Читати книгу - "Антон Великий"

Щастя переповнює мене, я люблю Іне, подружню пару й усіх цих радісних людей, котрі юрмилися на широких парадних сходах Палацу юстиції.

І думаю про сюрприз, який для них маю. Віктор уже сидить у бенкетному залі з акордеоном у руках, готовий заграти «Вальс квітів» Чайковського, як і бажала собі Анна.

Чорний катафалк невдовзі привезе охайно склеєну статую, яка відтепер стоятиме в нашому помешканні. І Анна з татом тішитимуться нею. Анна ж любить оголене мистецтво, сама казала. А тато?.. Ну, може використовувати її замість вішака з плічками.

Я мимоволі хихочу, згадуючи нас з Анітою. І згадуючи Терезу, яка, мабуть, досі вважає мене падким на жінок.

Насправді ж я був падким на гроші.

Насправді гроші дуже важливі, коли їх надто мало. Як у житті Ейвінна і його мами. І в житті Віктора, який дуже нечасто має змогу бачити своїх дітей. У нашому світі дуже багато людей, які мають надто мало грошей.

Але я був переконаний: що більше грошей, то щасливіша людина. І спробував переслідувати гроші, як радив Кордоне. А насправді то гроші переслідували мене. І я навіть ні про що інше думати не міг.

Усе якось безнадійно змішалося докупи: оленячі роги і статуї. І клей-момент.

Коли я стану старим дідом і захочу давати поради молодим, то скажу так: уникайте предметів на чотири метри вшир. Увесь світ мав би прислухатися до цієї поради, інакше всі станемо схожі на гігантських ірландських оленів і зжеремо планету, образно кажучи.

Хоч я й перестав шаленіти за грошима, але залишився самим собою. Я й досі Антон. То, певно, і далі можу мислити масштабно?

Бути Антоном Великим було, чесно кажучи, дуже втомливо. Хочу бути Антоном Звичайним.

Звучить не так велично, але це й не мало.

(Ха! Може, почну колись сипати мудрими висловами!)

Я щасливо зітхаю від радості, що скоро їстиму весільний торт з п’ятдесятьма гостями.

І танцюватиму з Іне.

І тішуся, що потім, після весілля, приготую удома лимонад.

Доки я оце собі думаю, в кишені теленькає мобільний.

«Ти вже йдеш?»

Смс-ка від Сіґне. Певно, чекає, доки я супроводжу її на бенкет.

Я всміхаюся собі під ніс.

«ХОК», — відписую я.