read-books.club » Детективи » Тайники розкриваються вночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

299
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тайники розкриваються вночі" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 88
Перейти на сторінку:

— Ну от, — сплеснула руками провідниця. — А четверте зайняте!


Провідниця підозріло розглядала картонний прямокутничок, придивлялася до компостера.

Поїзд уже погойдувався на стрілках, виходячи з станції. Раптом гуркіт реактивних двигунів велетенського літака заглушив усі інші звуки, і тінь Ту-104 ковзнула по вагонах.

І чорнявий юнак, і пасажир, який допоміг йому вскочити до вагона, мимоволі підвели голови. Але ні один, ні другий не відчули, що приліт цього лайнера якоюсь мірою зачепить і долю кожного з них.

— Знову каси наплутали, — зітхнула провідниця, — тільки у Білій Церкві звільниться місце — чекайте.

Юнак спокійно поставився до такої перспективи. Відтяг од стінки в коридорі стільчик і мовчки сів.

Коли провідниця зайшла в купе, вмостив на коліні дорожну шахівницю і, розставивши маленькі намагнічені фігурки, взявся розв'язувати шахову задачу.

Поїзд мчав серед густого лісу, який то відкривав на мить сонце, що заливало вагон сліпучим сяйвом, то знову кидав на вікно густу рухливу тінь.

Пасажир, що допоміг юнакові, сидів один у крайньому двомісному купе і крізь відчинені двері з цікавістю спостерігав за юнаком, немов вивчаючи його. Раптом гукнув у коридор:

— Ну, хрещенику, ходи сюди, зіграємо.

Ніяково всміхаючись, юнак зайшов. Пасажир двомісного купе добре грав у шахи, і юнакові спочатку було непереливки. Хитромудрі атаки, до яких він щоразу вдавався, наражалися на міцну оборону, і хлопець мусив здати партію.

— Ану, ще! — Вміла гра партнера викликала повагу до нього і бажання реваншу.

— Залюбки, — відповів господар. — Але боюсь, що й ця партія не принесе вам удачі.

Хлопець тільки кивнув головою і вже розставляв фігурки. Він помітив слабкість супротивника. Обмірковуючи черговий хід, той часом немов забував про шахи й замислювався над чимось своїм, далеким від гри. Тоді обличчя його набирало байдужого виразу, очі тьмяніли, в них світилась душевна розгубленість. Та все швидко миналося, в очах знову спалахували завзяті вогники, і він рішуче робив хід. Але часто помилковий.

Друга партія закінчилась внічию.

— Молодець, молодець, — похвалив господар. — А може, ви розрядник чи майстер?

Юнак заперечливо похитав головою.

— Із фізкультурного? — натякнув партнер на спортивну форму.

— Ні. Хімік. З технологічного. Учора диплом захистив. А сьогодні в профкомі путівку дали — горящу…

— О-о, з технологічного! Наша альма-матер. Тільки я вже десять років як закінчив. Куди ж вас тепер? «На винос»?..

Юнак запитливо глянув на співрозмовника.

— Не розумієте?.. — здивувався той і з несподіваною ноткою суму додав: — Гинуть добрі традиції… Про тих, кого в столиці на роботу залишали, жартома казали: на місці, «розпивочно», а кого на периферію, то вже — «на винос»…

— Ще не знаю куди…

Не хотілося розповідати самовдоволеному незнайомцеві про свої вагання, сумніви, тривоги. Адже по комсомольській путівці він має працювати в міліції. Друзі — і ті кепкують: хімік серед міліціонерів, і міліціонер серед хіміків… Талановиту людину, звичайно, не послали б у міліцію. Навіщо там хіміки-технологи? Для того, щоб ловити хуліганів, не треба вищої освіти! А він так мріяв про дослідний інститут!.. Юнак зітхнув.

— Не журіться. Можна і в Києві влаштуватися, — заспокійливо промовив господар, не зводячи з хлопця пильного погляду.

— Не від мене залежить.

— Все від людей залежить. Але на даний історичний момент найголовніше — відпочинок. Веселіться, відпочивайте… Як вас звати, колего?

— Юрій.

— А мене клич Андрієм.

— А по батькові?

— Коли вже ми з тобою однієї альма-матері… можна й без чинів та реверансів… — махнув рукою Андрій. — Тим більше в дорозі… Тепер, хрещенику, й по чарці випити не гріх. Для першого знайомства.

Юрій, звичайно, не образився, що цей чоловік став звертатися до нього на «ти». Він був старший за віком, назвався просто Андрієм, а головне, увесь час, за винятком отих кількох хвилин, коли очі несподівано тьмяніли й ставали жорстокими, обличчя його світилося щирою приязню.

Андрій витяг з чемодана пляшку коньяку, кинув на столик жменю шоколадних цукерок, відкрив металеву коробку, в якій під вечоровим сонцем, що пробивалося у купе, криваво заблищали кетові ікрини.

— От що дає нам рідна хімія, — лукаво примружився.

— Я не п'ю, — відмовився від коньяку Юрій. — А пообідати можу, — і витяг з валізки дбайливо загорнутий пакунок.

— Ну, ну, хрещенику! Одну чарку і заєць зугарний перехилити. Може, скажеш, що коньяк з ікрою набридли тобі в студентській їдальні? Не соромся. Сам колись без штанів ходив… За нашу альма-матер!

Випили.

— А тепер по другій, — рішуче заявив господар. — Від цієї не відмовишся. Не маєш права: за нас обох… За те, що не ти попав під колеса, а вони під тебе, — засміявся, задоволений своїм каламбуром.

Не звиклий до спиртного, Юрій захмелів. Стало жарко і водночас легко й весело. Ще годину тому незнайомий чоловік тепер здавався йому давнім приятелем.

Але від третьої чарки юнак категорично відмовився. І господар купе, на якого дві чарки не справили ніякого враження, почав пити сам. Та за якийсь час несподівано засумував:

— Ех, життя, життя… Жаринка серед чорної безмежності й нескінченності. Спалахне, погорить секунду — і все… Знаєш, з якою швидкістю обертається наша планета навколо Сонця? Вісім кілометрів на секунду! І разом із Сонцем падає у незвідане чорне провалля Всесвіту. А ми обліпили її, як мурашки, і крутимося разом з нею теж чорти його батька знають куди!.. Жах… Пий, Юрку!..

Юнак з подивом дивився на цей несподіваний перехід од веселощів до суму.

— Ну, чого витріщився? — знову повеселішав господар купе. — Думаєш, я тільки пити вмію… Працюю так, що кістки тріщать. Ніяка скотина не витримала б. Зате: треба план — єсть план, треба над план — теж, будь ласка… Все можу зробити! А прийшов колись з інституту отаким самим гавеням…

Юрій подумав було спитати Андрія, де той працює,

1 2 3 4 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тайники розкриваються вночі"