Читати книгу - "Гроші. Ч 1. Сизий світанок"

– Ми знаємо! – відповів водій. – Але без кабанів і нас ви тут би не застали!

На цьому посмішки закінчилися і обличчя єгерів скам’яніли – по дорозі до них швидко мчав квадроцикл.

– Добрий вечір! – Саша розцвіла у посмішці і навіть трохи крутнула спідницею. – Я…

– Її номер – у «чорному списку»! – гаркнув без попередження охоронець. – Вежа! Вежа! – заговорив у рацію. – Викликаю на допомогу «пташку»!

Саша подумки здригнулася. Вона знала, хто ховається за таким милим словом «пташка», зовсім не милі люди: «Беркут»! Значить, справа серйозна. Але чому вона в «чорному списку»? Чим це може обернутися для неї? Навряд чимось гарним. Хіба її не можуть затримати оці троє сильних чоловіків? Вони і так її уже затримали, контролюють – точніше, вважають, що контролюють – кожен її рух.

І Саша побігла. Не промовивши жодного слова – легко, наче граючись, а потім усе швидше, подалі від дороги, в кущі, в гущавину дерев, щоб не наздогнали машиною або квадроциклом. Єгері заклякли з розкритими ротами. Насправді вони й думки не мали за кимось, окрім кабанів, тут ганятися, тому вискочивши з машини, стояли і роздивлялися, як серед дерев у сутінках виблискують білі стегна з-під міні-спідниці. Нічого собі видовище, може захопити будь-кого, особливо, коли довкола із жіночої статі довгий час – максимум свині… Охоронець з квадроцикла злазити не захотів, лише закричав єгерям:

– Остолопи! Чого стоїте? Ану бігом за нею!

Єгері й побігли. Хекаючи, досить швидко вони наздогнали Сашу і подріботіли поруч. Так втрьох до болота, а потім і до річки вони майже мовчки і дісталися за якихось пару-трійку годин. Якщо рахувати всю подорож по Заповіднику, разом із кабанами і погонею, то за день Саша набігала годин п’ять-шість, не менше.

І от тепер, майже повністю знесилена, вона стояла на маленькому острівці посеред неширокої річки, трималася за невідоме дерево, відчувала його шорстку кору, запах його листя, вдихала запах болотяної води і ночі, а з двох берегів на неї дивилися люди, які явно не бажали їй нічого доброго. Саша думала, що ж їй зробити такого, щоб не здатися просто так, і тому закричала, що мала сил, бо нічого кращого не приходило в голову:

– Я здаватися не буду! Краще втоплюся! Купа людей знає, що я тут!

На обох берегах замовкли, вимкнули дальнє світло. Судячи з усього, десь тут, неподалік, вирішувалася зараз її доля. Хтось впливовий, дуже могутній, сидів і думав, що вчинити з цим нахабним дівчиськом, яке посміло влізти у святе святих Хазяїна. За великим рахунком, варіантів той могутній мав небагато: затримати, втопити або відпустити.

– А ви знаєте, чому я тут? – продовжила кричати Саша.

– Тому що дурепа! – обізвався хтось із охоронців, і на обох берегах голосно розсміялися, наче скинувши з себе важку ношу.

– Не вгадали. Хто-небудь бачив із вас колись КамАЗ? – запитала, не образившись, Саша. Зрештою, вона дійсно зараз виглядала далеко не найрозумнішою людиною на світі, якщо потрапила в таку ситуацію.

Ніхто запитання не зрозумів, сприйнявши за невдалий жарт:

– Стули пельку, коза! – відповіли зло.

– Так от, уявіть собі три КамАЗи. Уявили? – не вгамовувалася Саша. – А хто-небудь бачив стодоларову купюру?

На обох берегах засміялися, але менш впевнено. Гроші – така річ, що має велику повагу у даному середовищі.

– Тепер уявіть собі три КамАЗи, до країв навантажені стодоларовими купюрами. Га?!

Переслідувачі мовчали. Вони або чекали команди на подальші дії, або просто сиділи і втикали кожен у своє, хоча, можливо, хтось дівчину і слухав, але не розуміючи, до чого вона веде.

– Знаєте, скільки грошей це буде? Два мільярди доларів!!! Ви бачили хоча б раз у своєму житті два мільярди доларів?!

Саша не могла розгледіти виразів облич людей на обох берегах, але дуже ясно вона раптом уявила, як ці міцні охоронці, камуфляжисті «беркута5» одночасно замотали головами, наче зомбі: ні, не бачили, ми ніколи не бачили два мільярди стодоларовими купюрами в трьох КамАЗах.

– Так от: саме стільки вкрали нещодавно у країни – два мільярди доларів! – Саша навмисне повторювала суму грошей так часто, дуже добре відчуваючи, наскільки магнетично впливає на свідомість людей, що її оточили в цій напівфантасмагоричній атмосфері темного теплого серпневого вечора, постійна згадка про два мільйярди.

– І що нам з цього? – запитав хтось примирливо. – Ти хабар нам пропонуєш? – Дивно, але ніхто не розсміявся.

– У тому то й справа, що нічого. Я – юрист, і розкопала цю оборудку, дістала її з-під ковдри Хазяїна! І тепер я тут, щоб привернути увагу до цього злочину. І до всіх інших, бо це тільки один випадок! Один! А скільки їх взагалі?! Тому я тут, ясно?! А не для того, щоб побігати по лісу, і щоб ви за мною поганялися! І здаватися я не збираюся: тільки хто зайде у воду – втоплюся! Так і знайте! Про мене відомо журналістам, вони знають, що я тут, і коли зі мною щось станеться, то!..

На обох берегах заходили, загомоніли пошепки – очевидно, до кожного з переслідувачів прийшов наказ, що робити далі, і зав’язалася суперечка. Саша почула вигуки:

– Я наймався територію охороняти, а не за дівчатами по болотах пірнати!..

– Кому потрібно, той хай лізе в воду!..

– Я за таке відповідати не хочу!..

– Потім по судах і телевізору затаскають!..

За хвилину вона почула, як закриваються дверцята машин, заводяться двигуни. Охоронці просто взяли і поїхали. Зовсім! Якщо це, звісно, не якась пастка, щоб виманити її на берег. Саша сіла під дерево.

– Гей! – раптом почула вона оклик і сплеск води. – Гей! Як тебе там?

Саша підняла голову – обидва єгері продовжували стояти у воді. Весь цей час вони мовчки слухали і чекали, чим все закінчиться.

– Саша. А ви чого тут? Чого не йдете? – запитала втомлено.

– Ти ж сама не вийдеш. Ходімо на дорогу, виведемо.

– Е, ні, хлопці! Думаєте так надурити мене? Не вийде. Давайте йдіть на берег, я – за вами.

Замість дороги Саша знову обрала шлях по болотяних купинках. За кілька кілометрів сили остаточно покинули тіло, і вона нарешті зрозуміла, що тепер її, окрім цих двох втомлених чоловіків, які не кидають дівчину у лісі посеред ночі просто через свою відповідальність, ніхто вже не переслідує. Однак Саша з наполегливою впертістю ще довго ігнорувала поради єгерів, аж доки не наткнулася на чіткі відбитки лап на землі рисі – тварини небезпечної і, не виключено, саме в цей час ночі дуже голодної. Тож вирішила таки послухатися єгерів, які запросили на