Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Морок стояв на підвищенні, оглядаючи обидві армії, що замерли в напруженій тиші. Його голос лунав грізно:

— Любі друзі, схиліться переді мною та моєю дружиною, — він кинув короткий, але виразний погляд на Даніку, яка стояла поруч. — Або, якщо не схилитеся… — Морок зробив паузу, вдивляючись у натовп перед собою, і його посмішка стала холодною, — вас чекає, ммм… ах, так… смерть.

З натовпу виступила Нікселіна, її очі палали гнівом.

— Ні, ці землі належать нам, а не вам, магрійцям, — її голос був різким і владним.

Морок лише злегка нахилив голову, немов погоджуючись, але в його погляді не було й сліду поступливості.

— Шкода, що ви не можете схилитися перед нами, — сказав він тихо, його усмішка стала ще ширшою, — бо інакше ви могли б уникнути… війни.

І тоді, різко піднявши руку, він гучно крикнув:

— В АТАКУ!

Армії зіткнулися у вибуховій хвилі шуму, криків і дзвону металу. Даніка, не вагаючись, кинулася прямо на Алека. Її меч блискавично рухався, відбиваючи його удари, але він був досвідченим воїном і не поступався в майстерності.

— А мій любий брат тобі не розповів, як ти стала знову Данікою? — сказав Алек зухвало, ухиляючись від чергового удару. Його голос був насичений глузуванням.

Даніка на мить застигла, її очі звузилися.

— Що ти хочеш цим сказати? — запитала вона різко, продовжуючи атаку.

Алек сміявся, ухиляючись від її ударів із легкістю.

— О, можливо, він хотів тобі розповісти, як ти народилася Корою, дитиною ангела і демона. А потім… — Алек зробив паузу, його очі спалахнули, коли він перекрив її удар і відштовхнув її назад, — як він побачив тебе і згадав свою дружину. Коро, ти не просто схожа на неї. Ти і є вона.

Даніка відчувала, як кожне слово пронизувало її свідомість.

— Що ти мелеш? — її голос затремтів, але вона не зупинялася, намагаючись вгамувати плутанину, яка почала поглинати її.

— А мій любий брат не розказав тобі нічого? — знову запитав Алек, його голос наповнився фальшивим співчуттям. — Не дивно. Ну що ж, дозволь мені завершити прогалини. Ти була Данікою ще задовго до того, як стала Корою. Він кохав тебе тоді… і кохає зараз. Бо ти — та сама душа.

Даніка здригнулася. Її руки на мить ослабли, і вона ледь не випустила меча. Її очі палали гнівом, але всередині почала зростати недовіра та тривога.

— Ти брешеш! — закричала вона, кидуючись на нього з новою силою.

Алек ухилився, його усмішка стала тріумфальною.

— Справжня правда завжди болюча, — сказав він холодно. — І коли ти дізнаєшся все, що він приховував… ти сама вирішиш, на чиєму боці бути.

Даніка продовжувала атакувати Алека, але кожне його слово пронизувало її як кинджал. Вона стиснула зуби, намагаючись ігнорувати те, що він казав, проте його голос був настільки переконливим, що змусив її на мить зупинитися.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, її погляд був сповнений сумніву і гніву.

Алек ухилився від її удару і відступив на кілька кроків, його обличчя було сповнене якоїсь дивної, майже жалюгідної посмішки.

— Пам’ятаєш кінець війни між магрійцями, ангелами та демонами? — почав він, його голос був спокійним, але зловісним. — Тоді ти перейшла на сторону ангелів і демонів. Я тебе не підтримав, бо був вірний братові... і любив його більше за все. Але, Даніко, я був слабкий. І коли я вбив тебе — ну, не тебе, а твоє попереднє втілення, — я спопелив тебе, і ти розвіялася. Але твоя магія зробила щось неймовірне. Вона запроторила нас усіх до в’язниці — і твою доньку теж. Бо, як ти розумієш, вона напівмагрійка.

Даніка здригнулася, її пальці мимоволі сильніше стиснули руків’я меча.

— Що ти кажеш? Яке це має відношення до теперішнього? — запитала вона, намагаючись зрозуміти логіку його слів.

Алек посміхнувся, і в його очах засвітилася іскра сумного каяття.

— Ти знаєш, яка цікава штука сталася? Коли я тебе вбив, Морок дізнався про це… і вбив мене. Але твоє пробудження, коли ти сіла на два трони, повернуло мене до життя. Ти дала мені другий шанс, хоч і не усвідомлюючи цього. І я переосмислив усе.

Він зробив паузу, вдивляючись у її обличчя.

— Але знаєш, що мене найбільше турбує? Ти сліпо віриш Мороку. О, так, він тебе кохає. Але він не просто хоче тебе поруч. Йому потрібна ти для чогось більшого.

— Для чого? — різко запитала Даніка, її голос здригнувся.

Алек засміявся, його сміх був тихим, але пронизливим.

— Він хоче відкрити тобою портал і викликати наших засновників — дарканів. Тих, хто створив нас, магрійців.

Даніка відчула, як холод пробіг по її спині.

— Даркани... — її голос став тихим.

Алек кивнув.

— Так. Вони хотіли зробити магрійців своїми слугами. Чому Морок прагне їхнього повернення? Це загадка навіть для мене. Але ти граєш у цьому ключову роль.

Він зробив ще один крок до неї, нахиляючись ближче.

— І як довго ти будеш закривати очі на правду, Даніко? Як довго ти дозволятимеш іншим вирішувати твою долю?

Його слова продовжували лунати в її голові, навіть коли вона знову підняла меч і направила його на Алека. Але тепер у її погляді був не лише гнів — там з’явився сумнів.

Даніка стояла в тиші, її погляд був втрачений у думках, поки Алек продовжував свою промову. Її серце билося швидко, а слова його проникали глибоко в її душу, розриваючи те, що вона ще вчора вважала правдою.

— Ти помиляєшся, — сказала вона, ледь стримуючи тривогу в голосі. — Я не Кора. Я не можу бути нею.

Але Алек не зупинявся. Він поглядав на неї, ніби бажаючи пробудити в ній ще більше сумнівів, ще більше страху.

— Ти не хочеш вірити в це, але це правда, Даніка. Ти не просто Даніка. Ти Кора, яка була народжена, щоб змінити світ. Ти принесла рівновагу між світами. Ти — засновниця Арденії.

Він зробив паузу, щоб його слова могли влучити точно в ціль.

— Ти народилася з душею Даніки, але твоє справжнє життя — це життя Кори, тобі потрібно усвідомити це. Я знаю, як це звучить, але ти є частиною цього великого плану. І твоя роль незмінна. Ти несеш баланс між світами, між ангелами та демонами, і навіть між магрійцями. Все це тебе чекає. Ти маєш завершити те, що почала колись.

Даніка відчувала, як ці слова розривають її всередині, але все одно вона не могла вірити в те, що Алек каже. Як вона могла бути Кора, якщо її пам'ять була заповнена іншими спогадами? Як могла вона бути кимось іншим, якщо її серце належало Мороку?

— А що, якщо ти неправий? — запитала вона, намагаючись знайти хоч якийсь вихід з цієї ситуації. — Що, якщо це просто обман? Що, якщо я не повинна бути тією, кого ти кажеш?

Алек зітхнув, ніби знаючи, що вона ще не готова прийняти правду.

— Я розумію твої сумніви, Даніка. Але все це — правда. Ти була створена для цієї мети, і навіть якщо ти не пам'ятаєш того життя, ти все одно несеш у собі силу, яка визначатиме подальшу долю цих світів. І твоя місія ще не завершена.

Він підняв руку, вказуючи на небо, ніби вказуючи на величезний, невидимий план, що охоплював усе навколо них.

— Ти повинна завершити те, що почала. І я тут, щоб допомогти тобі, хоч би як ти на мене дивилася. Твоя доля невідворотна.

Даніка стояла мовчки, відчуваючи, як її розум намагається впоратися з тим, що вона тільки що почула. В її серці виникала боротьба, і її душа була розірвана між минулим і теперішнім. Як бути тим, ким вона не хоче бути? Як зрозуміти, що все це дійсно правда?

Її погляд знову зустрів Алека, і вона запитала тихо:

— І що ти хочеш, щоб я зробила?