Читати книгу - "Антон Великий"

Собаки

Свіжі булочки-скони.

— Отже, бізнес-план маємо, — задоволено каже Нільс. — Що далі?

Цього разу ґуґлю вже я. Швидко розшукую сайт, який ми знайшли вчора, отой про учнівську підприємницьку діяльність.

— Треба довести особливість і оригінальність ідеї, — читаю я.

Чесно кажучи, чи не мало б бути більше сприяння підприємницькій діяльності серед дітей? Я маю на увазі «особливість». Про що тут узагалі йдеться?

— Ми повинні бути не схожими на інших, — вважає Ейвінн.

Та ми й так не схожі на інших, думаю я. У кожному випадку, Уле. Він, власне кажучи, дуже навіть оригінальний. Але ж не його нам треба продавати!

Про всяк випадок, ми ретельно, багато разів обговорюємо наші ідеї. Але маємо те, що маємо, ліпших не знайшлося.

— Тут ще написано, що ми повинні мати «бачення», — кажу я і трохи суплю брови, бо, власне, ніколи не розумів отого «бачення».

Раптом я згадую напис над входом школи: «Унікальний трамплін». Директор сказав, що це «бачення». Тобто план на майбутнє. Я ще подумав, що директор мріє, як учні швиденько вистрибнуть на тому трампліні зі школи.

Отже, ми маємо загальний план, як заробити гроші на Ейвіннову шкільну мандрівку, але план — велика таємниця. Що ж, як на мене, «трамплін» звучить незле.

— Ми ж полегшуємо людям життя, — аргументую я. — Доглядаючи малюків і таке інше. То, можливо, й зуміємо стати трампліном у простіше життя?

І всі зі мною погоджуються. Трамплін — чудова штука!

— Нам потрібна назва, — нагадує Кароліна. — Яка пояснила б напрямок нашої діяльності.

— Може, «Скони, база даних, собаки й догляд»? — пропонує Уле.

Може, Уле й не найкреативніший з нас, але, з іншого боку, саме за це ми хочемо взятися.

— Звучить занудно, — заперечує Кароліна.

— Може, тоді англійською? Scones, data, dogs and …? — Ейвінн раптом вмовкає. — Як англійською «доглядати»?

Ми ще й подумати не встигли, як він уже переклав у Google Translate.

— Подамо два визначення: Scones, data & fitting dogs. Що скажете?

— Fitting dogs? — дивно звучить, як на мене.

— Jepp! Догляд за собаками, — киває Ейвінн.

А в нього IQ–140! До того ж він дуже швидкий щодо ухвалення рішень.

Кароліна з сумнівом дивиться на нього.

— Scones, data & fitting dogs? Трохи незвична назва, хіба ні?

— Гм, — смакую я слова. — І особливість, і оригінальність є.

— Саме так! — вигукує Нільс. — Так ми привернемо увагу!

Що ж, важко заперечити. Кароліна занотовує. Ми начеб нарешті визначилися.

— До речі, — втручаюсь я. — Як ми знайдемо клієнтів?

Ого! Я раптом заговорив, як справжній бізнесмен. (Хоч мушу визнати, не без допомоги відповідних сайтів.)

Але ж це таки важливо: люди повинні дізнатися про існування нашого бізнесу.

— Не проблема, — запевнив Ейвінн. — Фейсбук, звісно ж! Наш район має свою сторінку і тисячі фоловерів. До того ж там можна безкоштовно подавати оголошення. Достатньо викласти текст, і замовлення потечуть рікою!

І ось нашу фірму відділяє від дійсності лише кілька клаців на клавіатурі. Ми аж трішки випростовуємось. І, щоб вгамувати емоції, йдемо на Нільсову кухню перекусити печивом «Орео».

За годину готове оголошення має такий вигляд:

Хочете отримати:

Допомогу від заучок? (Це Ейвінн і Нільс так пропонують свої послуги)

Свіжі скони?

Догляд?

Веселих собак?

Scones, data & fitting dogs — ваш трамплін у легке життя.

Ми надаємо інформаційну підтримку, печемо й вигулюємо всіх!

Внизу пишемо номер телефону Кароліни, адміністраторки й диспетчерки. (Я вестиму бухгалтерію, але нема потреби згадувати про це в оголошенні.)

— Гм, — хмикаю я.

Бо, перечитавши оголошення удруге, я вже не почуваюся впевненим, що інформація вичерпна.

— Мусиш уточнити, що скони до сніданку, — кажу я. — Ми ж не можемо доставляти свіжу випічку цілодобово і водночас вигулювати собак.

Кароліна погоджується і дописує уточнення.

Ейвінн теж має зауваги.

— Є крамниця, яка називається «Легке життя». Уявляєте, якщо люди подумають, що ми рекламуємо крамницю?

Ой, про це я не подумав. І «бачення» не надто добре, якщо викривлятиме бізнесову суть.

— Ок, мабуть, ліпше прибрати слово «легке», — раджу я.

Решта кивають.

— А ще нам потрібний логотип, — каже Кароліна.

Ну, звісно, Уле вже напоготові, радісний, мов цуцик.

Ми вже раз забракували гриби, то ж тепер погодилися на його пропозицію. Але візьмемо собі за логотип крихітний мухоморчик — у кутику.

ТРАМПЛІН І ТРУДНОЩІ НА СТАРТІ

У нашій вітальні сидить Анна з великим аркушем паперу, гойдає в пальцях олівець.

Я мимоволі усміхаюся.

— Далі розсаджуєш гостей за столом?

Анна зітхає і сміється.

— Якби я знала, що це буде так важко, нізащо не погодилась би вийти заміж за твого тата, — жартує вона.

Анна показує на папір, де вона намалювала довгий стіл і густо обліпила його іменами.

— Ось глянь: двох моїх тіток і двох дядьків не можна садити поруч, бо тітки відразу починають говорити про політику, а дядьки — про автомобілі.

Я киваю і додаю:

— Бабусю й тітку Ґрю треба посадити біля грубки. Вони завжди скаржаться на протяги.

Анна ще важче зітхає, закреслює два імені й відкладає аркуш набік.

— А мої подруги, які грають на тромбонах, уміють грати лише весільний марш.

Я усміхаюся.

— «Глянь, он танцює дідусь…»? — питаю я.

Я відчуваю деяке полегшення, що тато з Анною не самі добровільно обрали той прибацаний вальс.

Анна киває і зітхає.

— А я так хотіла «Вальс квітів» Чайковського…

— У кожному разі, «танець дідуся» особливий і оригінальний, — сміюсь я.

Анна теж сміється.

Вірити чи ні, але я дуже тішуся, що танцюватиму на весіллі. Іне теж запросили. Танцюючи з нею, можна витерпіти скільки завгодно дідусів.

Я сідаю з ноутбуком на колінах, беруся до домашнього завдання з німецької. Ми почали вчити німецьку мову восени, зараз саме дійшли до фраз ввічливості. Ті німці, видно, нівроку ввічливі люди, звертаються на «Ви» до незнайомих людей, без кінця кажуть «Guten morgen» і «Danke sehr». Принаймні таке складається враження.

Анна сидить біля мене, гортає щось у мобільному, мугикає «Дідуся», хоч його й не любить.

— Гарну бізнесову діяльність ви розпочали, — раптом