Читати книгу - "Гра дзеркал"

Міс Марпл широко відкрила свої очі кольору синьої китайської порцеляни з усмішкою лагідного подиву.

— Але чому я повинна бути сердита на тебе, Рут? Це дуже винахідливий і привабливий привід. Я певна, що Кері Луїза не буде проти.

— Вона напише тобі листа. Ти його отримаєш, коли повернешся додому. Скажи мені чесно, Джейн, ти не думаєш, що я собі занадто дозволила? Ти нічого не маєш проти такої ідеї?

Вона завагалася, й міс Марпл скористалася цією паузою, щоб швидко й точно виразити свою думку словами:

— Проти того, щоб поїхати до Стоунігейтса як об'єкт доброчинності? Під більш або менш вигаданим приводом? Ні, я нічого не маю проти, якщо в цьому справді є серйозна потреба. Ти вважаєш, що така потреба є — я схильна погодитися з тобою.

Місіс Вен Райдок здивовано витріщилася на неї.

— Схильна погодитися? То ти вже щось чула?

— Я нічого не чула. Але ж ти в цьому переконана. А я знаю, що ти не дуже схильна до фантазій, Рут.

— Ні, не схильна, але ж у мене немає нічого конкретного, на що можна було б послатися.

— Пригадую — замислено сказала міс Марпл, — один недільний ранок у церкві, — це була друга неділя різдвяного посту, — коли я сиділа позаду Грейс Лембл, і мене стала опановувати дедалі більша тривога за неї. Розумієш, я була абсолютно переконана, що з нею щось не так, — щось дуже погане, — а проте я не мала найменшого уявлення, в чому річ. То було неймовірно тривожне передчуття, й разом із тим — нічого конкретного.

— І з нею справді трапилося лихо?

— О, так. Її батько, старий адмірал, дуже дивно поводився протягом певного часу, й уже наступного дня він прийшов до неї з відбійним вугільним молотком і став горлати, що вона — антихрист, який маскується під його дочку. Він мало її не вбив. Його тоді забрали до божевільні, а їй після того довелося кілька місяців пролежати в лікарні — вона була за крок до смерті.

— І в тебе справді виникло передчуття лиха того дня у церкві?

— Я не назвала б це передчуттям. Бо воно грунтувалося на факті — зазвичай так воно й буває, хоча в ту мить ти не завжди це помічаєш. Вона надягла тоді свій недільний капелюшок задом наперед. Це дуже прикметна деталь, справді дуже прикметна, адже Грейс Лембл була надзвичайно акуратною жінкою, їй ніхто ніколи не дорікнув би в неуважності чи забудькуватості, й обставини, за яких вона могла б не помітити, що її капелюшок одягнений задом наперед, були, либонь, украй незвичайними. Її батько пожбурив у неї важким мармуровим прес-пап’є, яке розбило дзеркало на друзки. Вона схопила капелюшок, похапцем надягнула й вибігла з дому. Їй було важливо зберегти видимість пристойності, і вона не хотіла, щоб слуги щось почули. Вона пояснила собі поведінку «свого любого тата» його важким «морським характером», і до неї не дійшло, що його розум геть з'їхав із рейок. Хоч вона вже давно мала б це зрозуміти. Він постійно скаржився їй, що за ним стежать вороги, — тобто симптоми хвороби були досить очевидними.

Місіс Вен Райдок із повагою глянула на приятельку.

— Схоже, Джейн, — сказала вона, — що твоє Сент-Мері-Мід зовсім не такий ідилічний куточок, яким я його завжди собі уявляла.

— Людська природа, моя люба, скрізь однакова. Просто в місті вона не так впадає в око, оце й уся різниця.

— То ти поїдеш до Стоунігейтса?

— Я поїду до Стоунігейтса. Хоч це й буде, мабуть, трохи несправедливо стосовно мого небожа Реймонда. Я маю на увазі, створити враження, що він мені зовсім не допомагає. Проте мій любий хлопчик поїхав на півроку до Мексики. А коли він повернеться, усе вже закінчиться.

— Що саме закінчиться?

— Навряд чи Кері Луїза запросить мене до себе на невизначено довгий час. На три тижні — можливо, на місяць. Цього цілком вистачить.

— Тобто за такий час ти встигнеш з'ясувати, що там не так?

— Атож, я встигну з'ясувати, що там не так.

— Це просто чудово, Джейн, — сказала місіс Вен Райдок. — Схоже, ти дуже впевнена в собі.

Міс Марпл подивилася на неї з легким докором у погляді.

— Це ти дуже впевнена в мені, Рут. Чи так принаймні кажеш… А я можу тільки пообіцяти тобі, що докладу всіх зусиль, аби виправдати твою довіру…

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Перш ніж сісти на поїзд і повернутися в Сент-Мері-Мід (у середу квитки були значно дешевші) міс Марпл, діючи точно й по-діловому, зібрала певні відомості, які могли їй знадобитися.

— Кері Луїза і я листувалися трохи, але наше листування здебільшого обмежувалося надсиланням різдвяних листівок або календарів. Тому мені потрібні деякі факти, моя люба Рут, а також якесь уявлення про те, кого саме я зустріну в Стоунігейтсі, коли туди приїду.

— Ну, ти вже знаєш про те, що Кері Луїза була одружена з Гульбрандсеном. Дітей вони не мали, й Кері Луїза дуже переживала через це. Гульбрандсен був удівець і мав трьох дорослих синів. Згодом вони вдочерили дівчинку. Вони назвали її Піпою — то було дуже миле мале створіння. їй виповнилося лише два роки, коли вони взяли її на виховання.

— А звідки вони її взяли? Якого вона була походження?

— Я не пам'ятаю, Джейн — якщо взагалі коли-небудь чула про це. Можливо, вони звернулися до якогось товариства зі всиновлення? А може, то була небажана дитина, про яку Гульбрандсен десь почув? Чому ти запитуєш? Хіба це має якусь вагу?

— Коли йдеться про таких дітей, то ми завжди хочемо знати, звідки вони походять, хіба ти не згодна? Але розповідай далі.

— А потім з'ясувалося, що Кері Луїза все ж таки здатна народити дитину Я чула від лікарів, що таке трапляється — і нерідко.

Міс Марпл кивнула головою на знак згоди.

— Мабуть, що так.

— Хай там як, а вона завагітніла, і в досить дивний спосіб; то була для Кері Луїзи майже прикра несподіванка, якщо ти розумієш мою думку. Раніше, звичайно, вона була б на сьомому небі від радості. Але тепер вона віддавала стільки любові Піпі, що відчула себе винною перед нею за те, шо, так би мовити, змушена тепер забрати в неї частину своєї уваги. А до того ж Мілдред, коли народилася, була дуже непривабливою дитиною. Вона вдалася в Гульбрандсенів, які були людьми розважливими й достойними, але дуже негарними. Кері Луїза завжди так дбала про те, щоб не робити ніякої різниці між усиновленою дитиною і своєю