Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

двома рядами ідеальних зубів.

— Не хочу завалювати тебе кабінетною роботою.

— Слухай, це ж не ти мене не допускаєш до цієї справи. Це

рішення Шаддид. Та й узагалі... від кабінетної роботи ще ніхто

не вмер. Якщо відчуваєш провину через це, то пригости мене

пивцем після роботи.

Міллер стукнув по кутку стола корінцем папки, вирівнюючи її

вміст.

— Ну гаразд. Трохи попрацюю над цією фігнею. Повернуся до

обіду і тоді закрию пару рапортів, щоб начальниця не навісніла.

— Я буду тут, — відповів Гевлок. А коли Міллер підвівся, додав: — І чуєш... Я не хотів нічого казати, поки все остаточно не

вирішено, але й не хочу, щоб ти почув це від когось іншого...

— Подав рапорт на переведення?

— Ага. Поговорив із контрактниками «Протогену», які тут

проїздом. Вони розповіли, що в офісі на Ганімеді є вакансія

старшого слідчого, ну і я подумав... — Гевлок знизав плечима.

— Хороше місце.

— Просто хотів куди-небудь, де є небо, навіть якщо його видно

лише через купол, — сказав Гевлок, намагаючись приховати тугу

в голосі за напускною бравадою поліціянта.

— Хороше місце, — повторив Міллер.

* * *

чотирнадцятирівневого припортового тунелю. Тунель у формі

перевернутої трикутної призми розширювався майже до пів

кілометра вгорі, а внизу був лише трішечки ширшим за

стандартну лінію мет ро — колись давно це була одна з десяти

камер зберігання робочого тіла реактора, коли астероїду ще не

надали його штучної гравітації. Тепер тисячі дешевих квартир

гніздувалися у стінах, сотня на кожен рівень, неначе ряд

лабораторних пробірок. Діти гасали вулицями-терасами, сповнюючи тунель пустими криками та смішками. Хтось унизу

запустив повітряного змія — обертання астероїда створювало

в тунелях постійний легенький вітерець. Ромб із яскравого

майлару крутився і кренився від мікротурбулентності. Міллер

звірив номер на стіні та в терміналі. 5151-І. Домівка

бідолашного багатого дівчиська.

Він увів поліційний код — темно-зелені двері клацнули

замками та розчинилися перед ним.

Нора була нахилена вгору. Три невеличкі кімнати

заглиблювалися у породу астероїда: вітальня попереду, спальня, що заледве вміщувала ліжко, і ванна, в якій не розвернешся між

душем, унітазом та крихітною раковиною. Стандартний проєкт.

Бачив такі вже тисячу разів.

Міллер на кілька хвилин зупинився, не видивляючись нічого

особливого — просто слухав обнадійливе гудіння вентиляційної

системи. Він уникав активних суджень — спершу його

підсвідомість має сформувати враження про це місце, а заразом

і про дівчину, яка тут жила.

«Спартанським» його не можна було назвати. Хоча місце було

простим, із мінімумом прикрас. У вітальні над столом висіла

невеличка акварель у рамці, на якій трохи в абстрактному стилі

намальоване жіноче обличчя; у спальні над ліжком висіли

кілька металевих табличок завбільшки як гральні карти. Він

нахилився, аби прочитати написи дрібним шрифтом.

Формальне визнання, що Джулі Мао — не Джульєтта — здобула

фіолетовий пояс у секції джю-джюцу на Церері. Ще одна

табличка — про її зростання до коричневого. Їх розділяло два

роки. Серйозна школа. Міллер приклав пальці до порожнього

місця на стіні, де мала би бути ще одна табличка — про чорний

пояс. Жодних тобі витребеньок навколо на стіні — ані

сюрикенів, ані штучного меча. Просто визнання, що Джулі

здобула те, що здобула. Це можна в ній поважати.

У шафі було дві зміни одягу — одна полотняно-джинсова

й одна із блакитного льону зі шовковою шаллю до комплекту.

Одна для роботи, одна для розваг. У Міллера було більше одягу, а він не відзначався увагою до свого гардеробу.

Серед її білизни та шкарпеток він знайшов широку пов’язку на

руку із розкресленим колом ОПА. Не дивно, враховуючи, що

дів чина відмовилася від багатства заради життя в таких умовах.

У холодильнику були два судочки із зіпсованою їжею та пляшка

місцевого пива.

Трішки повагавшись, Міллер узяв пиво. Тоді сів за столом

і запустив вбудований у нору термінал. Як і обіцяла