Читати книгу - "Списоносці"

— Студія ДЕФА готує чи вже випустила документальний фільм з такою назвою.

— Так? І що ж?

— Постановники фільму намагаються довести, що Шпейдель і Герінг у 1934 році підготували вбивство короля Югославії Олександра і французького міністра Варто. На думку Цігера, цей замах названо операцією «Тевтонський меч».

Марія підвелася, пройшла до книжкової шафи і байдуже сказала:

— Відверто кажучи, я не цікавилась. Це справа двадцятип’ятирічної давності. Хай документують що хочуть. Кого сьогодні може схвилювати ця історична давнина? Мене не цікавить операція «Тевтонський меч». Мене більше цікавить операція Цігера, — Марія почала розглядати книжки на полиці. — Ти дивись, дядько Акош купив роман Саган. — Вона взяла тоненьку книжечку і почала перегортати сторінки. — Сподобалась?

— Поклади книжку на місце і йди сюди. Сідай. Вип'єш чого-небудь?

— Ні, відтоді, як ви зробили мені зауваження, я майже не п'ю, — Марія кинула на стіл книжку і сіла.

— Слухай, Маріє. Сьогодні вночі ти ще раз повинна перейти на той бік…

— Сьогодні?.. Дядьку Акош, це неможливо. Сьогодні я не зможу перейти.

— Ти мусиш це зробити! — сказав Райнаї рішуче. — Треба довідатись, чи нема чого у фільмі про Угорщину. Коли є щось, то в зв'язку з чим. Дуже важливо…

Марія здивовано поглянула на старика.

— Не второпаю. Хіба ви знаєте про цю операцію?

— Знаю, і тому мені дуже потрібні подробиці про фільм.

— Навіщо? Адже випуску фільму ми не зможемо перешкодити, як не зможемо заборонити демонструвати його.

— Маріє, не сперечайся. Ти повинна сходити на той бік…

Він намагався посміхнутись.

— Зараз, я не зможу, дядьку Акош. Зараз ні. Я дуже боюсь…

— Ти не боялась брати участь у значно складніших операціях! Якщо хочеш, я подбаю про твою охорону.

— Ні, справа не в цьому. Я відчуваю, що не справлюся. Втомилась. Не можу зосередитись…

— Маріє, мова йде про мене, зроби мені послугу…

— Вам?.. — Вона запалила сигарету.

— Так, Маріє. Я міг би тобі наказати, але я прошу. Зробиш це для мене?..

Марія не відповіла. Тільки глибоко затягнулася димом, їй пощастило. Райнаї повірив, що вона справді боїться, їй вдалося приховати радість, з якою вона збиралася переходити зону.

Досі Марія добре грала і своєю роллю була задоволена. Найголовніше зараз — відвести од себе підозру і добути ключі…

— Гаразд. Я перейду…

Райнаї глибоко замислився. Тепер він уже каявся, що виявив занадто велику цікавість до фільму.

— Отже, перейдеш? Дякую. Відшукай Інгріду, порадься з Арнольдом. Будь обережною. Сьогодні тільки перекажеш їм завдання. Не призначай великих строків виконання. Хай працюють швидко.

— Добре, дядьку Акош, я зараз вирушаю. Можна поїхати машиною?

— Звичайно, якщо тільки Вехтер полагодив зчеплення.

— Дякую. Будь ласка, дядьку Акош, перевірте, чи все справно в машині, бо я в ній нічогісінько не тямлю. Мені не хотілося б мати ускладнення через якісь несправності.

— Добре, Маріє, я огляну машину. — Райнаї підвівся і вийшов з кімнати.

Марія чула його кроки в коридорі. Вона притисла руку до грудей. Серце, здавалось, виривалося з грудей. Затамувавши подих, прислухалась. Ага, він зійшов униз, ось під його важким тілом зарипіли дерев'яні сходи. Тепер він повернув у двір.

Марія миттю опинилася перед сейфом. Витягла з кишені жакета розігрітий рукою віск. Прислухалася. Тиша. Райнаї зараз підходить до гаража, тепер входить усередину. Треба діяти. Тільки швидше… Дівчина хотіла витягти ключ з замка, але це в неї ніяк не виходило. Вона смикнула. Ключі дзенькнули, наче дзвін на сполох. Знов прислухалася. Її охопив жах. Здалося, ніби знадвору вже біжать люди. Ось-ось ввірвуться в кімнату. Проте в будинку, як і раніше, панувала тиша, не було чути жодного звуку. Тільки серце шалено билося.

Дівчина знову взялася до роботи. Ось, нарешті, ключ уже в її руці. Тепер треба діяти спокійно і вміло: якщо відбиток буде неточним — усе загинуло. Марія обережно вдавила ключ в м'яку воскову масу, потім обережно витягла його. Відбиток був чистий.

Дівчина вже не тремтіла. Хвилювання, здавалось, минуло. На всякий випадок вона зробила ще один відбиток. Працювала блискавично. Дорогоцінний шматочок воску Марія поклала в маленьку коробочку, і все разом сховала в кишеню жакета. Ключ знову був на своєму місці. Марія ледь доторкнулася пальцем до в'язки ключів. Вони перестали хитатися і висіли нерухомо, як і раніше.

Коли Райнаї повернувся, Марія спокійно сиділа і читала роман Саган.

У кімнаті Герендаша задзеленчав телефон. Дзвонила Марія.

— Я на машині, — почувся її схвильований голос. — Де ви можете сісти до мене?

— Де хочете, але, майте на увазі, я ще не дуже добре знаю місто, — відповів Міклош.

— За чверть години я буду на Північному вокзалі — це недалеко від готелю «Нева».

— Гаразд. Я чекатиму вас.

Похапцем одягаючись, Міклош пригадав те, що казав йому посол. Подзвонив туди. Трубку зняв черговий.

— Товариш Геде ще в кабінеті?

— Його немає, але він може бути з хвилини на хвилину, його викликали. Одержали телеграму з Будапешта.

— Прошу вас, скажіть товаришеві Геде, щоб він зачекав мене в посольстві. Десь через півгодини я буду в нього. Так, так, через півгодини— Дякую.

За чверть години перед зруйнованим Північним вокзалом він сів у «оппель», і вдвох з Марією вони поїхали в напрямі Оранієабурзьких воріт.

— Ви ще не передумали? — запитав Міклош, милуючись профілем дівчини.

— Мені хочеться, щоб моя справа була вирішена якнайшвидше.

— З нашого боку перешкод немає.

— Я теж зробила перший крок, — посміхнувшись, мовила Марія.

В цю мить їхні погляди зустрілися: в очах Міклоша заграли вогники, а Маріїні очі світилися лагідністю.

— Будь ласка, підвезіть мене до посольства. Я на