Читати книгу - "Клас пані Чайки"

— Заспокойтеся! — сказала Кінга й запитала, чи Каміла добре знає англійську фразеологію.

— А яка вона, Англія? — поцікавився Алекс, який устиг об’їздити пів-Європи, але у Великобританії ще не побував. — Це правда, що англійці такі незворушні?

— Ага, і цю незворушність ледь не на експорт продають, а такі телепні, як ти, на це купуються, — буркнув Чорний Міхал, котрий теж прислухався до розмови.

— Забирайся геть! — спаленів Алекс і штовхнув його. Міхал теж не залишився в боргу, і хлопці розпочали штурханину.

— Ви можете заспокоїтися? — попросила Єва. — Я б хотіла про дещо розпитати Камілу.

— Краще нехай розкаже, де це вона так вилиняла, — утрутилася Каська, яка вже довгенько приглядалася до Камілиного волосся. Воно було таке світле, що здавалося білим.

— Ніде вона не вилиняла, просто Каміла — білявка, — буркнула Малгося, знаючи з досвіду, що Касьчині слова на адресу світлого волосся її подруги можуть викликати цілу бурю.

На жаль, так і сталося. Ледь стримуючи сльози, Каміла вибігла із класу. Малгося знала, що зараз слід залишити її на самоті. Вона навіть не помітила, що вслід за Камілою вийшов Чорний Міхал.

Каміла змалечку страждала через колір свого волосся, бо воно відразу привертало увагу інших. Щоправда, знайомі батьків не раз підкреслювали, що в деяких культурах її сприймали б за богиню, а тітка Івона щоразу благала небогу в жодному разі не фарбуватися. Та Камілі хотілося, аби її волосся бодай трохи потемнішало. Зараз, почувши Касьчині слова, дівчина не могла втриматися від сліз. Каська вочевидь знала, як дошкульніше штрикнути. І штрикнула, а все через те, що до класу кілька хвилин тому зайшов Кшисек і запитав її:

— Ти ба! А це що за краля?

— Де? — Каська вдала, наче не розуміє, про що це він.

— Ота білява.

Каська лише плечима знизала, а Кшисек підійшов до Мацека.

— Класна?

— Точно класніша, ніж Каська.

— І коли ти припиниш мені про неї згадувати? Це було давно й неправда.

— А вона думає, що правда. Диви, що витворяє. Чувак! Та вона тут весь тиждень таке виробляла!

— І чого ти її так ненавидиш?

— Та ні, — заперечив Мацек. — Не те, щоб ненавиджу. Мене просто жахливо дратує її тупість. Дратує і втомлює.

— Е-е-е, ну її, — погодився Кшисек, і хлопці заговорили про інше.

Каміла стояла біля умивальника й хлюпала водою на заплакане обличчя. «Почалося, — подумала вона, дивлячись на себе у дзеркалі. — Певне, все життя діставатимуть мене через це волосся». Раптом дівчина здригнулася. Дзвоник на урок перелякав її. Каміла витерла обличчя й вийшла з убиральні. Біля дверей стояв Міхал.

— Не переймайся тим, що плеще Каська, — озвався він. — Вона дурепа. Дістає людей через речі, які від них не залежать.

— А що ти про це знаєш? — якимсь неприємним голосом запитала Каміла.

— Нічого. Просто я знаю, як ти почуваєшся. Зі мною теж було таке в молодших класах. Мене теж діставали. Не через волосся, з іншої причини, на яку я теж не міг вплинути.

— Тобто? — спитала Каміла вже спокійніше.

— Якось розкажу, — пообіцяв Міхал. — Коли краще познайомимося, — і відчинив двері до класу, де саме почався урок географії.

— І ти розмовляла з цим хамлом? — спитала Малгося, щойно Каміла сіла на місце.

— З яким хамлом?

— Ну, Міхалом.

— Отим чорнявим?

— Так.

— То його Міхалом звуть?

— Ага. Жахливий хам.

— А зі мною був навіть привітний.

— Ну, знаєш… Бачила б ти його кілька днів тому.

— Ого! Тоді мусиш мені все докладно розповісти. Через тижневе запізнення я навіть не знаю, хто в класі нормальний, а хто ні. Так, наче прийшла сюди посеред року.

— Прошу не базікати! — гукнув учитель географії, якого гімназисти прозвали Лабрадором. — Як тебе звуть? — спитав він, кинувши докірливий погляд на Камілу.

— Каміла.

— А-а-а, це ти розпочинаєш навчальний рік пізніше за інших. Нагадую, що я ненавиджу пустопорожню балаканину й запізнення. Сподіваюся, що нині ти спізнилася на урок уперше й востаннє.

— Де там, вона ж по-англійському незворушна, — голосно прокоментувала Каська й засміялася. Та цього разу ніхто її не підтримав.

— Визнаю, що читання ваших творів про канікули справило мені неабияку приємність, — сказала пані Чайка, роздаючи зошити. — Щоправда, є декілька робіт, які написано на відчіпного, але радує, що їх зовсім небагато.

— Бо ви самі сказали, що трійки, двійки й одиниці не ставитимете в журнал, то навіщо напружуватися? — озвався, як завжди, зверхньо Чорний Міхал.

— Авжеж, — у голосі пані Чайки вчувалося глузування. — Я мала на увазі, між іншим, і твою роботу, але не тільки. У класі є й інші ледацюги, та нині ми ними не займатимемося.

— Пані вчителько! — Каміла підняла руку.

— Слухаю.

— Мене тиждень не було в школі. Я цей твір написала, але принесла лише нині… Можна…

— Звичайно, я прочитаю й перевірю. Але гарну оцінку поставлю тільки тоді, коли заслужиш шістку.

— Добре, — відказала Каміла.

— Мабуть, написала про цю свою Англію, — прошепотіла