Читати книгу - "Honey, ротвейлер Божий"

і такому миттєвому перебуванні на Землі, але не виконати перед ним обов’язок – цілковите гріхопадіння. Увічнити його у слові – як це жалюгідно мало значить, аби повернути йому свою дещицю ціни за те безцінне, що я отримав від нього.

І врешті, у терзаннях письменницьких я, здається, знайшов згоду із самим собою. Якби я зараз, сідаючи за комп’ютер і вивівши перше слово – ХАННИ, відтак шукав би видуманих сюжетів і надуманих ходів, я би робив те, чого виключно не було у наших стосунках і від чого ті стосунки були такими світлими.

Думати про місце книги на ринковій полиці, яке залежить від сюжетної віртуозності, – значить вдаватися до фальші, якою навіть при найблагіших письменницьких намірах є всіляка фантазія.

Fiction – англомовне слово для означення усього написаного, що є видуманим, нафантазованим, художнім, слово для безневинного означення велетенської, як мільярди галактик, світової художньої літератури від Гомера до Кастанеди, в українській мові має кальку із зовсім іншим значенням. Фікція. Те, що не є справжнім, те, що є практично фальшивим.

Те, що відбувається на території поза контролем генерального наглядача над кожним із нас, яким є Совість. Тому, маючи цілком благий намір створювати fiction в англійському літературознавчому сенсі, я би неминуче сповзав до фальші в українському людинознавчому сенсі.

Відтак я не знайшов нічого іншого у пошуку не так адекватного жанру, як русла для протікання пам’яті про нього, окрім того, до чого зобов’язаний не тільки християнин, а без чого не може прожити кожен із нас, якщо у твоїй земній плоті залишилася бодай одна-єдина серед мільярдів клітина Бога. Сповідь. Кажи, як є.

Зрештою, за виключно лінгвістичними канонами, обираючи літературний жанр «сповідь», закриваєш для себе шлях до белетристики, бо сповідь не передбачає фікції.

Тому я буду писати про нього так, як було. Протокольно точно. Без краплі фальші, якої не було у житті і не сміє бути у книзі.

Власне, фальш у взаєминах людини із людиною, напевно, неминуча. Навіть якщо ти будеш утримуватися від вкидання дьогтю у спільну із ближнім бочку меду, це буде робити той самий ближній. А відтак, коли гіркота перевершить твою чашу терпіння – і ти так само сипнеш туди транспарентної отрути.

Нічого не вдієш і нікуди не дінешся – тебе затопчуть із твоєю відкритою, як мішень, душею. А далі – пішло-поїхало. Часом навіть видається, що люди просто неминуче змушені кривити душею, щоб вберегти її від отруйних стріл, приречені, аби не луснутися лобом десь на повороті, зробити, наче во благо, те скривлення.

Якби усі люди раптом в одну мить стали виключно чесними між собою? Від сімейної першоклітини і до усього семимільярдного глобального тіла? О, то вже був би інший світ. Зовсім інший, ніж той, у якому практикується, як неминуча захисна функція, оте скривлення. І не факт, що такий виключно оголений світ був би кращим.

Але устремління до святості – фундаментальна матриця людської сутності. У людині запрограмоване невсипуще прагнення до Ідеалу. Одначе у межах свого роду він недосяжний, що також є базовою опцією земної мандрівки. Бо при усіх звершеннях гуманізму тобі ніколи не дадуть забути ближні, блимаючи очиськами люті і зради, що ти живеш усе-таки у середовищі найжорстокіших на планеті хижаків, якими упродовж тисячоліть ніколи не переставали бути люди.

Повертаючись усе-таки до корови, яка перебуває на планеті в ареалі святості, звертаю увагу на визначення духовного походження цієї тварини в розумінні азійського світогляду, до якого не можна не ставитись не те що із цікавістю, а й з величезною повагою, втрапляючи у сферу могутнього його пізнавального магнетизму. Індуїсти вважають її такою, бо вона для них – саттвічна тварина.

Дозвольте невеличке тлумачення. Саттва – одна із трьох цінностей, на яких тримається згаданий світогляд. Саттва – це чистота, абсолют земний, найвищий прояв матеріального світу навколо нас тут, на планеті.

Саттва, блаженство кристалічної чистоти – жадана фата моргана, яка не буває ближче, ніж на видноколі, й одне лише прагнення йти за нею, у напрямі її сяйва – уже так багато значить. А переступити горизонт – фізично це неможливо. Куди там – духовно.

Тому, я так думаю, що реальне, цілковите і абсолютне осягнення виключної чистоти можливе тільки поза межами власного роду. Жоден із богоподібних не дасть тобі такого шансу, як і ти – не даси його нікому.

Блаженство абсолютної чистоти взаємин із такою ж, як і я, земною живою істотою, я пізнав поза межами власного роду. Бо услід за мудрими індусами я вважаю свого друга так само виключно саттвічною твариною. І ця благодать довжиною у вісім з половиною років утримувала мене на піку насолоди, яку містить життя, але до якої добратися дуже важко. Власне, якщо десь там у раю є білосніжні взаємини і лукавство не передбачене самою конструкцією богонаближених істот, то я це відчув тут, у пеклі, яким є часто життя на Землі. Бо якби наша мораль була такою ж, як їхня, то рай наступив би вже тут, на Землі.

Тому для мене цей досвід, коли із пригорщі світосприйняття сиплеться ця насолода первозданної цноти, незрівнянно дорогий. В облудливому і жорстокому світі людей я не зміг знайти такої нагоди, хоча завше шукав і шукаю її ненастанно. Бо, здається, ти навіть сам із самим собою не можеш бути у цілковитій гармонії, а що вже говорити про навколишнє багатолюддя.

А тут… Ні крихти фальші. Безмірна галактика абсолютної чистоти і непорочного откровення. Легко сказати, але так не буває поміж людьми – світ без жодного мікрона розсудливості, амбітності, гордощів, підступності, лицемірства, зневаги, хитрощів, облуди, зверхності, заздрості, гніву, ненависті, зради і матері усіх цих вад – підлості. Тільки сто відсотків і ні на йоту менше – благородність, самозречення, відданість, вірність, чесність, шляхетність, доброта, ласка, самопосвята і на вершині цих дарів Божих найсокровенніше – любов.

 

«Ангеле-хоронителю мій,

Ти коло мене стій.

Як удень, так і вночі,

Будь мені до помочі», —

 

навчила мене мати, напевно, у п’ятирічному віці молитви, яку я промовляю зранку і ввечері щодня уже впродовж десятиліть згасаючого життя на Землі. І, може, він, мій Ханни, у моїх молитовних медитаціях якнайліпше підходив на роль живого втілення Ангела. Його моральні чесноти – то були його крила, які огортали мене у дорозі, якою я одного разу вирушив у безвість, опинившись на цій загадковій планеті.

Може, це наше перебування в одному житті протягом восьми з половиною років є апофеозом земної гармонії двох родів земних, – гармонії, без якої,