Читати книгу - "Космічні мільярдери"

Зворотний відлік почав наближатися до своєї кульмінації. За п’ять хвилин до запуску керівник польоту перевірив зв’язок із контрольною групою, яка відстежувала двигун ракети і систему керування, «Dragon», стан посадкового майданчика, погоду і навіть саму траєкторію польоту до космічної станції. Усі системи працюють. Висока підпірка, яка підтримувала ракету й утримувала її у вертикальному положенні, так звана «силова балка», від’єдналася і відхилилася від ракети. Лишалася хвилина зворотного відліку. Наземний контроль передав ракету її власним внутрішнім бортовим комп’ютерам. До запалювання лишалися лічені секунди, на стартовий майданчик із величезних труб лилася вода. Вона поглинала звук двигунів, щоб від вібрації ракету не розірвало на шматки.

«П’ять, чотири, три, два, один, нуль… “Falcon 9” стартувала».

Ракета здіймається вгору, відриваючись від стартового майданчика, і її огортають великі хмари білого диму. Коли вона підіймається, майже до болю повільно, із двигунів виривається струмінь полум’я, завдовжки майже як сама ракета.

«Перший ступінь рухається за планом».

Через тридцять секунд ракета вже була на висоті декількох миль, набираючи швидкість, на мить зникаючи у хмарах, а потім з’являючись над ними. Через хвилину досягла надзвукової швидкості. Ще через тридцять секунд подолала «max Q» – точку максимального навантаження на ракету, коли потужність двигунів та накладання сили земного тяжіння й атмосферного тиску смикає і закручує металевий корпус літального апарата. Ракета досягла висоти чотирнадцяти миль, рухаючись зі швидкістю 1542 милі за годину й усе ще прискорювалася.

Через десять секунд ракета летіла зі швидкістю майже 1900 миль за годину на висоті дев’ятнадцяти миль над землею. Коли атмосфера потоншала, форма ракетного вихлопу змінилася – від кинджалоподібного

полум’я вона стала схожою на квіткоподібну з дев’ятьма пелюстками з імлистих хмар.

Через декілька секунд не залишилося нічого, окрім диму. Він виходив згори ракети, засмоктуючи її в легкий серпанок. «Falcon 9» зникла. А коли розсіявся дим, стало видно лише розкидані уламки, які стрімко падали вниз. Політ ракети тривав дві хвилини і вісімнадцять секунд, а потім вона вибухнула. Триста тисяч людей, які дивилися пряму трансляцію компанії, так і стояли, утупившись у чисте, блакитне небо Флориди.

Не було навіть пристойних світлин катастрофи. Здавалося, немовби ракета просто… щезла.

День народження Ілона Маска було зіпсовано. Він переслухав новини. А тоді почав друкувати твіти.

Чимало людей стверджували, що найкращий спосіб отримати невеликий статок в аерокосмічній промисловості – це розпочати діяльність із великим.

Навряд чи Маск був єдиним підприємцем-мільярдером, який прагнув перевернути космічну промисловість. З іншого боку, складалося враження, немов усі, хто чогось досягнув у галузі споживчих технологій, шукали як укласти трохи грошей і часу в далекосяжне космічне підприємство. Більшість із тих ентузіастів – попри всі попередні успіхи у торгівлі – не впоралися із жорсткими випробуваннями ракетного бізнесу. Усе товариство космічних ґіків, які підбадьорювали, критикували й часто працювали на цих людей, із перших рядів спостерігали за тим, як заможні мрійники різних штибів, від банкірів до колишніх астронавтів, намагалися побудувати бізнес у космосі й зазнавали невдачі.

Чимало з тих мільярдерів були вихідцями з Кремнієвої долини й технологічного сектора. Більшість із них досягли успіху, створивши прибутковий бізнес, хоча їм і торочили, що їхні плани непередбачливі та сумнівні з фінансової точки зору, або ж просто нездійсненні. Вони, своєю чергою, зуміли переконати інших людей укласти свої гроші та час у ризиковані ідеї, які згодом відплатилися сторицею. А ще вони розуміли тенденції розвитку технологій, зокрема в телекомунікації та Інтернеті, які б спрямували приватний капітал у ракетний бізнес.

Промовистим прикладом для розуміння зростання інтернет-компаній у Сполучених Штатах на зламі століть є те, що урядові технології налагодження зв’язків охопили і приватний сектор. На підйомі комп’ютерної мережевої революції, яку підтримували потреби Міністерства оборони, дехто заробив чималий статок. А чи не могла така ж прибуткова екосистема зародитися з мільярдів доларів, які NASA витрачало на розвиток космічних технологій?

Початковою відповіддю було категоричне «Ні».

Коли в 1990-х роках розквітнув інтернет-бум, його світочі швидко побачили, що з’єднання з Інтернетом через телефонні лінії не передаватиме дані задосить швидко до всіх аудіо-та відеопристроїв, появу яких вони вже передбачали в майбутньому. Їм також кортіло позбутися дротів і віднайти бездротове рішення. Хоча оптико-волоконні кабелі почали передавати основну частину інтернет-трафіку, їх контролювали телекомунікації, бізнес був чітко регульований і вимагав чимало робочої сили і технічного обслуговування. Чому б не залишити всі ці земні проблеми позаду й не перемістити мережу в космос?

На той час комерційні супутники вже існували, але надто висока вартість обмежувала їхнє використання розважальними компаніями для транслювання наживо телевізійних шоу і спортивних подій для загалу. Винесення супутникової комунікаційної мережі на орбіту було значно складнішим технологічним викликом і вимагало величезних обсягів капіталовкладень. Однак установи, здатні інвестувати в бізнес мільярди доларів, тяжіли до консервативного боку. Але коли акційний ринок за «Microsoft», «Netscape», «Pay Pal», та «eBay» здорожчав, це створило клас осіб зі значним обсягом чистого капіталу, які вважали, що зрозуміли технологію і були цілком готові ризикнути.

Одним із перших почав діяти Білл Ґейтс, який у 1975 році разом зі своїм другом дитинства Полом Алленом співфінансував маленьку компанію під назвою «Micro-Soft». У дев’яностих вона вже переважала у цифровій економіці майже на рівні монополії. Під керівництвом телекомунікаційного підприємця Крейґа Маккау та за підтримки саудівського принца Аль-Валіда бін Таляля, Ґейтс профінансував компанію під назвою «Teledesic»3. Нова компанія мала запустити й керувати величезною мережею із сотень комунікаційних супутників. Це сузір’я супутників надавало б послуги передачі даних і голосу споживачам по всьому світі, переступивши звичайні наземні телефонні лінії немовби орбітальний гігант.

Але цей далекосяжний задум закінчився банкрутством ще до запуску бодай першого супутника. Досвідчені співробітники проекту списували невдачу «Teledesic» на низку труднощів. То була ідея, котра випереджала свій час і тоді ще просто навіть не існувало технологій, які б дозволяли будувати й запускати супутники задосить дешево, щоб здійснити задумане. А ще це був доволі конкурентний ринок, адже окрім «Teledesic», інші фірми як-от «Iridium» та «Globalstar» також планували запустити великі сузір’я супутників, тому стурбовані інвестори вбачали в уже й без того ризикованих іграх неминуче самогубство. Усі три компанії розорилися, хоча через сім років «Iridium» та «Globalstar» знову з’явилися на полі як ключові гравці у супутниковій промисловості.

Увесь супутниковий мозковий центр – як і світ загалом – неабияк приголомшила поява мобільних телефонів. Доки телекомунікації підкорювали