Читати книгу - "Космічні мільярдери"

назад. Однак, через не надто вдале випробування на продовження програми не залишилося грошей1, тому NASA її згорнуло. Космічні шатли все ще виконували більшість урядових космічних перевезень, тому й не було значної потреби у ще одній багаторазовій ракеті. А окрім уряду, новітня комерційна супутникова промисловість вкладала у свої величезні супутники так багато грошей, що вважала за краще обирати перевірені ракети, збудовані урядовими підрядниками, навіть якщо вони й були дорогими. Росія запустила ракети «Союз» і «Протон», Європа – «Ariane 5», а Сполучені Штати мали ракети серії «Atlas» і «Delta».

На думку Маска часи змінилися. Зрештою, це ж двадцять перше століття. Існував значно більший попит на запуск, аніж видавалося, і його можна було задовольнити правильним продуктом. Тут простежувався позитивний взаємозв’язок: якби вартість доступу в космос знизилася задосить для того, щоб на орбіту змогли вийти нові підприємства, то у зниження вартості доступу в космос інвестували б значно більше грошей. Саме такої позиції він дотримувався як підприємець на початку інтернет-буму. У 1999 році небагато людей вважали за необхідне платити за товари та послуги в Інтернеті. Але Маска та інших членів так званої «Pay Pal» Мафії – а чимало з них, як-от інвестори Пітер Тіль і Люк Носек, які також підтримали й «Space X», – це не зупинило. Щойно вони створили свій простий інструмент для безпечного здійснення платежів у новій споживацькій мережі, інші підприємці знайшли способи як це використати. Здатність переказувати гроші онлайн стала підґрунтям для зовсім нової економіки. Коли в 2002 році аукціонний сайт «eBay» заплатив 1,5 мільярда доларів за «Pay Pal», завдяки своїй частці від продажу, Маск отримав цілий статок на пошук нових ринків, зокрема й у космосі. Ракета «Falcon 9» стала першою вбивчою пропозицією «Space X».

Як і більшість інших орбітальних ракет, «Falcon 9» – це насправді два транспортні засоби з’єднані воєдино. Більший називається першим ступенем, або ракетою-носієм, і вміщує дев’ять двигунів, а також баки з усім ракетним пальним, яке потрібне для їхнього живлення. Зверху розміщується ще один транспортний засіб під назвою другий ступінь, який має лише один двигун. Космічний корабель, який потрібно вивести на орбіту, – а це може бути супутник, десятки супутників, або капсула «Dragon» – розміщують зверху над другим ступенем.

Під час запуску перший ступінь виконує всю найважчу роботу і, долаючи силу земного тяжіння та опір атмосфери, піднімає вгору власну вагу, другий ступінь і вантаж. Складнощі закінчуються, коли ракета входить у космос на межі, відомій як лінія Кармана, що розташовується на загальновизнаній і дещо умовній висоті у сто кілометрів (шістдесят дві милі) над рівнем моря. Досягнувши цієї точки – рухаючись у чотири рази скоріше за швидкість звуку – двигуни вимикаються й обидва ступені, що досі були разом, роз’єднуються, хоча це слово не передає всієї ефектності події: пневматичні штовхачі розділяють ракету на дві частини і, коли ракета-носій стрімко починає падати назад, запускається двигун першого ступеня. На цьому етапі у дію вступав другий ступінь, доставляючи вантаж до будь-якого місця призначення на відстані від 250 до 23 000 миль[7] над Землею. Для більшості ракет завдання першого великого ступеня завершувалося після роз’єднання. Якщо ракету запускали з мису Канаверал, то перший ступінь падав у океан. Коли свої ракети запускала китайська космічна корпорація, то перші ступені зрідка падали на селища, і тамтешні мешканці позували для світлин поруч із величезними алюмінієвими циліндрами, які знаходили серед доріг2.

Ракети «Space X» мали інакшу стратегію. Після роз’єднання, коли перший ступінь відокремлювався, відбувалося дещо інше: двигуни знову починали працювати. Потім розкривалися чотири ґратчасті плавники, прикріплені з боків, і алюмінієвий олівець заввишки чотирнадцять поверхів уже не падав, а летів, і двигуни, спрямовані на Землю, його сповільнювали. На висоті кілька сотень футів від поверхні Землі розгорталися чотири величезні посадкові ноги – зовсім як у науково-фантастичних фільмах 1950-х років. Потім перший ступінь «Falcon 9», який важив приблизно двадцять тонн, обережно приземлявся на посадковий майданчик і, коли ноги фіксувалися на висоті кількох дюймів над поверхнею, ракета припиняла роботу.

Принаймні так задумувалося. Під час виконання сімнадцятої місії до МКС, команда «Space X» опустила ракету над безлюдною ділянкою океану, аби довести, що коли вона повернеться до рівня моря, то перебуватиме у правильному місці й залишатиметься підконтрольною. Далі ракета-носій просувалася до посадкового майданчика. Це були величезні баржі, які компанія модернізувала, щоб вони були автономними: під час прибуття ракети, людям було б дуже небезпечно перебувати на борту. І це виявилося дуже мудрим рішенням. Перші дві спроби приземлення закінчилися видовищними вибухами. Після чергової невдачі команда «Space X» із кожним разом дедалі більше дізнавалася про те, як працює система приземлення і як удосконалити комп’ютерні алгоритми, що керували ракетою. Під час попередньої місії два місяці тому, ракета приземлилася – насправді приземлилася, ставши прямо – на плавучий безпілотний корабель. Але поверхня була незбалансована і глядачі у прямому ефірі з неабиякою тривогою спостерігали за тим, як ракета до болю повільно перекидалася. Рештки палива ефектно спалахнули. Численним фанатам компанії «Space X» вистава сподобалася і вони схвалювали зухвалість компанії, а от виконавчим директорам NASA це зовсім не подобалося.

Ілон Маск вважав, що наступного разу вони зроблять усе правильно. І навіть на загал озвучив шанси на успіх. Але за стінами компанії ніхто в цьому впевнений не був. Представників NASA роздратувала не стільки остання невдача, як те, яким чином «Space X» випробовувала свої багаторазові ракети: замість того, щоб запускати виключно експериментальні місії для розвитку багаторазової технології, вони просто випробовували її під час виконання запусків для своїх клієнтів. А чому б і ні? Технічно, усе, що було пов’язано з багаторазовою системою, не працювало, аж доки вантаж клієнтів не від’єднувався і не віддалявся на безпечну відстань, перебуваючи на другому ступені. Однак кожна зміна в ракеті, внесена за методом ітерації, змушувала здригатися традиційних фахівців космічної галузі. Будь-яке, навіть найменше, втручання у форму ракети могло вплинути на її аеродинамічний профіль, а наслідки незначних змін у складній гідравлічній системі у двигунах могли проявитися де завгодно. Ракетна техніка рідко виходила з ладу через надто велику помилку. Найчастіше вона ламалася через якусь крихітну, неочікувану ваду.

Проте фраза «Випробовуй під час польоту» стала ще одним слоганом компанії «Space X» та ще одним способом провести розмежування між своєю та іншими компаніями, чиї запуски вона намірилася відібрати. Така інноваційна стратегія була неймовірною: компанія отримувала прибуток безпосередньо від дослідних проектів. Подібна тактика також поширена і серед цифрових компаній, які постійно проводять А/В-тестування – практика передачі користувачам веб-сайтів різних повідомлень