Читати книгу - "Хрещений Батько"

То були Амеріго Бонасера, пекар Назоріне, Антоні Коппола й Лука Бразі. Спостережлива дівчина відразу помітила, що ці четверо мали вигляд не дуже веселий. Майкл посміхнувся: «Авжеж. Чекають на приватне побачення з батьком. Проситимуть допомоги». І справді, легко було завважити — їхні погляди прикуті до Віто Корлеоне.

Дон Корлеоне ще зустрічав гостей, коли над'їхав чорний «Шевроле» й спинився трохи віддалік. Двоє на передньому сидінні видобули з кишень блокноти і, анітрохи не криючись, почали записувати номери автомобілів, що стояли біля під'їзду. Сонні обернувся до батька й сказав:

— Не інакше як лягаві.

— Вулиця мені не належить. Хай собі роблять, що хочуть, — відповів недбало дон Корлеоне, знизавши плечима. Сонні почервонів від злості.

— У них задрипаних байстрюків ні поваги, ні совісті. — Він рушив до чорної машини. Підійшовши, нахилив розлючене обличчя впритул до водієвого, але той не відсахнувся, а лише розкрив свій гаманець і показав зелененьку картку-посвідчення. Сонні мовчки відступив, потім сплюнув, навмисне поціливши в задні дверцята, й пішов назад. Йому хотілося, щоб водій виліз із машини, однак той сидів незворушно. Вернувшись, Сонні сказав батькові:

— Це з ФБР. Записують номери всіх машин. Байстрюки шмаркаті!

Донові Корлеоне зайве було казати, хто це. Найближчі і найдовіреніші друзі отримали пораду приїхати на весілля чужими машинами, і хоч дон не схвалював безглуздого вибуху синової злості, однак уся сценка була йому корисна. Вона мала переконати непроханих гостей, що на них не чекали і до їхньої появи не готувалися. Тому, власне, дон Корлеоне й не розсердився. Він-бо давно зрозумів: суспільство завдає кривд, які доводиться терпіти, потішаючись усвідомленням того, що й наймізернішій людині, якщо вона не ловить гав, колись неодмінно трапиться нагода помститися наймогутнішій. Це розуміння й утримувало дона Корлеоне в межах спокійної розважливості, що так відверто захоплювало його друзів.

Тим часом у садку за будинком заграв джаз. Усі гості вже з'їхалися. І дон Корлеоне, викинувши з голови думку про непроханих прибульців, разом з двома синами подався до весільних столів.

У великому саду зібралися сотні гостей; одні танцювали на дерев'яному помості, густо всипаному квітами, інші сиділи за довгими столами, що вгиналися від запашних страв і здоровенних глеків домашнього вина. Наречена, Конні Корлеоне, у всій пишності сиділа за окремим столом, піднятим вище, поряд свого молодого й дружок. Усе — як у старому італійському селі. Молода, звичайно, воліла б зробити все не так, але поступилася й згодилася на це «свиняче» весілля, аби розрадити батька, невдоволеного, що вона вибрала собі такого чоловіка.

Наречений, Карло Ріцці, був не чистий сицилієць — мати його походила з Північної Італії, від неї успадкував біляве волосся й блакитні очі. Його рідні мешкали в штаті Невада, а Карло виїхав звідти через якесь дрібне непорозуміння з законом. У Нью-Йорку він зустрівся з Сонні Корлеоне й познайомився з його сестрою. Звісно, дон Корлеоне послав довірених людей у Неваду, і ті повідомили, що незгоди Карло з поліцією полягали в хлопчачій необережності із зброєю, але все можна легко затерти, очистивши хлопцеві репутацію. Посланці привезли також докладні відомості про справи в тамтешніх легальних гральних домах; ті відомості вельми зацікавили дона, і він тепер часто про них думав. Однією із рис його величі було те, що дон з усього вмів здобувати гроші.

Конні Корлеоне важко було назвати дуже принадною — худа й нервова, вона обіцяла згодом перетворитися на сварливу бабу. Але сьогодні, вбрана в білу весільну сукню, осяяна любовними сподіваннями, вона аж промінилася й була майже гарна. Під столом її рука лежала на м'язистому стегні молодого. Її уста, теж чуттєво вигнуті, посилали йому поцілунки.

Конні він здавався надзвичайно вродливим. Ще зовсім юнаком Карло Ріцці працював на вільному повітрі в пустелі — то була важка фізична праця. Тепер він мав дужі ручиська, його плечі аж випиралися із весільного смокінга. Карло зазирнув у захоплені очі нареченої й налив вина в її келих. Він був підкреслено уважний до неї, наче обоє були акторами на сцені. Але його погляд раз у раз спинявся на величенькій шовковій сумці, яку молода перекинула через праве плече, повну конвертів з грішми. Скільки там? Десять тисяч? Двадцять? Карло Ріцці всміхнувся. Це лише початок. Адже він бере дружину з королівської сім'ї. І ця сім'я подбає про його майбутнє.

У юрмі гостей до цієї ж таки сумки придивлявся вичепурений молодик з прилизаною голівкою, схожий чимсь на тхора. Більше за звичкою Полі Гатто прикидав, як би йому поцупити оту набиту грішми торбинку. Його бавила сама думка про це, хоча він і розумів, що вона є пустою, невинною фантазією, на кшталт того, як малі діти уявляють, ніби розбивають танки зі своїх іграшкових пістолетів. Він стежив, як його бос, огрядний, уже в літах Пітер Клеменца кружляв дівчат на дерев'яному танцювальному помості в завзятій простацькій тарантелі. Гості аплодували високому гладунові Клеменці, що танцював самозабутньо і майстерно, хтиво напираючи своїм черевом на груди молодших і стрункіших партнерці. Старші жінки хапали його за руки, зваблюючи на наступний танець. Молодші чоловіки шанобливо звільнили майданчик і приляскували в долоні у такт запальній мелодії мандолін. Коли нарешті Клеменца впав на стілець, Полі Гатто приніс йому келих крижаного вина й витер спітніле чоло своїм шовковим носовичком. Клеменца припав до вина й пив, відсапуючись, наче кіт. Але замість подяки він сухо кинув Полі:

— Хіба тебе поставили визначати переможця на танцях? Роби своє. Обійди все навколо і пильнуй, щоб було о'кей.

Полі зник у натовпі.

Джаз спинився перепочити й закусити. Один молодик, Ніно Валенті, підняв залишену музикантами мандоліну, поставив ліву ногу на стілець і заспівав вульгарну сицилійську любовну пісеньку. У Ніно Валенті було гарне, хоча іі припухле від постійного пияцтва обличчя, він і Отепер, власне, був уже напідпитку і, виспівуючи ліричні непристойності, пускав очима бісики. Жінки відчайдушно й весело вищали, чоловіки ж підхоплювали останнє слово кожного куплета.

Дон Корлеоне, людина навдивовижу суворої моральності її таких справах, хоч його тілиста дружина весело реготала разом з іншими, тактовно відійшов до будинку. Побачивши це, Сонні Корлеоне пропхався до столу нареченої й сів поряд молоденької дружки — Люсі Манчіні. Все гаразд, їм ніщо не заважає. Його дружина на кухні кінчає прикрашати коровай. Сонні шепнув щось на вухо дівчині, й та підвелася. Сонні перечекав кілька хвилин і пішов слідом, зупиняючись то там,