Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

злочину – істотна шкода або загроза її спричинення; проступку – неістотна. Саме така шкода характеризує нинішні злочини невеликої тяжкості, тому їх доцільно «перемістити» до корпусу кримінальних проступків. Запропонований критерій розмежування визначається оціночними поняттями, але хіба мало їх в інших сферах кримінально-правового регулювання? І взагалі, хіба без таких понять можна обійтися, відображаючи реальність в текстах законів? Питання риторичні… Якби це було можливим, напевне, людство цим би вже скористалося.

Визнання кримінальних проступків в Україні обумовить потребу перегляду існуючої класифікації злочинів. Логічною з огляду на зазначене була б така їх класифікація: 1) нетяжкі злочини; 2) тяжкі злочини; 3) особливо тяжкі злочини. Нетяжкими при цьому доцільно визнати нинішні злочини середньої тяжкості. Решта існуючої класифікації залишається незмінною.

Поряд із озвученими вище постало ще одне проблемне питання: «Як правильно «оформити» виокремлення в законі кримінальних проступків?». З цього приводу висловлено щонайменше три основні позиції. Відповідно до першої з них доцільним є прийняття окремого кодексу кримінальних проступків. Дехто вважає кращим виходом із ситуації, що склалася, не самостійний кодекс, а окремий розділ у чинному КК України, присвячений кримінальним проступкам, наприклад, «Спеціальна частина» КК України. Противники зазначених підходів до вирішення цієї техніко-юридичної проблеми пропонують «розпорошити» кримінальні проступки за відповідними статтями чинного КК України. Це відбудеться, якщо про кримінальний проступок йтиметься лише в Загальній частині Кримінального кодексу (його поняття, ознаки, види тощо) і правозастосувач сам буде обирати проступки з числа кримінальних правопорушень, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу. Недоліком цієї моделі є те, що не відомо, які делікти з числа адміністративних можна буде вважати кримінальними проступками. Вибір варіанта кримінально-правового закріплення нового виду кримінальних проступків залишається за законодавцем.

1.2. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики модифікованих кримінальних правопорушень
1.2.1. Незакінчене кримінальне правопорушення, що тягне за собою кримінальну відповідальність, та правова природа добровільної відмови від доведення його до кінця

Незакінченим кримінальним правопорушенням є передбачене Особливою частиною КК України правопорушення, припинене на стадії готування до його вчинення або замаху на вчинення такого правопорушення. Стадії правопорушення – це певні етапи його розвитку в часі. Ми ж розглянемо лише незакінчені правопорушення, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Такими визнаються готування та замах на вчинення злочину. Концепцією реформування кримінальної юстиції 2008 року рекомендується не встановлювати кримінальну відповідальність за незакінчений кримінальний проступок.

Інколи стадією злочину, яка не тягне кримінальної відповідальності, називають і виявлення умислу. Навряд чи є підстави вважати виявлення умислу стадією кримінального правопорушення взагалі. Виявлення умислу ще не є створенням умов для вчинення злочину. Це лише озвучування думок щодо можливого вчинення злочинного діяння. Саме через це його й не визнають злочином чи кримінальним проступком за принципом «за думки не судять, а судять за діяння». Оскільки воно не має кримінально-правового значення, не існує і його визначення у чинному кримінальному законодавстві.

Отже, першим видом незакінченого правопорушення, за яке може наставати кримінальна відповідальність, або його стадією, є готування до злочину. На відміну від виявлення умислу, готування – це вчинення певних діянь, які за своїм змістом є реальним створенням умов для вчинення у майбутньому кримінально протиправного діяння. Відносно законодавчого визначення готування до злочину (ст. 14 КК України) слід зазначити, що воно в цілому адекватно відображає сутність та зміст цього кримінально-правового явища. Щоправда, висловлюються думки щодо перегляду законодавчої формули готування до злочину. Пропонується замість існуючого казуїстичного підходу запровадити узагальнюючий, тобто зазначити, що готуванням є створення умов для вчинення злочину (В. Бурдін та інші).

Оскільки з мотивів гуманізації кримінального законодавства планується не встановлювати кримінальну відповідальність за готування до вчинення кримінального проступку, розглядати його немає сенсу.

Наступна стадія кримінального правопорушення – замах на вчинення злочину. Є проблема законодавчого визначення цієї стадії. На думку деяких фахівців, законодавче визначення замаху на вчинення злочину в ст. 15 КК України є невдалим. У ній ідеться про вчинення діяння, яке спрямоване на вчинення злочину, тобто вчинення іншого діяння у майбутньому. Але ж це – продовження думки, викладеної у попередній статті (14) КК України щодо готування до злочину як створення певних умов для реалізації злочинного наміру. Законодавець у ст. 15 КК України фактично продовжує характеризувати стадію готування до злочину замість того, щоб чітко визначити ознаки замаху.

Головна з них полягає в тому, що замах – це початок виконання об’єктивної сторони злочину, недоведеного до кінця з причин, незалежних від суб’єкта його вчинення. Саме цю ознаку й потрібно передбачити в законодавчому визначенні зазначеної стадії злочину.

Завершальна стадія кримінального правопорушення – його закінчення. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Тож визначення закінченого правопорушення залежить від законодавчої конструкції його складу (матеріальний, формальний, усічений). У правопорушенні з матеріальним складом його закінчення співпадає з моментом настання шкідливих наслідків діяння. Якщо склад правопорушення визначено в законі як формальний, воно вважається закінченим у момент закінчення самого злочинного діяння безвідносно до того, настали його шкідливі наслідки чи ні. Злочин з усіченим формальним складом вважається закінченим на стадії готування або замаху на його вчинення (бандитизм є закінченим злочином з початку організації банди, а не з моменту вчинення нею нападів).

Стосовно замаху на вчинення кримінального проступку серед фахівців не існує єдиної думки. Дехто вважає, що попри рекомендації, викладені в Концепції реформування кримінальної юстиції не виокремлювати стадії кримінального проступку, таку з них, як замах, все таки потрібно сформулювати в законі і встановити за її вчинення кримінальну відповідальність. Вирішення цього проблемного питання залежить від того, що визнають кримінальним проступком і які кримінально-правові заходи за їх вчинення будуть запроваджені в Україні. Чим небезпечніші діяння відійдуть до числа таких проступків, тим більше підстав залишити кримінальну відповідальність за замах на їх вчинення і навпаки.

1.2.2. Співучасть у кримінальному правопорушенні