read-books.club » Детективи » Тайники розкриваються вночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тайники розкриваються вночі" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 88
Перейти на сторінку:
але чоловік знову насупився. За хвилину перехилив ще одну чарку, крякнув і дружньо поглянув на хлопця.

— Не журись. Не загинеш. Нам хіміки потрібні… Влаштуємо…

Цей чорнявий стриманий хлопець, видно, сподобався йому. Так виникає приязнь до людей, яким робиш добро і які мають за це платити тією ж монетою. Опріч цього, Юрій викликав повагу своєю наполегливою грою в шахи, а може, й тією твердістю, з якою відмовився пити далі. Це приваблювало, бо часто приваблює в іншій людині те, чого бракує самому.

Андрій мав намір віддати хлопцеві вільне місце у своєму купе, яке оплатив повністю, бо не любив їздити з чужими.

Незабаром постукали у двері. На обличчі Андрія відбився несподіваний страх. Провідниця нагадала Юрію, що звільнилося місце. Андрій розсердився.

— Які дурниці! У мене ж вільно. Отже, займай, Юрку!.. — він широким жестом показав на полицю.

— То залишитесь тут? — перепитала дівчина.

— Я вже сказав: нікуди він не піде, — Андрій навіть обурився. — Чи, може, ти сам не хочеш? — підозріло глянув на хлопця.

— Чому не хочу. Мені однаково. Дякую!

Така спокійна реакція людини, обдарованої його дружньою увагою, образила Андрія, але своє роздратування він переніс на провідницю.

— Ходять тут, стукають…

Зіграли ще кілька партій у шахи. Тим часом стемніло, спалахнули лампи. М'яко погойдуючись на поворотах колії, поїзд нестримно мчав у густий чорний вечір.

— Будемо спати? — запропонував Юрій.

— Спати то й спати, — погодився Андрій і почав роздягатися…

У Сімферополь прибули вранці. Андрій був стриманіший, ніж учора, мовчазний.

На привокзальному майдані попутники розпрощалися. Андрій поплескав хлопця по плечу і зауважив, що світ тісний — колись неодмінно зустрінуться. Про влаштування Юрія на роботу й не згадав. Хлопець потиснув йому руку і пішов до зупинки тролейбуса на Ялту.

Сидячи в тролейбусі й милуючись кримською автострадою, Юрій кілька разів згадував попутника. Ніяк не міг зрозуміти, чому мовби полегшало на серці, коли розпрощався з ним.


Світ і справді тісний

Чорна безодня моря обривалася біля ніг. Юрій вслухався у гомін прибою, дивився на рухливі хвилі, зачеплені світлом. Здавалося, що море навколо, що воно обтікає набережну з її довгими ланцюгами ліхтарів, що вся Ялта з вогнями пливе у відкрите море, мов гігантський корабель.

Невеличка набережна тиха, безлюдна. У густій тіні дерев ховалися молоді пари. Та лавочки швидко пустіли, бо й закохані не мали імунітету проти курортної епідемії — гонитви за ранковим кримським сонцем: треба ж було завтра прокинутися вдосвіта. Юрій відійшов од пристані, біля якої дрімало кілька катерів, і попрямував додому.

Минав другий тиждень, відколи жив у ялтинському пансіонаті для сімейних. Коли смажився на сонці чи плавав у морі, відчував себе часткою велетенської родини засмаглих курортників, але ввечері, йдучи самітником у кіно або вештаючись по набережній, мав гостру потребу поговорити, пожартувати, поділитися враженням з ким-небудь.

Неподалік морського клубу Юрій почув збуджені голоси, побачив купку людей, що стояли під розлогим деревом.

— Відчепіться од мене! — благала дівчина, і юнаку здалося, що в її голосі бринять сльози. — Відчепіться! Не хочу мати з вами справи.

— Інно! — заспокоювала інша дівчина. — Чого ти образилась? Він жартує.

— Не захищай його, Алло! Ходімо додому. Час уже спати.

— Люлі, дитинко! — обурився густий чоловічий голос. — Нас чекає чудовий вечір! А ви — спати!

— Алло, я йду додому. Не торкайтесь мене, Жор! — раптом обурено вигукнула дівчина. — Я закричу, я покличу міліцію!

Юрій уповільнив крок. Може, й справді треба оборонити?

— Вереда! — розгублено бурчить той самий голос. — І який дешевий стандарт — міліція!

— Годі вам, мурашки! — втрутився інший чоловік. — Ми вас не силуємо, Інно. Проте Аллочку заберемо. За двадцять хвилин будемо в чарівному царстві, на нашій віллі. Там приготовано окремі кімнати. Це не ваші дикі кутки з блощицями…

— Алло, я йду!

Юрій уже хотів обійти компанію, коли раптом почув:

— Ех, Інно, Інно! З якою швидкістю наша планетка мчить у чорних незвіданих далях космосу! Що значить проти цього наше миттєве життя і всілякі умовності, вигадані мурашками… — Чоловік хрипко розсміявся. — Плюньте на все… Поїхали!

Юнак не тільки згадав знайомі слова, а й упізнав голос Андрія.

Хлопця помітили. Розмова затихла.

— А ось і ваш міліціонер, — ущипливо пробурчав той, кого назвали Жором.

— Андрію! — неголосно покликав Юрій.

Кремезний чоловік розсміявся:

— Міліціонер! Це ж хімік Юрко, який крутиться навколо Сонця… Ах, чорт візьми! Казав же я тобі, хрещенику, що світ тісний, навіть для мурашок! Знайомтеся, чорт візьми! Оце Жор — музикант — великий і довгий. А це — Інна, Алла…

Ніхто, проте, не виявив бажання знайомитись. Інна силоміць взяла свою подругу під руку і повела парком. Андрій не відпускав юнака. Пішли услід за дівчатами.

Юрій помітив, що приятелі добре напідпитку. Музикант басив щось про ресторан «Горку», про зарозумілих дівчаток. Розмовляючи, він кумедно нахиляв голову, і кругла лисина весело блищала під ліхтарями. Андрій на всі теревені музиканта змахував рукою і сп'яніло запевняв, що, коли схоче, наб'є дівчатами свою дачу, як бочку оселедцями.

На розі набережної і Морської вулиці зупинилися. Десь тут подружки наймали куток. Стояли під яскравим ліхтарем, і Юрій роздивився випадкових знайомих. Алла гарненька, модно підфарбована, з великою копицею світлого волосся. Вона реготала з кожного слова Андрія. Інна мовби інша, хоч теж підфарбована і закопичена. У відповідь на жарти інженера тільки сумно поглядала. «Невже вони подруги? Не може бути! — майнуло в голові. — Певно, випадок звів їх на спільній квартирі».

Інна Юрію сподобалась. Не тільки граціозністю і приємною усмішкою, хвилював сумний і запитливий погляд очей, який ніби промовляв, що й вона в цій жадібній до веселощів і пригод Ялті почуває

1 ... 3 4 5 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тайники розкриваються вночі"