарунки – твій профіль? -- він повернувся до їжі.
-- Будь-які, -- Міла відставила чашку. -- Я, власне, оформляю їх під свята, події, прикрашаю самі подарунки, роблю не банальне пакування, чи під конкретну компанію, якщо хочуть пам'ятний подарунок співробітникам, партнерам подарувати. Іноді й самі подарунки, знаєш: печиво із пророкуваннями, нестандартне варення, оформлене різними способами. Багато всього, -- скуштувала десерт.
Чизкейк виявився дуже смачним і Міла із задоволенням відламала ще шматочок, перериваючись на перерахування того, що робить.
Євген же тим часом уважно слухав та раз у раз кивав, ніби показував, що зрозумів, про що Міла говорить, не забуваючи і їсти.
-- Слухай, ти віриш у долю? -- спитав він раптом, щиро здивувавши Мілу.
-- Ні, -- вона навіть відмахнулась.
-- А ось і даремно, -- хмикнув Женя, відсунувши вже порожню тарілку з-під супу та приступивши до теплого салату. – Ми з партнерами зламали голову, чим ще здивувати співробітників на корпоративі. Розпещені вони у нас. Вже півтора місяця над цим б'ємось. Маркетолога звільнили, там каламутна історія, -- він якось невдоволено скривився, махнув рукою, але одразу знову посміхнувся. – А самі – не з цієї ми справи, з підходом до свят у нас туго. У всіх трьох технічна освіта і в масовиках-витівниках не значилися навіть в інституті, -- побідкався Женя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лавандовий грудень, Горова Ольга», після закриття браузера.