Читати книгу - "Вогняна зима"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— У мене гроші скінчилися! — вигукнув Котя замість привітання. — Узагалі диво, що ти вже тут!
— Нічого чудесного, Стогов. Лише Інтернет, — сухо відповіла білявка. — Перевірила, на сайті аеропорту ще зранку повідомили про затримку вашого рейсу. Хоча диво таки зафіксоване.
— О! Це яке? Небо впало на землю?
— Гора прийшла до Магомета, — відрізала дівчина. — Сама собі дивуюся, як знайшла час та натхнення доїхати сюди серед ночі. Нормальні люди сплять.
— Так ми ж ненормальні! — Котя широко всміхнувся.
— Ти ненормальний, Стогов, — відрізала білявка. — І мені це набридло. Сам знаєш.
— Хіба тижня тобі не вистачило, аби відпочити?
— Більш ніж досить. А ще я багато думала.
— З чим тебе й вітаю.
— Дякую. Ти відпочив?
— Знаєш же сама, це не для мене. Пробухав тиждень, як не в себе. Так і час пролетів.
— Можеш бухати далі, Стогов.
— Так, спокійно. Хіба ми не…
— Ми — не! — білявка, не стримавшись, навіть тупнула ногою. — Я приїхала сюди сказати вам, Костянтине Романовичу, що ви — мудак! Можете додати до своєї колекції розлучень друге! Аби закрити тему тут і тепер: живи у своїй квартирі, машина — моя. Ось такий у нас із тобою розподіл майна, Стогов.
Котя пустив сумку на асфальт.
— Може, ну його? Удома поговоримо?
— Уже. Я все сказала. Є що — додай.
Котя видихнув, відчуваючи легкий перегар від випитого кілька годин тому віскі.
— Пішла ти, — це прозвучало беззлобно. — Додому довези, для чогось же приїхала. І спи потім, де хочеш і з ким хочеш.
— Ти, Стогов, спиш, із ким хочеш, краще за мене! — білявка розвернулася, сіла в машину. — Бач, таксі тут повно! Сам доїдеш!
Хряснули дверцята.
Джип рвонув із місця різко, коли вивертав на трасу — ледь не зачепив найближче «шевроле».
— Хоп, — промовив Котя, проводжаючи втрачене авто поглядом, у якому не читалося смутку, розпачу, лише зосередженість на розв’язанні раптової проблеми.
Поруч кахикнули — підійшов інспектор зі смугастим жезлом, котрий весь цей час стовбичив неподалік. Недбало кинув руку до козирка, потім цю ж саму правицю простягнув Стогову. Стиснувши її, Котя відчув опір, міліціонер виявився сильним. Чекав якихось слів. Але той знову козирнув, мовчки запропонував цигарку.
Прилуцькі.
Котя не курив такі. Але з ввічливості пригостився, підпалив від простягнутої дешевої запальнички.
— Проблеми?
Поруч стояла Юля, однією рукою тримаючи за ручку клітчасту дорожню валізу.
— Нема, — пробасив Котя.
— Мало того, що все чула. Ще й бачила. Куди підкинути?
Тим часом інспектор відійшов — затріщала рація біля плеча. Провівши поглядом і його, Стогов повернувся до Юлі. Перепитав, бо справді пропустив повз вуха, зайнятий іншими думками:
— Що?
— Я з машиною. Тут, на стоянці. Тепер зрозуміли, чому не пила з вами?
Котя підхопив сумку, закинув на плече.
— Не та ситуація, аби відмовлятися. Ви чуйна людина, Юленько. Знаєте, для чого я з шістнадцяти років сів за кермо? Аби знайомитися. Підсадиш у машину прекрасну незнайомку, і нам завжди по дорозі.
— Тільки нічого собі не плануйте, — тут же попередила вона. — Ми не в кіно, Костянтине, і на брудершафт поки не п’ємо.
— До чого тут кіно, брудершафт, пити?
— До того. У фільмі я б лишилася з вами на ніч. Або — завезла до себе. Уранці ви б принесли мені каву в ліжко, облили гарячим, ми з цього б довго сміялися. Тоді поїхали б кататися, забули про справи на кілька днів, говорили, говорили, говорили… У житті я підкину вас до під’їзду. І не гарантуватиму, що найближчим часом ми зустрінемося. Хоча з вами цікаво.
— Правда?
— Чиста. Самі ж називаєте себе оптимістом. Так вам куди?
— Оболонь, район набережної.
— Тим більше. Мені по дорозі, у бік
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогняна зима», після закриття браузера.