Читати книгу - "Ритуал"

Не дбаючи вже про пристойність, Юта відштовхнула руки принца й, перемахнувши через самшитовий живопліт, кинулася геть.

Відкриття карнавалу довелося затримати на півтори години.

Постало питання про неучасть принцеси Юти у святі, й тільки заступництво принца Остина дозволило відстрочити покарання.

Золота сукня Олівії постраждала, на щастя, не сильно — придворним майстриням вдалося повністю її відновити. Дужче постраждало чарівне личко красуні — довгі глибокі подряпини довелося ретельно зафарбовувати й запудрювати.

Юті холодно запропонували плаття однієї з фрейлін і простий звичайний капелюх. Утім, їй вже було однаково.

Перед самим початком урочистостей до Ютиної спальні зазирнуло лукаве личко Май; маленька Ютина сестра тримала під пахвою капелюшну коробку.

— Пообіцяй, що візьмеш!

— А що там? — запитала Юта байдуже.

— Пообіцяй! — Май крутилася з нетерпіння.

— Обіцяю…

Вона розкрила коробку, коли Май уже помчала геть.

Під кришкою лежав, розсипаючи блискітки в оксамитовому морі, капелюшок з бурхливою хвилею.

Добросерда Май віддала свій капелюшок безталанній сестрі.

Карнавал давно вже став найулюбленішим святом у всіх трьох королівствах.

Залитий сонцем майдан був ущерть заповнений, гронами висіли хлопчаки на ліхтарних стовпах, і неймовірним квітником колихалися над юрбою капелюшки — різних розмірів, фасонів і кольорів. Винахідливі городяни прикрасили капелюхи брязкальцями й дзвіночками, вертушками й кремовими тістечками, а один жартівник — білим мишенятком у клітці. Зранку, як зазвичай, задував легкий вітерець, і капелюшки, щоб не сталося халепи, було міцно прив’язано до підборідь кольоровими атласними стрічками.

Церемонія відкрилася парадом цеху капелюшних майстрів — на чолі колони крокував придворний капелюшник, той самий, що виготовив капелюшки принцесам. Над його головою майорів цеховий штандарт із зображеним на ньому нічним ковпаком.

Капелюшники вишикувалися в каре навколо оббитого килимами помосту, на якому урочисто сиділи три королівські родини. Золота сукня Олівії притягувала загальну увагу, тільки чути було: «Ой яка красуня!»

Юта сиділа, не підводячи голови, боячись глянути в бік Остина й спиною відчуваючи його близьку присутність.

Король-батько проголосив невеличку промову про благо й процвітання, після чого передав кермо влади розпорядникові свята, увінчаному величезним білим циліндром.

Той вибухнув каскадом жартів — юрба посміялася. Потім, на знак його довгого жезла, повитого плющем, усі випустили з гаманців зранку зловлених та ув’язнених там ос — адже, згідно прикметі, услід за осою в гаманець повинні посипатися грошенята. Деяким користолюбцям не пощастило, і вони розчаровано витрушували на землю передчасно здохлих комах — це, як відомо, обіцяє збитки.

Потім оголосили двобій бійцівських їжаків. Бої відбувалися на величезному круглому барабані, юрба довкола сміялася й плескала в долоні, а розпорядник приймав ставки. Їжаки, яскраво оздоблені власниками, сопіли й фиркали, тупотіли по товстій шкірі барабану, раз у раз згортаючись клубком, аби раптом, стрімко розгорнувшись, схопити суперника за довгий чорний ніс. Барабан гупав, відбиваючи немислимий дріб; переможцем виявилася маленька, фарбована кіновар’ю їжачиха, яка відрізнялася, втім, дуже лютою вдачею.

Насав, нарешті, час демонстрації капелюшків. Оксамитова хвиля з човником і рибалкою мала принести приз своїй власниці, але Юта відмовилася від участі в конкурсі. Перше місце посів, зрозуміло, золотий лебідь Олівії — хоча й трохи обскубаний.

Сонце стояло високо, перша половина карнавалу добігала кінця. Попереду ще були нічні забави — танці зі смолоскипами, безкоштовне вино коштом цеху капелюшників і феєрверк коштом державної скарбниці, а на останок всенародні веселощі й радість.

Королівські родини підвелися, аби після кола пошани повернутися в палац і відпочити до смерку.

Придворний оркестр заграв — трохи не в лад; поріділа юрба привітно замахала хусточками, а розпорядник опустив свій жезл і з полегшенням витер лоба мереживним обшлагом.

Повіяв вітерець та освіжив гаряче Ютине чоло — нічого дивного, якщо б тієї ж миті цей вітерець не змінився сильним подихом пружного гарячого вітру.

Невдоволено забурчали городяни — у декого таки знесло капелюшок.

Юта двома руками узялася за блакитні оксамитові краї й подивилася на сонце.

Сонця не було. На майдан упала густа чорна тінь, хоча палацовий астролог упевнено пророкував геть ясну погоду.

Снову налетів вітер — раптовий, лютий. Площу накрила хвиля різкого неприродного запаху, від якого сльозилися очі й шерхла гортань.

На мить стало тихо — так тихо, що виразно донісся з висоти свист розітнутого повітря. Сонце з’явилося знову й знову зникло, так ніби його затулила скажена летюча хмара.

— А-а-а!!

Загальне заціпеніння вибухнуло пронизливим жіночим лементом. Охоплені жахом, городяни кинулися хто куди — топчучи один одного й перекидаючи святкові візки та брички.

Юта стояла на покритому килимами помості й щосили утримувала на голові капелюшок Май — нічого важливішого вона поки що не могла придумати.

Вона бачила, як її батько, обіймаючи однією рукою Вертрану, а іншою — королеву-дружину, намагається протиснутися крізь юрбу до карети, що стоїть віддалік, як Остин заштовхує Май під поміст, як Олівія, яка не розгубилася, пробирається туди ж, як крутиться посеред площі смерч куряви, у якому божевільними метеликами танцюють зірвані кольорові прапорці…

Темрява згустилася.

Юта підняла голову й побачила в піднебессі над собою коричневе лускате черево із притиснутими до нього розчепіреними гачками пазурів. У неї заслабли коліна.

— Біжи, Юто, рятуйся!

Їй здалося, що вона чує голос Остина.

Так само втримуючи капелюшок двома руками, Юта зірвалася з місця, переконана, що не зупиниться вже ніколи.

Вона мчала спорожнілим майданом, мчала наосліп, і її переслідували все нові й нові хвилі запаху. Вона спотикалася об кинуті сумки, прапори й брязкальця, а над нею кружляв, заповнюючи собою все небо, жахливий крилатий ящір — дракон.

— Юто-о!

Вона побачила Остина.

Він біг до неї величезними стрибками, широко розкривши рота, проте його крик відразу знесло вітром.

Юта повернула була йому назустріч, але Остин раптом виявився внизу, під нею. Вона якийсь час бачила його підведене обличчя, спотворене страхом, розхристаний комір сорочки й камінець-талисман на золотому ланцюжку, але потім майдан зненацька перекинувся, як тарілка, і Остин зробився маленьким, як порцеляновий рибалка на блакитному капелюшку.

Юта побачила згори палац, парк, площу й вулиці, людей, що розбігаються в паніці…

Міцно стиснена пазурами дракона, принцеса Юта стрімко віддалялася від дому по волі огидного чудовиська.

Тоді вона закричала — але ніхто її не почув.

2

Шкіриться привид невдач і утрат.

Сам собі лікар.

І сам собі кат.

Арм-Анн

Крижаний вітер піднебесся шмагав Юту по обличчю, забивався в гортань та перехоплював подих; пишні спідниці плескали, мов ослаблі вітрила, і били по ногах, які відчайдушно гамселили повітря. Вона загубила спочатку одну туфлю, потім другу. Пазурі дракона стискали її, немов сталеві обручі, боляче тиснули на ребра й не давали вивернутися.