Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У порту панувало робоче збудження. Торговці рибою й динями, креветками і горіхами, перцем і корицею очікували свої кораблі для навантаження. Шум, крик, гамір, крики чайок, засмаглі спини вантажників, обличчя роззяв доповнювали неповторне дійство, яке зазвичай розігрувалося в порту.
Капітан корабля, дуже поважний, у парадній формі, доповів Костянтину про благополучне повернення.
— Що на борту, Ніколасе? — запитав капітана Клавоне.
— Цього разу ми добре завантажилися в Гаджибеї, господаре. Товар різноманітний: сіль, пшениця, селітра, солонина, сало і мед. Трюми переповнені.
— Дуже добре, Ніколасе. Займися розвантаженням, а я поговорю із рахівником. Чекатиму на тебе вдома до вечері.
— Вибачте, господарю, дозвольте вам представити, — капітан кивнув у бік чоловіка середніх років, що злегка розповнів, але, схоже, дуже стежив за собою. — Посол Речі Посполитої у Стамбулі пан Боскамп Лясопольський.
— Я щасливий бачити такого гостя у себе на судні, пане посол, — кивнув головою Костянтин. — Подорож не втомила вас?
— О ні, — усміхнувся Боскамп, — ваша команда дуже професійна, та й море було спокійним.
— Моя дочка Софія, — Клавоне обернувся до своєї супутниці, а потім додав, звертаючись до посла: — Якщо ви не поспішаєте, прошу до мене на вечерю.
— Залюбки, — відповів Лясопольський.
— Мені потрібно поставити кілька запитань своєму рахівникові, і я у вашому розпорядженні. Софіє, розважай поки гостя.
— Добре, тату. Ви вперше в Константинополі?
— Ні, моя чарівна супутнице. Ви дозволите мені вас так називати? — усміхнувся Лясопольський. — Я тут уже кілька років. Але вперше знайомлюся з такою гарною дівчиною. Хоча, не приховую, мав можливість бачити найкращих дружин султана в гаремі.
Софія злегка почервоніла, але їй, як будь-якій жінці, були приємні компліменти цього іноземця, що говорив неупереджено, бо вони зустрілися сьогодні вперше і, можливо, востаннє.
У цей момент з’явився батько (дуже задоволений розмовою з рахівником) і повів дочку і посла на берег.
Удома Костянтин із Лясопольським, чекаючи вечері на терасі жваво розмовляли. Софія взяла книгу і сіла в плетене крісло збоку, не втручаючись у бесіду. Біля її ніг затишно влаштувався улюбленець сім’ї пес Гатті. Яскраво-рудий із білими плямами сенбернар любив, коли в домі бували гості, і вважав обов’язком засвідчити свою повагу. Дівчина поторсала його по морді, і пес від задоволення замахав хвостом.
Згодом до чоловіків приєднався капітан «Каліпсо» Ніколас, а вечерю почали, дочекавшись ще одного судновласника, сусіда Клавоне Іпсіланті.
За вечерею було шумно й весело. Лясопольський виявився дотепним співрозмовником, захоплено розповідав цікаві історії, отож гості весь вечір говорили про все і водночас ні про що.
Софія швидко повечеряла і з дозволу батька пішла до своєї кімнати. І, звичайно, не могла бачити пильних поглядів, які кидав поляк на її матір Марію — жінку справді чарівну. У свої тридцять п’ять вона була в розквіті жіночої привабливості. Живе рухливе обличчя, округлі плечі, пухкі руки, легка хода і глибоке декольте простої сукні на високих грудях робили її дуже сексуальною.
І коли Марія, як здалося Боскампу, не відвела очей у відповідь на його погляд, у ньому заграло вічне прагнення чоловіків до новизни відчуттів, і він зрозумів, що приходитиме й надалі до цього будинку. Тому коли, прощаючись, Клавоне запросив його заходити, той із радістю погодився.
Уранці Софія прокинулася в чудовому настрої. Була сонячна погода, за вікном, перекрикуючи один одного, щебетали птахи.
— До тебе гість, — повідомила Марія, увійшовши в кімнату дочки.
— Дімітрій?
— Ну а хто ж?
Софія дружила з Дімітрієм Іпсіланті з дитинства. Маючи невгамовну фантазію та енергію, вона верховодила, і хлопчик абсолютно від цього не страждав. Зараз юнак, які всі діти багатих греків, навчався у грецькому ліцеї й намагався величатися, але дівчину це не бентежило. Софія відзначила про себе, що Дімітрій помітно змужнів, плечі його роздалися, а темне кучеряве волосся майже досягало плечей. Коли вона запропонувала викупатися і він погодився, їй було приємно йти з ним рука в руку. Їй здавалося, що всі навколо дивляться на них і думають: «Яка гарна пара!»
Софія з Дімітрієм спустилися по крутих вуличках і провулках Фанара до бухти і, роздягнувшись, кинулися в теплу воду Золотого Рогу. Треба сказати, дівчина не тільки добре плавала, а й була ще чудовою наїзницею. Наплававшись і гріючись на піску, молоді люди вирішували, куди їм податися далі.
— У мене є кілька монет, Софіє, пропоную сходити на базар чимось поласувати.
Обидва сильно зголодніли після купання, тому дівчина погодилася. Пройшовши по набережній, Софія і Дімітрій опинилися на площі біля Нової мечеті. Тисячі голубів кружляли над головами, бігали по землі, крутилися серед людей. Праворуч від мечеті, біля мінарету було особливе скупчення птахів. Голуби сиділи на голові, плечах, руках молодого турка, який розкидав хліб і просто годував з руки. На подив Софії Дімітрій підвів її до хлопця.
— Привіт, Мустафо! — прокричав Дімітрій, подаючи тому руку.
— Здрастуй, Дімітріє, — відповів турок, не перериваючи годування.
— Познайомся. Це — Софія.
— Привіт, Софіє, тримай хліб для голубів.
— Дякую.
Дівчина взяла хліб, і птахи одразу оточили її.
— Якщо ти не дуже зайнятий, підемо з нами, — запропонував Дімітрій. — Ми на базар за провіантом.
Турок погодився, розкидав залишки хліба і приєднався до Софії і Дімітрія. Молоді люди обійшли мечеть праворуч і опинилися на базарі.
Великий стамбульський базар! Базар, що складається з декількох базарів. Базар, можливо, найбільший у світі. Місто в місті. Базар, де людина може народитися, прожити все життя, не виходячи за його межі, і померти тут же. Бо територія його величезна: тисячі вуличок
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.