read-books.club » Сучасна проза » Мануал до черепахи 📚 - Українською

Читати книгу - "Мануал до черепахи"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мануал до черепахи" автора Тетяна В. Савченко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:
– 5 років, Юра-молодший – 3 роки, Варварка – 14 днів.

Того дня, коли мама і тато поїхали, Ольга стала Ольгою. Вона відчинила шафку, дістала червону течку, висипала всі наші свідоцтва про народження. Знайшла своє і помалювала записане там ім’я чорнилом. Зверху над помальованим написала «Ольга». Ніхто з нас не зміг згадати її справжнє ім’я.

Але тоді ми дізналися, що Ольга вміє писати, і віддали її до школи.

Михалька розповідає ще дещо.

Інна має 16 років, Юра – 15, Михалька – 13 років, Ольга – 11 років, Зоя – 7, Юра-молодший – 5 років, Варварка – 2 роки.

Того дня, коли заговорила Варварка, від мами прийшов перший лист. Надалі листи приходили часто. Листи приходили з Алжиру, Кореї, Ліхтенштейну, Грузії, Італії… Жодного разу в них не було писано про ці країни, натомість в листах ішлося про нас. Про те, що відбувається з нами тут. Я не знаю, звідки мамі ставало відомо все, про що вона нам писала, але, думаю, у такий спосіб вона хотіла показати, що розуміє нас краще, ніж будь-хто з тих, котрі лишаються біля своїх дітей. Принаймні я відчуваю це саме так.

Михалька про Варварку

Михалька розповідає ще дещо, їй 24 роки.

Інна має 14 років, Юра – 13, Михалька – 11 років, Ольга – 9 років, Зоя – 5, Юра-молодший – 3 роки, Варварка – 4 місяці.

Я, Інна і старший Юра – діти батька, Ольга, Зоя і менший Юра – діти мами. А Варварка – нічия дитина. То я перша зауважила, що Варварка пахне не молоком і цинамоном, як усі малі діти, а полином. Інна сказала, що Варварка – дитина незвичайна, її слухатимуться дикі звірі та підуть до неї без страху. Тоді ми віднесли Варварку до лісу і поклали на галяві. Поки ми бігали й збирали суниці, справді без страху прийшов до Варварки заєць і вкусив її за плече.

Ольга блукає містом

Ольга має 17 років.

Ольга хоче стати не такою чутливою. Для цього вона сідає в автобус за п’ятдесят копійок.

В автобусі за п’ятдесят копійок їздять нещасні люди. Ольга відчуває скупчення нещастя, як циганка, що вийшла на промисел. Відчуває, заглядаючи в салон, бачить його на фрагменті квітчастої сідниці, що розплескалася об віконне скло, відчуває, простягаючи монети водієві і помічаючи, на яку хвилю налаштоване його радіо, густо відчуває, протискаючись досередини.

Та нещастя більшості людей у салоні – мовчазне. Тому Ользі зовсім не важко не співчувати їм.

Але от сходинками видирається дуже стара жінка у бальній сукні. Її порожнисте, мов зірване перекотиполе, волосся пофарбоване начорно, губи підведені густо-червоним, повіки – блакитним, вії – чорним.

Стара надламано-трагічно стогне: тут занадто високі східці. «Які в неї вишукані манери… і як вона матюкається», – міркує Ольга.

Якась жінка робить старій бальній красуні зауваження: та тут діти! Коло жінки десятирічна дівчинка з цікавістю всотує нові для себе поєднання знайомих слів і водночас дуже майстерно зображує німе обурення і сором. Ольга ледве стримується, щоб не поспівчувати дівчинці.

Стара в бальній сукні уголос лається з жінкою за своє право вживати окремі слова та їх сполучення, право, продиктоване нещастям, а потім ще голосніше ридає, наскрізь фальшиво, але це нітрохи не применшує її очевидного для Ольги глибокого нещастя. Стара йде просто на Ольгу, і Ольга шкодує, що не сіла в автобус кількома зупинками раніше, тоді б вона не стояла у партері, затиснена в клубок нещастя, а сиділа в персональній ложі нещасливих. І вона не встала б, вона нізащо не поступилася б місцем, вона не зламалася б. Ольга користається принаймні з того, що має. Вона робить незворушне обличчя, а потім повільно і акуратно малює на його тлі усмішку. «Хоч би вона помітила, хоч би помітила», – думає Ольга, але стара не помічає.

Якась жінка з ложі нещасливих виходить на зупинці, і її сусідка керує пересуванням людей довкола себе, щоб посадити бальну стару. Стара сідає біля вікна, досі схлипуючи. Її місце – одне з найкращих, VIP-ложа, та це анітрохи не применшує її очевидного глибокого нещастя.

Юрій-старший про Варварку

Юра-старший розповідає, йому 20 років.

Інна має 14 років, Юра – 13, Михалька – 11 років, Ольга – 9, Зоя – 5, Юра-молодший – 3 роки, Варварка – 1 місяць.

Протягом перших двох місяців ми думали, що Варварка помре. Юра-менший ходив до мене в повітку і раз по раз запитував: «Коли Варварка вже помре?» «Скоро», – казав я і сам думав: скоріше б уже. Вона голодна була, безперервно кричала, то ми її виносили з дому і клали під деревом, щоб котрась із жінок її нагодувала. Не знаю, мабуть, хтось її таки годував. Принаймні по певнім часі Варварка замовкала, і її можна було забрати до хати.


Інна, замість допомогти, просто всіх діставала. Але вона померти не могла. Хіба на дорозі, гасаючи, утрапила б десь під машину. Або привалила себе тою шафою, що їх совгала по хаті безперестанку.

Інна про Інну

Коли діти раптом лишаються самі, хай на день-два, усяким «треба», «мусиш», «заведено» і «не можна» невідворотно доводиться витримувати перевірку на міцність.

Інна розповідає, вона має 27 років.

Інна має 14 років, Юра – 13, Михалька – 11 років, Ольга – 9, Зоя – 5, Юра-молодший – 3 роки, Варварка – 15 днів.

Я прокинулась, було досить рано. Я лежала й уявляла, як піду донизу і, скидаючи ковдри з ліжок, гукатиму: «Пора вставати, усі збираються до школи, усі, усі, нема чого ото!..» Це буде непросто. Юрек, мабуть, спробує збунтуватися. Головне відразу показати, що нікому спуску не даси. Михалька нехай робить сніданок. Ольга цілком спроможна намастити канапки… А я… я за всіх думатиму. Треба дивитися, щоб усі вмилися як слід, почистили зуби… Стільки всього…



Я дочекалася, поки хвилинна стрілка доповзе-виповзе на самий вершечок, туди, звідки дорога тільки вниз, і тоді теж пішла вниз, до вітальні.

За столом сиділи обидва Юрки, Михалька і навіть Оля із Зоєю, яким нікуди не треба було поспішати. Усі якісь урочисті, наборсулені – тьху. Михалька незграбно колупалася в пательні лопаткою – накладала яєчню з помідорами. На холодильнику ввімкнули радіо.

На столі стояв стосик порожніх тарілок і одна окремо – у Зої, вже з яєчнею. Зоя розмахувала шматочком на виделці і тихо скиглила, що гаряче, але її ніхто

1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мануал до черепахи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мануал до черепахи"