Читати книгу - "Таємне Товариство Брехунів"

— Біжімо! — шепнув дідусь і рвонув з місця з такою швидкістю, що я ледве встигав за ним.

«Нічого собі дідок — чеше, як чемпіон світу з марафону…» — подумав я, дивуючись, звідки цей пенсіонер знає моє ім’я, а головне — намагаючись зрозуміти, навіщо йому було видирати мене з цупких пазурів рудої незнайомки.

— Ти сказився, Музиканте? — почув я знайомий голос, коли ми, захекані, зупинилися за брамою готелю «Мушля». І одразу впізнав свого товариша по шалених пригодах Жука. — Отак засвітитися на пляжі, де всі всіх знають, та ще й одразу наскочити на таємних агентів синьомордів!

— А як ти дізнався, що я тут?

— Подякуй роботові-інформатору з часольоту. Щойно ти пішов шукати нас біля «Мушлі», як він зв’язався зі мною і з Зайцем і попередив, щоб ми про тебе потурбувалися.

— А хто ж тоді отримає приз? Адже ви перемогли! Я просто очам своїм не повірив, коли побачив, як ви одночасно стрибнули у воду, а тоді побили всі рекорди із затримки дихання. Та ще й притягли з дна моря однаковісінькі величезні мушлі! У вас що — зябра замість легень? Я тут мало не збожеволів, поки ви виринули!

— Ну, взагалі, ніякого рекорду не було. Це ми із Зайцем заздалегідь все підготували — сховали у кораловому гроті мушлі й акваланги, щоб ковтнути повітря. Ми будь-що мали отримати приз. Таємному Товариству Боягузів дуже потрібні гроші.

— То, виходить, ця тітка із жаб’ячим перснем мала рацію — ваше довготривале пірнання і чудові мушлі — шахрайство?!

— Знайшов чим перейматися! По-перше, перед виступом ми перехрещували безіменний та середній пальці на правій руці. Ти ж знаєш, що тоді брехня вважається несправжньою. А по-друге, ти не уявляєш, які на цьому курорті бандюки зібралися! Думаєш, отой пузатий у синій бейсболці й руда із перснем випадково сюди прибули? Ми за ними давно стежимо. Але годі базікати, час переходити до дій.

— Так, бабуся… тобто пані Соломія чекає на нас у таємному штабі, — ніяково промовив я, бо зрозумів, що без допомоги Жука навряд чи позбувся б рудої помічниці синьомордів.

Жук швидко скинув своє маскувальне вбрання — довгого, мало не до п’ят купального халата, гумові пляжні капці, дурнувату панамку, потім рвучким рухом відклеїв сиву борідку й кошлаті брови. Хлопець натиснув на маленьку заглибину в кам’яній брилі, біля якої ми спинилися після шаленої гонитви. Вона повільно роз’їхалася на дві половинки, і я побачив глибокий сховок, куди Жук укинув свій камуфляж.

— Бачиш, ми часу не марнували, — гордо сказав мій товариш, але тут-таки схаменувся й додав: — Та все це дрібниці, дитяча гра в шпигунів. Головне зараз — не допустити, щоб синьоморди розсекретили наш головний об’єкт.

Промовивши останні слова, Жук, суворо глянув на мене, ніби я хотів вивідати в нього якусь страшну таємницю, і похмуро замовк.

«Невже бабуся Соля має від мене секрети? — ображено подумав я. — І чому Жук знає про якийсь головний об’єкт, а я навіть ніколи не чув про нього?»

Мені було дуже прикро, але після історії на понтоні я відчув, що мені явно бракує досвіду і я будь-якої хвилини можу вскочити у якусь чергову халепу.

— Зараз Заєць отримає премію за перемогу в змаганні з фрідайвінґу і приєднається до нас. Добре, що робот-інформатор вчасно нас попередив, і ми встигли тебе підстрахували.

Жук мимоволі перейшов на цирковий жаргон, і я відчув, що бабуся недаремно послала мене саме до хлопців, які досконало володіли мистецтвом жонглювання та акробатики, а ще знали купу всіляких фокусів, за допомогою яких могли заморочити голову не лише земним лиходіям, а й хижим прибульцям із космосу.

Розділ 7

Піщана схованка перетворюється на пастку

Коли ми дійшли до гроту, де я заховав «Запорожець», на нас уже чекав Заєць і, як завжди, усміхався, показуючи свої кумедні довгі, мов у куцохвостого, передні зуби. Між іншим, саме через цю особливу прикмету хлопець і отримав своє прізвисько. Так само, як наш чорнявий товариш із темними, мов вуглини, очима, який і справді нагадував симпатичного, заклопотаного своїми справами жука.

Мушу сказати, що своє прізвисько — Музикант, за яким мене знали усі члени ТТБ, я отримав також не випадково. Просто, коли я вперше потрапив до Таємного Товариства Боягузів, у мене з собою була скрипка. І якщо спершу я соромився свого непоказного старенького інструмента, то згодом скрипка не раз допомагала мені виплутатися з небезпечних ситуацій.

— Агов, Музиканте, прокинься! — почув я голос Жука, який, як завжди, почав командувати.

— Я не сплю, просто згадав про скрипку…

— До речі, ти її часом не захопив? — по-діловому поцікавився Заєць, який завжди вигадував якісь веселі розіграші, особливо, якщо це стосувалося небезпечних завдань, що ми отримували від ТТБ.

— Зараз, коли ми виявили в готелі «Мушля» ціле кубло агентів синьомордів, саме час згадати наші показові виступи, — додав наш винахідливий товариш і зазирнув до «Запорожця», ніби сподівався побачити там не лише мою скрипку, а ще й купу циркового реквізиту.

— Та ти що! — обурився я. — Синьоморд звалився мені мало не на голову. Добре, що я його знешкодив… — промовивши останні слова, я відчув, що зашарівся. Кахикнув і додав: — Точніше, його знешкодив не я, а… муха. Ви ж знаєте, як на блакитних жаб діють наші комахи!

— Ну, годі базікати! — наказав Жук. — Час вирушати!

Ми вже зібралися зручно розташуватися в нашому непоказному «Запорожці», але тут трапилося дрібне непорозуміння, яке призвело до непередбачених ускладнень.

Заєць сів на заднє сидіння, а Жук упевнено зайняв місце водія. Я ж спокійно стояв біля машини, чекаючи, що буде далі. Справа в тому, що наш самовпевнений товариш забув, що пульт управління часольоту реагує саме на мене — сканує відбитки моїх пальців і лише тоді починає працювати. Ми із Зайцем перезирнулися, крадькома підморгнули одне одному — в Таємному Товаристві Боягузів усі добре знали, що відчайдушний і кмітливий Жук має один недолік — він дуже любить давати розпорядження й керувати найскладнішими операціями.

— Не розумію, чому пані Соломія запрограмувала управління часольоту на твій дотик, — невдоволено пробурмотів собі під ніс Жук. — Ну, не барися, швидше сідай за кермо!

Та щойно ми з ним почали мінятися місцями, як пісок під нашими ногами ледь помітно затремтів, і не встигли ми схаменутись, як ціла піщана лавина підхопила нас і наш маленький автомобільчик, і ми полетіли у бездонне темне провалля.

— Хлопці, тримайтеся! — звідкись ізгори почувся голос Зайця.

Останнє, що я побачив перед тим, як піщана лавина остаточно поглинула нас, це те, як