Читати книгу - "Смертельний круїз"

— На екскурсію! — зраділа Оксана.

— А джакузі на яхті є? — заінтриговано спитала Наталя.

— Усе є! Відходимо! — помітно повеселішав Микола. — Прошу за мною, на огляд визначних місць нашого чудового дому!

Уся громада дружно посунула за капітаном.

У коридорі вони зустріли матроса, який поспішно йшов їм назустріч.

— Григорію, — звернувся до матроса капітан, — передай наказ підняти якір, відійти від стінки.

— Слухаюсь відійти, капітане! — чітко й серйозно мовив Григорій.

Матрос зустрівся поглядом із Максимом і швидко опустив очі. Григорій не барився, він бігом подався на верхню палубу, а капітан з гостями пішли далі, оглядаючи приміщення і каюти.

— Каюта Максима, — показав Микола, звіряючись із папірцем. — Далі каюта Оксани й Андрія. Наступна — Олександра й Наталі. Враховані всі побажання хазяїна і гостей.

— Прошу зауважити, що всі каюти з видом на море! — іронічно відмітив Ігор, а тоді серйозно додав: — Усі ваші помешкання обладнані туалетами і ванними кімнатами. Джакузі є в кожній каюті.

— Так… — аж свиснув від здивування Максим. — Нічогенький собі човник…

— А ось тут, — продовжував екскурсійну розповідь капітан, — так би мовити, спільний гальюн… Перепрошую, вбиральня! А ця велика кімната — для куріння. Вона ж — бібліотека. Далі — кінотеатр. А це просторий дзеркальний зал для трапези господарів та почесних гостей «Наяди»…

— А капітан і матроси хіба не їдять? — піджартовуючи, примружилася Наталя.

— Команда розмістилася палубою нижче, — мовила Настя з виглядом знавця.

— Так точно, — напівжартома зауважив Микола. — Але зазвичай капітана, принаймні двічі — на початку і наприкінці плавання, — запрошують пообідати разом із гостями. То велика честь.

— О, такого чоловіка! Звичайно! — загравала Оксана. — Вас уже запрошено!

— Пані запрошують! — додала Наталя.

— Не можу відмовити! — усміхнувся Микола.

— По-моєму, я починаю ревнувати! — жартома мовив Сашко.

— І я також! — додав Андрій.

— Ревнує той, хто не певен у власних силах, — серйозно сказав Ігор.

— А, пусте, друже, — покрутив головою Андрій. — Ми ж з тобою упевнені…

Раптом із-за наступних дверей почувся якийсь гуркіт, удари. Всі прислухалися, не розуміючи, що відбувається.

— А там, — немов відповідаючи на запитання гостей, пояснив Микола, — святая святих судна…

— Яке-небудь машинне відділення? — здогадався Максим.

— Не зовсім, — примружився Микола. — То дуже важлива частина: камбуз. Тобто місце приготування їжі, хто не знає…

— Ну, капітане, — хмикнув Сашко, — не такі вже ми й неуки. А хто наш кок, чарівник каструль і пателень?

Микола мовчки відчинив двері камбуза. В чималенькому приміщенні кухні всі побачили високі холодильні камери, численні каструлі, сковорідки, грізні ножі всіх розмірів на стінах… Але головне і найбільш вражаюче видовище в цьому пейзажі полягало в тому, що посеред камбуза стояв величезний, грізного вигляду кореєць зі страшним рубцем на обличчі. Він відбивав кухарським молотком шматки кривавого м’яса… Всім чомусь стало лячно. Дівчата здригнулися і навіть подалися назад, а кореєць, мовчки глянувши на всіх, обернувся до столу біля плити і продовжив роботу.

— Це наша місцева знаменитість, моя гордість — Кім! — урочисто сказав Ігор. — Приготування страв усіх кухонь світу йому під силу!

— Як бачите, народження вечері в розпалі, — додав Микола. — Не заважатимемо професіоналам.

Капітан зачинив двері камбуза. Тимчасом дівчата охкали і перешіптувалися, а приголомшений Максим тільки чухав потилицю.

— Ох, і веселий хлопець, — похитав головою Сашко. — Що тут скажеш…

— Де ти його роздобув? — звернувся Андрій до Ігоря.

— Він чудовий кухар, ось побачите, — пояснив Ігор. — А де роздобув… Не дозволив одному «тигрові» до кінця зіпсувати Кімові обличчя…

— Отже, Кім — «тигролов», як і ти? — пильно подивився у вічі Ігореві Максим.

— Саме так, — криво посміхнувся Ігор. — Ми полюємо на мисливців. І обидва полюбляємо біфштекси з кров’ю…

Яхта «Наяда» впевнено йшла вперед, легко розсуваючи морську гладінь. Берег уже давно лишився позаду. Тільки свіжий вітерець бавився з друзями, котрі розташувалися на верхній палубі біля невеликого басейну. Хтось споглядав надвечірнє небо, на якому вже з’явилися перші зорі, хтось удивлявся в обрій, немов чекаючи появи чогось незвичайного в останніх променях призахідного сонця, а дехто просто, прикривши очі, услухався в плескіт хвиль за бортом яхти.

Оксана з Андрієм і Наталка з Олександром сиділи в басейні, про щось гомоніли, сміялися, попиваючи з високих келихів яскраві коктейлі. Максим і Настя блаженно розкинулися в сусідніх шезлонгах. Ігор немов дрімав у такому ж шезлонгу навпроти.

— Але, друзі, який спостерігаємо закон контрастів! — звернувся Максим до тих, хто сидів у басейні. — Страшний кореєць на камбузі й водночас така вишукана, ніжна їжа, яку він приготував…

Наталка схилила голову на плече Андрія, а Оксана тим часом гладила Сашка по голові.

— Після такої вечері, — замріяно мовила Оксана, — навіть думати не хочеться…

— А іноді думати слід, — саркастично мовив Максим.

— Облиш, ми ж на відпочинку! — зітхнула Наталка.

— А на відпочинку тільки пиво пити варто! — урочисто заявив Андрій. — Ось наше гасло!

— Тобі аби пиво, — скептично мовила Оксана. — Подумав би про щось високе…

— Про Ейфелеву вежу? — засміявся Сашко.

— Дуже смішно, — скривилася Наталка. — І отак жартує людина, яка керує величезним банком…

— Так його, Наточко! — намагаючись видаватися суворим, мовив Максим. — Треба зберігати серйозність, панове.

Максим говорив, а тим часом почав тишком-нишком погладжувати руку