Читати книгу - "Подорож «Пройдисвіта»"

— Стрілка ↑ («Вперед») означає рух вперед. Чим дужче тиснеш, тим швидше рухаєшся. Стрілка ↓ («Назад») означає рух назад. А стрілки ← («Ліворуч») і → («Праворуч») означають відповідно рух ліворуч і праворуч. Зручна педаль знизу — це гальмо. Кнопка, на якій зображена кулька, дозволяє стріляти. Для цього в «Пройдисвіта» є гарматка та різні снаряди. Не бійся, — карасик випередив Сашкові запитання, — це не смертельні кульки, вони б’ють боляче, але не вбивають. Просто ці нахабні озерні бандюгани так звикли безперешкодно грабувати, що не чекають супротиву і до смішного бояться болю.

— Якщо у вас є така потужна зброя, чому ж ви самі не впораєтеся із ними? — здивувався Сашко.

— їх надто багато, — зітхнув карасик. — А тепер ще й це чудовисько… без вашої допомоги нам не обійтися.

— Ну, тоді не будемо гаяти час. Показуй дорогу.

— Отже, вперед! — скомандував Карасик-Опанасик і поплив углиб Озера. — їдемо прямо до В’юна Чотирнадцятого.

«Пройдисвіт» потихеньку зрушив із місця та поплив за своїм провідником.

Треба сказати, що Рак-Мастак старався із усіх сил, коли робив свій всюдихід, і той вийшов напрочуд гарним. Безвідмовно слухався кожного поруху Сашка. «Пройдисвіт» плив у товщі води Озера, і перед очима друзів відкривався дивовижний підводний світ зі своїми незвичайними жителями. Мандрівники зачудовано дивились на зграї риб, кожна з яких здавалася триметровою акулою. Насправді ж це були малесенькі рибки, яких повно в будь-якому озері чи ставку. Просто корабель друзів та й самі вони були дуже маленькими.

— Няв! — раптом вигукнув Васька. — Тут навіть триметрові крокодили є!

Він тицьнув лапою на чудовисько, яке пропливало поряд із «Пройдисвітом» і справді було схоже на крокодила. Чудовисько почуло крик Васьки, зупинилось і… покрутило кігтем біля виска.

— Це ж тритон, — засміявся Карасик-Опанасик. — Тритон Жовтопузенко. Йому не подобається, коли його називають крокодильчиком.

Тритон Жовтопузенко так образився, що показав наостанок свого величезного роздвоєного язика і зник у безодні Озера.

— Няв, — сказав Васька, — ну нічого собі крокодильчик! І як тепер до Озера ходити?! — його шерсть аж настовбурчилась від переляку.

— Гав, чого ти всього боїшся! — не витримав Боба. — Дивись, зуби свої порозбиваєш, і човен розвалиться від твого тремтіння.

— Добре, що ти в нас такий сміливий, — огризнувся Васька. — Поганяли б тебе пацюки по озеру, знав би!

Боба хотів був щось відповісти, однак тут його обірвав Карасик-Опанасик:

— Обережно, зараз будемо пропливати біля володінь П’явки-Гризавки, і тому я збільшу швидкість. Не дуже хочеться, щоб якась п’явка випила мою кров. Ви ж тільки дивіться не відставайте, бо загубитесь.

Після цих слів Карасик-Опанасик поплив значно швидше. Сашко також сильніше тиснув кнопку «Вперед». Вода за «Пройдисвітом» забулькотіла, розлякуючи риб.

Зненацька на шляху «Пройдисвіта» з’явилась величезна п’явка. Помітивши напівпрозорий човен і, мабуть, вирішивши, що то якась смачна риба, вона роззявила свою пащеку, засвітила червоними очицями і кинулася назустріч. Загальмувати на такій швидкості Сашко не встиг. Бац! — і п’явка враз прилипла до «Пройдисвіта». Своєю пащекою вона присмокталася до переднього скла всюдихода.

— Няв, гав, ого! — закричали друзі від несподіванки. Васька з переляку заліз під стілець, і той почав часто-часто витанцьовувати. Боба схопив свій стілець і замахнувся на п’явку, намагаючись її злякати. Та вона і не думала боятися. Більше того, здавалося, вона щосили намагалася прогризти «Пройдисвіта». Гризавка навіть зробила спробу обхопити човен всім тілом, проте всюдихід плив дуже швидко, і тому більша частина тіла п’явки тріпотіла у воді, як прапор на сильному вітрі.

Сашко також на мить оторопів перед таким нахабним ворогом, але вже за секунду в голову йому прийшла блискуча ідея. Він щосили натиснув на гальма, і «Пройдисвіт» зупинився як стій. Від несподіванки Васька і Боба разом зі стільцями розплющились об переднє скло всюдихода. П’явка також не була готова до такого екстреного гальмування — її просто відірвало від «Пройдисвіта» і відкинуло далеко вперед. Тим часом Сашко відкрив шалену стрілянину по п’явці.

Кілька куль боляче вліпились їй у живіт, і п’явка отетеріла від того, як швидко вона з лютого нападника перетворилась на жалюгідну жертву. На неї ще ніхто й ніколи так боляче не нападав, тому вона з украй спантеличеним виглядом почала всіляко ухилятись від граду куль, що сипались із «Пройдисвіта». Куль було так багато, що спочатку тіло п’явки від неймовірних ухилянь стало подібним до вісімки, потім перетворилося на дві вісімки, і нарешті їй пощастило зав’язатись у міцний морський вузол. Сашко аж стрілянину припинив через здивування від таких небачених викрутасів. Зав’язана вузликом п’явка втратила свою плавучість і, ошелешено борсаючись, почала безладно падати на дно. Ще мить — і вона зникла в глибині.

Сашко витер піт із чола і глянув на своїх помічників, які без руху лежали перед склом.

— Няв, — нарешті озвався Васька. — Хто знає: я ще живий?

— Якщо говориш, значить, живий, — заспокоїв його Сашко.

— Ніколи не думав, що перетворюватись на млинець так боляче, — знову муркнув Васька, всіма силами намагаючись розчепити хвіст і задні