Читати книгу - "Вибрані листи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отож листи Плінія Молодшого до друзів — це, якщо озирнути їх у сукупності, цілісний літературний твір, що підпорядкований єдиному задуму, позначений притаманним автору стилем, витонченою майстерністю фрази, точним добором слів і віртуозним їх плетивом; твір, що має високу художню вартість і неабияку пізнавальну цінність: листи Плінія, повторимо, — прозорі віконця у світ не лише окремої людини, а й римського суспільства загалом: пізнаємо його економічний стан, особливості політичного життя, управління державою, характер судочинства, знайомимось із тогочасним літературним життям, філософськими зацікавленнями тощо. Усього тих листів 247; розбиті вони на 9 книг (окрема, десята книга, — службові листи до Траяна); за обсягом вони дуже різні: є найкоротші, ледь не «у двох словах» (вони особливо цікаві), а є — мало що не трактати. Серед адресатів, а їх близько ста, — відомі історичні постаті, письменники, наприклад, знані історики Корнелій Таціт і Светоній, епічний поет і політичний діяч Сілій Італік та інші.
У цій добірці — понад 80 листів, переважно ті з них, що є найвиразнішими штрихами до психологічного портрету автора; вони групуються навколо найважливіших тем морально-етичної філософії, передусім, популярної у часи Плінія, — стоїчної, з її закликами берегти час як неоціненний дар, з увагою й повагою до людини (якщо вона людина й прагне бути нею, хай це державний муж, а хай раб), до жінки, до дітей, до старості; з постійним стремлінням адептів стоїцизму до поміркованості, до рівноваги духу; до щастя, яке немислиме без розумової праці, корисної й для прийдешніх поколінь; без щирої дружби (про неї Пліній говорить з особливим піднесенням), без цікавого, що у пошуках істини, спілкування, зокрема, — листовного, що теж є формою не тільки бесіди, а й літературної праці. Одне слово, кожен із вибраних листів знаходить живе відлуння у нашій дійсності; Пліній, як і Сенека, — й з нами бесідує; з нами, хто вже забуває не тільки, що таке жива бесіда про щось важливе, духовне й душевне, а й що таке листовна, викладена на папері, літературна бесіда: нинішні «меседжі» — то не Плінієві мініатюри…
Літературний твір — це передусім художні образи. Якщо у науковому трактаті стежимо за думкою, активізуючи своє думання (ratio), то у літературному творі напружуємо внутрішній зір — уяву (imaginatio), намагаємось, якщо словами Плінія, щоб «очі йшли за душею, а не вона — за очима» (IX, 36): читаємо літери, бачимо — образи, насолоджуємось літературою. У листах Плінія — нескінченна галерея літературних портретів: від імператорів — до скромних службовців та звичайних, приємних чи неприємних, навіть ненависних Плінієві людей. Серед останніх (таких небагато; у листах — переважно симпатичні постаті) — донощик та ошуст, «мисливець за спадщиною» Регул; декілька штрихів — і перед нами психологічно точний (внутрішнє фіксоване зовнішнім), живий образ типового шахрая, душевного каліки, яких не бракувало в багатому на пороки імператорському Римі: «Сідає при самій постелі, розпитує, якого дня, о котрій годині народилася. Почувши, хмурить чоло, ворушить губами, перебирає пальцями, — наче пильно щось підраховує…» (II, 20). Пліній наче втішається перевагою стилоса над пензлем: портрет озвучений, весь у русі, динаміці. А ось цілковита статика — опис статуї: «…поріділе волосся, широкий, у зморшках, лоб, якесь наче зіжмакане обличчя, худенька шия, мотузками обвислі руки, здряхлілі м’язи грудей, запалий живіт — образ старості, спереду глянь чи ззаду. Та й сама бронза, судячи зі справжнього її кольору, пахне давниною» (III, 6). Перший портрет — це те, що в перелітному моменті (з лат. «movimentum» — порух часу, отже, й того, що в часі), тобто — в русі; другий — щось нерухоме, належне давнині, вічності. Динаміка, зауважмо, бере гору над статикою, над бронзою (не хотів і Горацій бути у бронзі); з особливою майстерністю й насолодою Пліній відтворює саме рух.
Оскільки листи Плінія, хоча про різне, творять літературну цілість, то й цілісні портрети, наприклад імператорів Доміціана чи Траяна, — у цілості листів: окремі штрихи, що доповнюють один одного, увиразнюючи портрет, — у різних листах. Образи імператорів Доміціана і Траяна виписані на контрастах: перший — деспот, якого не в’яжуть жодні закони, найгірший, якого лиш можна уявити собі, принцепс; людина, радше нелюд, що живе «наодинці зі своєю незмірною злобою», тож бачимо його мов у спалахах тієї нелюдської злоби: «Доміціан прямо таки озвірів — весь аж трусився, кипів…» (IV, 11). Пліній, у цьому ж листі, намагається зазирнути в чорну безодню тієї злоби, пізнати її джерело: «Доміціан аж палахтів увесь, знеславлений своєю жорстокістю й несправедливістю». Отож, усвідомлення неслави, яку він сам собі набував своїми злочинами, й були джерелом його злочинів, робили його ще жорстокішим. Так, змусивши свою жертву зізнатись у нескоєному злочині, Доміціан… «аж скрикнув з радості: «Ліцініан нас виправдав!» А й справді, що може бути страшнішим, аніж людина, яка не здатна на інші вчинки, окрім злочинних, яка примножує їх задля своєї, злочинної, нелюдської радості, — людина, яка живиться своїм злочином, усіляко його присмачує і ніяк не може ним насититися?..
А от Траян, з ким Пліній був у близьких стосунках, — найкращий, в очах автора листів, приклад для всіх володарів, зразок усіляких чеснот, передусім, поміркованості, врівноваженості, людяності. Втім, у портретній характеристиці Траяна знаходимо елементи, що допомагають нам виразніше побачити уподобання, суспільні орієнтації самого Плінія. Насамперед, його захоплення давниною, тими моральними засадами, на яких тримався республіканський Рим, простотою, отже, й чистотою звичаїв, що були в пошані й у родинній оселі Плінія — у тихому, провінційному Комо, далекому від гамору, нездорових амбіцій та розбещеності великого Міста. У кожному політичному заході Траяна, в його лояльності до сенату й державних установ, що походили ще з республіканської доби, Пліній вбачав й імператорські симпатії до давньоримських традицій; захоплений тими візіями, не зауважував реального стану речей: Траян, як давніше Август, роблячи незначні, але вимушені поступки, лише утверджував своє єдиновладдя, бо ж дороги назад, до республіканських часів, уже не було.
Від такого поверхневого бачення історичної дійсності — й Плініїв оптимізм, життєлюбність, суспільна активність. Та й у його літературних портретах — переважно світлі, цікаві постаті. Такими є портрети його друзів, про яких ми, на жаль, переважно не знаємо; у тій галереї вони найчисленніші. Найповажніший з-поміж них — знаменитий історик, суспільний діяч, оратор Корнелій Таціт; своєю дружбою з ним Пліній дорожить над усе і всіляко нею пишається. У листах до нього, надто в коротких, Пліній зблискує своїм письменницьким
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані листи», після закриття браузера.