read-books.club » Бойовики » Пісок у склянці 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісок у склянці"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пісок у склянці" автора Ірина Смоліч. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 41
Перейти на сторінку:
вікнах, вологим вітром й довжелезними холодними ночами вже не за горами. Віктора завжди дивувало, чому літо проходить з неймовірною швидкістю, а безрадісна пора року тягнеться майже до нескінченності. І взагалі, що за особливість така нашого розуму сприймати щасливі моменти життя лише як яскравий спалах або коротку мить? І чи не тому ці моменти надовго залишаються у пам'яті, а вся решта часу мов пісок невідворотно провалюється у вічність?

Віктор повів плечима від холоду та, відчинивши дверцята сріблястого «Рендж Ровера», швиденько заліз всередину. Дорога до Марка від котеджного містечка під назвою «Парк-Едем», де мешкало сімейство Нетке, займала не більше пів години відносно спокійної їзди. Якщо казати про сам «Парк-Едем», це було звичайнісіньке передмістя, куди вони переїхали кілька років тому і для чого знайшовся дуже вагомий привід. В якийсь момент Віктор відчув, що починає задихатися в місті: від постійних заторів на дорозі, всюдисущої реклами, нескінченних бетонних лабіринтів, в які людство заганяє себе добровільно, щиро вірячи, що саме там розташовано горезвісне місце під сонцем. До того ж Ельза давно мріяла жити у своєму власному будинку та й коштів на це тепер було достатньо.

По лобовому склу застукали величезні краплі дощу. Віктор запустив двигун, увімкнув фари та виїхав на дорогу. Перед тим, як вийти з дому, він подзвонив Марку Гудвину, своєму видавцеві та за сумісництвом кращому другу, і сказав, що збирається привезти готовий рукопис. У відповідь той зрадів, наче мала дитина.

Вони познайомилися випадково, коли Віктор як адвокат захищав у суді видавництво, де працював Марк. Знайти спільну мову для них не склало особливих труднощів, чому великою мірою сприяла їх спільна пристрасть до рідкісних книг. Йому було дуже комфортно у товаристві цього привітного товстуна невизначеного віку з неслухняною чуприною на голові. Кількості енергії, яка струмувала від нього, могла позаздрити середньої руки електростанція, а його веселий гучний сміх підносив настрій навіть безнадійному песимістові. Крім того, Віктор повністю довіряв Марку, оскільки більш порядної та принципової людини він в житті не зустрічав.

Якось Віктор обмовився, що любить писати. Марк одразу зажадав побачити написане, і два невеличкі оповідання привели його у повний захват. Він так і сказав: «У тебе є талант! Сідай і пиши!» А за пів року з друку вийшов його перший роман, який не став бестселером, але розпродався досить успішно. Після цього Віктор, попри протести Ельзи, кинув адвокатську справу та став письменником, про що ніколи не шкодував.

Дощ несподівано посилився, і двірники забігали по склу мов скажені, змахуючи з прозорої поверхні важкі величезні краплі. Віктор покрутив ручку приймача та зумів швидко налаштуватися на хвилю з приємною музикою. Уздовж дороги нескінченною чорною смугою потягнувся ліс, який час від часу змінювала автозаправка чи невеличка кав'ярня. Віктор навіть подумав, чи не заскочити в одну з них, але швидко відігнав цю думку та облаяв себе за легковажність. Взагалі він частенько так робив: зупинявся біля першої-ліпшої придорожньої кав'ярні, де нікого не знав і ніхто не знав його, щоб посидіти у тиші або під тиху музику й випити чарку-другу дешевого коньяку. У цьому він вбачав певний сенс: самотність як форму сповіді, очищення аури від нальоту рутини. Такі хвилини він називав «я, коньяк та вічність» і дуже їх любив.

Погода погіршувалася на очах. Дощ продовжував набирати оберти, поки не перетворився на справжню зливу. Дорога стала схожа на русло невеликої річки, чий швидкий потік відносив невідомо куди придорожнє сміття та різноманітний бруд. Це був перший, по-справжньому потужний дощ за багато тижнів після теплого літа. Щоправда, до цього густі свинцеві хмари кілька разів заволікали небо, але потім спливали кудись вдалечінь, так і не зронивши на землю жодної краплі. Зараз природа брала своє.

Віктор пошкодував, що не послухав Ельзу та не залишився вдома. За великим рахунком можна було відіслати рукопис електронною поштою, хоча це і суперечило б його принципам.

— Ну і ллє! — зітхнув він вголос, намагаючись розгледіти на шосе хоч щось.

Йому довелося значно знизити швидкість, оскільки видимість впала практично до нуля. Машину постійно заносило на дорозі, в той час, як вода збігала по лобовому склу суцільним потоком, перетворюючи роботу двірників на безглузде заняття. До того ж, від перешкод неприємно заскрипіло радіо. Віктор покрутив ручку налаштування, але витягнути з динаміків чистий звук більше не вдавалося. Врешті-решт він вимкнув приймач і знову чортихнувся:

— Якого біса? Я так і до ранку не доїду до місця.

Раптом біля самого узбіччя він помітив високу фігуру в довгому плащі з каптуром, який повністю приховував обличчя. Людина, а це, вочевидь, був чоловік, однією рукою спиралася на тростину, а другою — намагалася зупинити автівку.

Віктор м'яко натиснув на гальма, і машина, що тепер була більше схожа на моторний човен, уповільнила хід та зупинилася. За секунду-другу відкрилися задні дверцята, і в отворі з'явилася голова у каптурі. Приємний низький голос вимовив:

— Добрий вечір! Чи не візьмете попутника?

— Сідайте, — відповів Віктор, кинувши короткий погляд на незнайомця. — Тільки швидше.

Чоловік сів у машину закрив дверцята і тільки після цього відкинув з голови каптур, з якого все ще стікали цівки води.

— Ну й погодка! Спасибі, що зупинилися! — подякував він. — А я вже боявся, що доведеться йти пішки.

Віктор розвернувся на сидінні та побачив перед собою літнього, якщо не сказати, старого чоловіка аристократичної зовнішності з сивим волоссям, зачесаним назад. Його обличчя було поцятковане зморшками, темні очі з-під густих брів виблискували загадковим світлом. Під плащем вгадувався білий комірець з чорним метеликом — судячи з усього, незнайомець був одягнений у фрак. Його великі й такі ж зморшкуваті, як обличчя, руки лежали на головці витонченої тростини. На мізинці виблискував перстень з чорним каменем. Складалося враження, що старий хвилину тому покинув розкішний бал

1 ... 3 4 5 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок у склянці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісок у склянці"