Читати книгу - "Чужі скелети"

Спочатку думали — буде доці. Та доця, взявшись до туристичного бізнесу і перейнявшись перспективою виїхати «туди» з чоловіком, якось так не особливо претендувала на це житло. Зате після розлучення окрема квартира знадобилася Антонові, і він благополучно перебрався туди, взявши з їхнього колись спільного з Катею дому лише свій одяг та книжки.

Мобільний телефон Сахновський поміняв ще раніше. Ідіотська ситуація — телефон украли просто в лікарні. Злодюжку зловили, навіть показали про це сюжет по телевізору в новинах, Антон майнув там секунд на тридцять, отримав кілька належних хвилин слави. Та ось біда: телефон злодюжка встиг передати напарнику. Того, до речі, теж злапали, хірург Сахновський лікував і міліцейських цабе. Але за цей час його трубку вправно скинули за півціни баригам біля радіоринку на Караваєвих Дачах. Отже, номер, який багато хто знав, перестав бути актуальним.

Довелося купувати новий телефон, і це не виявилося аж такою фінансовою проблемою. Ось тільки жашківській тітці Галі свого нового телефону він не повідомив. Бо на той час цілковито перервав усі зв’язки з малою батьківщиною. Тітка знала лише його домашню київську адресу і номер хатнього телефону. Та за той час у них у районі міняли АТС і, відповідно, змінили номери стаціонарних міських телефонів. Тому сусідка покійної, така собі Світлана Пимонович, якої Антон узагалі не пам’ятав, не змогла добитися до єдиного родича померлої по жодному з телефонів. І зробила єдине, що лишалося: дала телеграму на домашню адресу Сахновського.

Але, як відомо, Антон там уже рік як не жив. А Катерина, колишня дружина спадкоємця, саме в той час поїхала відпочивати за кордон із діловим партнером, він же — кандидат у нові чоловіки. Телеграма лежала в поштовій скриньці мертвим вантажем ще тиждень потому, як вони повернулися: сучасні городяни зараз нечасто пишуть одне одному листи, з поштової скриньки дістають лише рахунки та рекламу. Тому, полізши за рахунками і маючи намір вичистити скриньку від рекламного мотлоху, Катерина витягла звідти дивну телеграму, адресовану Антонові, прочитала і тут-таки набрала чоловіка на мобільний.

Сахновський довго думав, з ким же треба зв’язатися, аби хоча б формально відвідати могилу тітки і дати якісь гроші на догляд. Жашків давно вже був йому нерідним, лишився лише точкою на карті не такої вже й далекої Черкаської області. Та, склавши в голові якісь рівняння, він знайшов вихід. Відшукав листівку, прислану колись тіткою Галею на день медичного працівника, списав звідти зворотну адресу і відбив телеграму на адресу сусідів — хтось там точно повинен знати таку собі Світлану Пимонович. У телеграмі вказав свій телефон, попросив терміново подзвонити.

Та замість сусідки подзвонив на диво діловий, як на провінцію, нотаріус. І Антон Сахновський дізнався, що успадкував будинок у приватному секторі міста Жашкова Черкаської області. Тепер треба вирішити, що з цією спадщиною робити.

З такою думкою спадкоємець переспав одну ніч.

А на ранок прийшло рішення, яке здивувало як самого Антона, так і тих, кого він про це рішення повідомив.

— Тобі, Антоніо, робити нема чого?

З новим супутником життя своєї колишньої дружини Сахновський познайомився відразу після розлучення. Катерина в найкращих світських традиціях представила чоловіків одного одному, й Антон досить швидко знайшов із Романом Кравцовим спільну мову. Потай він не без утіхи зізнавався собі: Катька не шукала для себе нічого ліпшого чи навіть просто інакшого. Вона звикла до певного рівня життя та до певного способу професійного й особистого спілкування. Тож не займалася пошуками добра від добра.

По суті, її майбутній чоловік відрізнявся від колишнього лише зовнішністю і медичною спеціалізацією. Обидва мужчини відразу просікли це, чесно визнали один одного молочними братами і навіть дозволяли собі переходити на фамільярності у спілкуванні, називаючи один одного, відповідно, Антоніо і Ромео.

Своїм підходом до життя Кравцов мало чим відрізнявся від Сахновського. У них навіть професійна кар'єра складалася однаково успішно: Кравцов був досить відомим психіатром, кілька років тому спільно з колегою-наркологом та його колишніми пацієнтами-бізнесменами організував у Києві один із багатьох центрів наркологічної та психологічної допомоги алкоголікам і наркоманам. Роман досить міцно і впевнено почував себе у фінансовому плані, був на «ти» з політиками та бізнесменами, чиїми прізвищами рясніли газетні шпальти, а обличчями — телевізійні новини. Тепер Кравцов займався розширенням своєї практики і за кілька місяців готувався відкрити новий центр діагностики та лікування, куди запрошував працювати хірурга Сахновського, обіцяючи йому одразу посаду завідувача відділенням.

Антон і так завідував відділенням, тільки — в державній лікарні, з якої, попри не дуже велику зарплату, не поспішав іти. Насправді зарплату лікарю-хірургу такого класу, як Сахновський, платили вдячні хворі. Це не означає, що потрапити на операційний стіл чи бодай на прийом до нього можна було, лише заславши наперед обумовлену суму в доларах чи євро. Навпаки, різниці між своїми пацієнтами Антон не робив, але останніми роками помічав за собою: на пересічних хворих у нього просто бракувало часу. Робочі дні хірурга Сахновського якось ніби самі собою виявилися розписаними буквально по годинах. І пацієнти, якими він займався, самі, з доброї волі оплачували його послуги за тим тарифом, який кожен із них визначав для себе індивідуально.

Власне, саме ця обставина і стала вирішальною.

— Роботи в мене, сам знаєш, нема коли і вгору глянути.

Антон відповів і відсунувся від столу, даючи офіціанту можливість поставити на стіл замовлення: «молочні брати» обідали. З огляду на червневу спеку, вони замовили легенький бульйон, свіжий салат та тушковану телятину. Дочекавшись, поки офіціант забере спорожнені супові миски та піде, він продовжив:

— Я втомився, Ромео, розумієш? Видохся, спікся, як там іще можна сказати… Синдром хронічної втоми, знаєш таку хворобу?

— Ага. Дуже модний тепер діагноз. На хронічну втому все можна списати, це я тобі, Антоніо, як психіатр кажу. Не виходить у чоловіка з жінкою в ліжку — все, він хронічно втомився. Потім витратив триста баксів на сауну з проституткою, прибігає до мене: «Романе Григоровичу, все сталося! Я знову мужчина!» Це він так за дві години в