Читати книгу - "Пригоди українців у Анталії"

— Останнє повідомлення надійшло у ніч з одинадцятого на дванадцяте листопада, — з героїчним пафосом у голосі, так, ніби заново переживала ту романтичну пригоду, розповідала Зоя. — Саме тоді, коли ми добиралися поїздом до Одеси. А наступного дня по обіді на теплоході «Пальміра» наша група вирушала в круїз за маршрутом Одеса-Стамбул-Одеса. Звичайно, ми ризикували. Але хто б не ризикнув, коли випадає така нагода? Та ще й уперше в житті. Більш розважливі, правда, залишилися вдома. А їхнє місце зайняли 36 таких відчайдухів, як я.

— У призначений час, — вела вона далі, — автобус висадив нас на морвокзалі, біля пам’ятника маленькому Боделанчику. Так лагідно називають цю бронзову скульптуру пухленького немовляти справжні одесити. По провінційному неспішно відбувалися процедури реєстрації, митного контролю та розселення по каютах. Вже давно пробила година відправлення, давно прийняли трап і подали буксир, а «Пальміра» усе ще не спішила виходити в море. Так, ніби не хотіла прощатися із затишним рідним причалом. Лише на зворотному шляху під час прес-конференції, яку влаштував капітан «Пальміри», ми довідалися, що причиною тієї затримки був шторм, який розгулявся на шляху нашого корабля. Капітан навмисне затримав вихід у море, перечікуючи, поки вгамується стихія. А потім майже всю дорогу до Стамбула ми йшли на хвості у шторму.

— А сильно хитало? — допитувалася Ліда, яка з дитинства любила слухати всілякі цікаві оповідки. Особливо, коли своїми спогадами ділилися учасники тих подій.

— Як на новачків, то навіть добряче, — по-геройськи надимала словесні щоки Зоя. — У танцювальному салоні, де ми нудьгували увечері, пари навіть заточувалися під час танців. І ось саме тоді, коли я вже подумувала, чи не податися спати, з’явився ВІН, керівник прес-туру Олександр Шкурланд. Уявляєш, високий під два метри мужчина з тілом тренованого атлета. Підтягнутий, без жодного натяку на пузо.

Микола, якому були не дуже цікавими розмови про будь-якого іншого чоловіка, крім нього самого, вийшов у тамбур провітритися. Тим часом у купе, осідлавши Пегаса, Зоя продовжувала:

— Він підійшов до нашого з Валентиною (це моя сусідка по каюті. — Я тебе з нею обов’язково познайомлю)… Так от Саша підійшов до нашого столика й елегантним жестом, на який не здатні сучасні мужики, запросив на танець. Грали вальс. І ми кружляли в ньому, ніби на старовинному балу. Потім були танго і ще якісь сучасні ритми. А коли від танців, випитого спиртного й особливо від його присутності почала іти обертом голова, Саша шепнув мені:

— Зою, ви ще не кохалися у шторм? — І те запитання було таким природнім, що я навіть не образилася. Лише сказала:

— Цікаво було б спробувати. Але не зараз. Нехай засне Валентина. На що Саша відповів:

— Моя каюта завжди до ваших послуг.

— Напевне, я ніколи не забуду ту штормову ніч! — захоплено розповідала жінка. — Уявляєш, корабель плавно, але потужно підносить угору. А в цей час справжній мужчина притискує тебе своїм тілом до койки. Відчуття таке, що ось-ось тебе розчавить потужний прес. Потім судно провалюється в безодню. І ти переживаєш таке сильне відчуття вільного падіння, що хочеться крикнути чоловічій плоті: «Не полишай мене саму!» Якась мить, і ваші тіла знову зливаються в любовному єднанні, перетворюючись у одне ціле. Нескінченно довго ви пливете серед розбурханої стихії аж до самісінького піку неперевершеного екстазу. А потім лежите, випорожнені до останньої краплинки любовного соку, й поволі поринаєте у казковий сон. Так триває годину чи й дві. А потім усе починається спочатку.

Коли Микола сіпнув дверну ручку, показуючи, що має намір увійти до купе, Зоя притьмом змінила тему:

— Я б вам радив почати знайомство зі Стамбулом із елітного проспекту Істикляль, — говорив усім нам Саша Шкурланд. — Це на нашому березі. За два-три квартали від виходу з порту починається тунель. А там на підйомнику одна зупинка, і ви вже на місці. Головне, встигнути поміняти долари на турецькі ліри, поки не зачиняться обмінники. Бо інакше на фунікулер не пустять і перший вечір в Туреччині пропаде даремно. Як тільки спустять трап і видадуть посадочні талони, треба зійти на берег і мерщій до найближчого обмінника.

На щастя, закріплення трапа, а також всі карантинні та митні формальності зайняли лише трохи більше години. О пів на шосту вечора сходимо на берег і майже бігом, ледь встигаючи за Сашею, чимчикуємо до обмінника. Як пізніше з’ясувалося, зовсім даремно, бо підйомник виявився закритим на ремонт.

— По вечері у супроводі Саші ловимо таксі і, втиснувшись уп’ятьох у машину, вирушаємо до заповітного проспекту, який чимось дуже схожий на одеську Дерибасівську, — наслідуючи Шкурланда, розповідала Зоя.

Таксі в Стамбулі — особливий транспорт, — наставляла Ліду товаришка Куліш. — Хоч деякі машини й обладнані лічильником, торгуватися з водієм треба обов’язково. І то, перед поїздкою, а не навпаки. Бо тоді вже буде пізно — обдеруть, як липку. До речі, торгуватися не важко, бо більшість стамбульських таксистів знає якщо не українську, то російську. Тож порозумітися можна. Саша домовлявся англійською. Не торгувався, а просто сказав, що платимо за лічильником. Водій не заперечував.

Долаючи затори, крутою тісною вуличкою по колу піднімаємось угору. Машина ледве повзе. Але ж ми і не поспішаємо. Нарешті, переконавшись, що пішки буде швидше, прощаємось із таксистом, платимо п’ять лір і не кваплячись вирушаємо на екскурсію. Праворуч і ліворуч сяють вогнями вітрини магазинів і магазинчиків. Спочатку ми кидаємось на коштовні прикраси. Але наш Саша пояснює, що це не місце робити покупки. Аж занадто тут все дорого.

За кілька хвилин виходимо до самісінького пам’ятника Ататюрку, що на майдані Таксим. До речі, пам’ятники батькові усіх турків Мустафі Кемалю погруддями й на повен зріст (великі, маленькі та середнього розміру) в Стамбулі зустрічаються всюди.

Так само всюди на тротуарах і навіть на бруківці димлять портативні жаровні, на яких на ваших очах смажать каштани, рідше — кукурудзу. Від цього все вечірнє місто просякло специфічним запахом диму. Приціняюся. Сто грамів смажених каштанів коштують чотири ліри. Сто п’ятдесят — п’ять. Тобто майже п’ять