Читати книгу - "Знедолені"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та проходить десять місяців, і від ефемерного щастя Фантіни не лишається й сліду: «Її очі, здавалось, давно вже не просихали від сліз. Вона була бліда; у неї був втомлений і хворобливий вигляд». Все подальше життя Фантіни — це безперервне занурення в безодню страждань, відчаю, принижень, і так без просвітку до ранньої смерті. Ось її передсмертний портрет: «Ця двадцятип’ятирічна жінка мала зморшкувате чоло, зів’ялі щоки, загострений ніс, розхитані зуби, сіре обличчя, кощаву шию, випнуті ключиці, худі руки й ноги, а в її русявому волоссі густо пробивалася сивина».
Відкинута суспільством, Фантіна змушена стати повією, але виключно в ім’я материнства, любові до своєї доньки Козетти. Як зазначалося, в основі поведінки позитивних героїв Гюго завжди лежать високі моральні стимули та цілі, і всі поневіряння та приниження Фантіни — це зрештою подвиг материнства. Та водночас, переклавши відповідальність за трагічну долю героїні на суспільство, Гюго тим самим відмовив йому в людяності й справедливості.
Жорстокою правдою життя дихає й історія Козетти — дитини, яка потрапила в цупкі пазурі дрібного хижака Тенардьє. В свої п’ять років вона виконує всю роботу служниці в домі шинкаря: прибирає й миє, тягає важкі відра й доглядає за дітьми, своїми однолітками, в’яже для них теплі панчохи, сама ж бігає боса й спить під східцями. «Поки Козетта була зовсім маленька, з неї знущались, як хотіли, хазяйські дочки. Коли вона підросла, цебто вже з п’ятьох років, то стала в домі служницею. «У п’ять років, — скажуть нам. — Неймовірно!» Та ба, це правда. Байдуже до страждань людини, суспільство виявляє таку саму байдужість до її віку». Правдиво малюючи «соціальні бідування» дівчинки-сироти, Гюго разом з тим вдається до фольклорно-казкового мотиву Сандрільони (Попелюшки), що надає всій історії маленької Козетти особливого поетичного колориту. Однак подальше слідування фольклорній моделі вимагало врятування й винагороди Козетти, і Гюго зрештою приводить її в тиху гавань міщанського щастя, перетворює її на доброчесну панянку з буржуазних кіл, цілком ординарну й безлику.
Отже, образ Козетти — але вже з інших причин — теж не має виходу у «вищу сферу» роману, де герої виступають носіями узагальнених ідей, «життєвих начал», а відносини й конфлікти між ними символізують, зрештою, протистояння й зіткнення визначальних принципів — соціальних, моральних. філософських тощо. Цей образ замикається в соціально-побутовій сфері, як, до речі, й образ Маріуса, нареченого й чоловіка Козетти, хоч останньому Гюго й надавав важливого значення, щедро наділяючи його автобіографічним змістом. Маріус виступає проти Реставрації, б’ється на барикадах разом з республіканцями, але при всьому тому не виходить за вузькі рамки буржуазно-міщанської свідомості й моралі. Ця міщанська серцевина образу гостро відчувалася багатьма читачами, і невипадково Достоєвський, який так захоплювався «Знедоленими», роздратовано називав Маріуса «буржуа-французом в найпідлішому значенні».
В цілому «Знедолені» — аж ніяк не соціально-побутовий роман, хоч елементами його багатий цей своєрідний синтетичний твір Гюго. Охопити суспільну дійсність в усій її повноті, в різних аспектах і на різних рівнях, дати їй узагальнену інтерпретацію і водночас відкрити читачеві шлях до істини» — такі були ті максималістські завдання, що ставив перед собою Гюго, створюючи цей роман. Тому в більшості герої твору не замкнуті в «кінечному», в соціально-побутовій сфері, автор постійно виводить їх на обшири «безкінечного» в його суспільно-історичному прояві, де вони виступають як втілення вищих людських потенцій, законів і принципів буття. До них не слід прикладати мірки й критерії реалістичного соціально-побутового роману XIX ст. — це приводить лише до нескінченних звинувачень автора в «перебільшеннях», «неправдоподібностях», «фантастичності» тощо. Річ у тім, що вони не детерміновані суспільним середовищем, а розвиваються і міняються, скоряючись передусім логіці певного філософського, соціального чи морального принципу.
Не буде перебільшенням сказати, що в романі наголос поставлено не на змалюванні світу «знедолених» самого по собі, а на проблемі їхнього порятунку, шляхів і засобів подолання соціального зла. Не випадково зачин «Знедолених» — ідейний поєдинок єпископа Мірієля й старого якобінця, і цей поєдинок одразу піднімає твір на високий рівень ідеологічних проблем та пошуків, визначає кут зору на зображуване. В названих героях, зрештою, персоніфікуються ідеології, які пропонують різні й частіше протилежні рішення найрадикальнішої проблеми часу — шляхів і засобів перебудови суспільства на засадах гуманності й справедливості.
Єпископ Мірієль, це абсолютне втілення доброти й милосердя, виступає носієм ідеї всеперемагаючої сили добра, морального вдосконалення людини як поступового, але вірного шляху вдосконалення суспільства. Власне, тут маємо ще одну модифікацію вже не раз згадуваного переконання Гюго в основоположній ролі морального закону в розвитку суспільства. На цьому образі виразно позначився вплив утопічного соціалізму, зокрема вчень Ламенне й Леру, що належать до християнського соціалізму. І хоч Мірієль має високий церковний сан, в сутності своїй він скоріше є втіленням ідей християнського соціалізму, ніж церковних догматів. І в своїх проповідях, і ще більше в своїх діях він, власне, втілює соціально-моральне вчення Ламенне і Леру, зокрема, їхню основоположну ідею, що людина повинна перш за все піклуватися не про особисте щастя, а про щастя своїх ближніх. Головний об’єкт його піклувань — стражденні й знедолені. Але як і названі соціалісти-утопісти, Мірієль заперечує будь-яке насилля, покладаючись виключно на моральні потенції й добру волю людей.
В зачині роману йому протиставлений старий якобінець, колишній член Конвенту, який навіть у «ангельського» Мірієля спершу «викликав те почуття, що межує з ненавистю». Але з яким захопленням і романтичною піднесеністю малює Гюго цей образ! Це справжній титан революції 1789–1794 рр., «здавалося, що й вмирає він тільки тому, що сам цього хоче», навіть «в його передсмертній агонії вчувалася свобода волі», і т. д. Та найцікавіше, виявляється, те що в своїй титанічній діяльності він керувався тими ж «священними принципами», які поділяв письменник, котрі становили його соціально-політичну програму. Більше того, подаючи голос за страту короля, старий якобінець голосував за здійснення завдань, покладених в основу роману: «Я голосував за знищення тирана, тобто за знищення проституції жінки, за знищення рабства мужчини, за знищення невігластва дитини. Голосуючи за республіку, я голосував за все це».
Проте, захоплюючись старим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знедолені», після закриття браузера.