Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Якусь мить у класі панувала тиша, яку порушили неголосні слова пані Чайки.

— Відтепер мої уроки будуть для тебе аудієнцією. Наразі я дозволяю тобі бути на них присутнім. І раджу цим дозволом скористатися. Бо якщо я тебе вижену, прийдеш до мене з батьком. Зрозуміло?

— У мене немає батька.

— Тоді з матір’ю, бабусею чи будь-ким із рідних! — класна керівничка виглядала роздратованою. — Зрозумів?

— Так.

— Пані вчителько! — Малгося підняла руку. — Я хотіла запропонувати кандидатуру Каськи на скарбника, — швиденько проказала дівчина те, про що вже довгенько думала. Може, коли вона першою простягне руку Касьці, та не буде більше так поводитися? Так, як уранці, коли сказала в гардеробі: «О-о-о! Бачу, дитинка придбала собі тапочки».

— У мене теж є важливіші справи, аніж бути якимсь там скарбником. А ти не підлещуйся, бо однаково нічого не вийде, — пирхнула Каська.

Малгося аж зіщулилася на ті слова, проте зараз Каська більше не видавалася їй такою гарною, як раніше. Дівчина задоволено відзначила, що у визнаної красуні ламке волосся й негарна родимка на щоці.

— Це вже занадто! — обурилася пані Чайка. — Перша виховна година, а скидається на те, що в класі всі шукають сварки. Тебе, моя люба, я взагалі не розумію, — звернулася вона до Каськи. — Ти вбралася, мов на показ моделей, а не до школи. Однокласниця простягнула тобі руку, даючи зрозуміти, що довіряє тобі, а ти цю руку відштовхуєш. Неймовірно! Після цього скажу тобі, що навіть коли б ти й хотіла стати скарбником, я не погоджуся. Отож нічого ми не вирішили. Хто буде скарбником? У кого які пропозиції? Чи хтось сам зголоситься?

Учителька роззирнулася класом.

— Бачу, — мовила вона, — що доведеться обирати навмання. Тому нехай скарбником буде той, хто в журналі тринадцятий за списком. Це в нас… — повільно проказала вона, підсуваючи до себе журнал і зазираючи до списку, — Міхал… — і глянула на хлопця, із яким щойно відбула неприємну розмову.

— Я точно не тринадцятий! — відказав чорнявий. — Я на самому початку списку.

— О Боже! Та яка різниця, — скипів Мацек, але не встиг нічого додати, бо з-за першої парти підвівся світловолосий хлопчина й флегматично озвався:

— Я згоден.

— Отже, у нас двоє Міхалів! — здивувалася пані Чайка, а Мацек додав:

— Білий і Чорний.

Почувши це, присутні засміялися. І лише Міхал, якого щойно охрестили Чорним, сидів, набурмосившись.

— Сподіваюся, що це перша й остання виховна година, на якій ви поводилися так жахливо, — заявила пані Чайка. — У когось є запитання?

— У мене, — підвела руку Малгося.

— Слухаю.

— Коли нам роздадуть учнівські квитки? Бо я хочу записатися до бібліотеки, а там сказали, що можна лише із квитком…

— Ну, і ще пільга на проїзд… — додав хтось.

— Ой! — пані Чайка почервоніла. — Перепрошую. Я зовсім забула. Ваші квитки в учительській, зараз принесу, — повідомила вона й квапливо вийшла із класу.

— Авжеж. Книжечки, окуляри, горб на спині замість грудей спереду. Зубрилка! — зневажливо зареготала Каська й глянула на хлопців, сподіваючись схвалення.

Але цієї миті Малгосі урвався терпець, бо дівчина голосно сказала:

— Краще мати горб на спині, окуляри на носі й бути безгрудою зубрилкою, аніж тобою, зарозумілою хамкою. Якраз пара отому, — і вона кивнула на Чорного Міхала. — Баран та ярочка…

Каська самовпевнено засміялася. Проте відтоді вона день у день викликала дедалі менше захоплення в чоловічої половини класу. Мабуть, через те, що постійно поводилася виклично. Безсумнівним було одне: через тиждень ніхто більше не хотів з нею сидіти. Мацекові слова збулися швидше, аніж припускала Малгося.

Каміла прийшла до класу через тиждень після початку навчального року. Дехто вже встиг подружитися. Мацека найчастіше можна було побачити в товаристві Алекса, Білого Міхала, гладкого Матеуша й Сташека з Томеком. Єва сиділа з Кінгою. Решта також потоваришувала. І лише Каська сиділа самотою, хоча й не схоже було, аби вона цим переймалася. Мабуть, через те, що на великій перерві ходила до ІІІ-Б, погомоніти із Кшисеком, який виявився Мацековим родичем.

Поява Каміли викликала в класі загальне зацікавлення. По-перше, дехто заздрив їй тому, що вона запізнилася на цілий тиждень, бо весь серпень провела в тітки в Англії. А що Каміла не гнула через це кирпу, їй швидко вдалося завоювати прихильність однокласників. По-друге, уже на першому уроці англійської Каміла змогла похвалитися неабиякими знаннями. Її англійська вимова була природнішою, ніж у вчительки на прізвисько Міледі. Ну, і ще вона запросто всім підказувала. Ось чому на великій перерві Камілу оточив гурт хлопців та дівчат, яким хотілося багато чого дізнатися і про Камілу, і про Англію.

— Моя тітка Івона вийшла заміж за англійця, — розповідала Каміла. — Ось чому я вмію розмовляти англійською. Мабуть, якби дядько Х’ю розумів польську, я б не балакала так добре. Але тітка часто залишала мене з дядьком, бо ходила на роботу, то я з ним і спілкувалася. Він показував мені Лондон. А воно ж ніяково не розуміти, коли хтось до тебе говорить. Мовчати теж негарно. Ну, і ще я телевізор дивилася…

— У Польщі теж можна дивитися, якщо маєш кабельне, — пирхнула згорда Каська.

— Такій, як ти, навіть кабельне не допоможе, — заявив Мацек. — Однаково будеш з англійської ні в зуб ногою.

— Зате в міні-спідничці, — захихотіла Малгося.

— А ти, кобра, чого підпрягаєшся? — спитала Каська.

— Кобра? — здивовано повторила Малгося щойно почуте прізвисько.

— Ну, у кобри ж окуляри, — пояснила Каська. — Такі, як у тебе.

— Знаєш, що? — не втрималася Малгося. — Аж не віриться, що