Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

просто звичайні піратські торпеди, які випадково пробили

реактор, чи це все взагалі старі файли зі стоків, які використали, аби приховати, що сталося з «Кентербері» насправді.

Заворушення тривали днів три, виникаючи з певною

періодичністю — ніби вогонь, що жеврів і спалахував щоразу, коли піддували повітря. Урядові будівлі відчинилися — у режимі

максимальної безпеки, та все ж відчинилися. Порти ще ні, але

вони підтягувалися. Напівголий здоровань, у якого Міллер

наказав вистрелити, лежав під вартою в лазареті «Зоряної

спіралі», чекав на нові коліна, бомбардував відділок скаргами на

Міллера і готувався до судових слухань у справі вбивства.

Зі складу в п’ятнадцятому секторі зникло шістсот кубометрів

азоту. Хтось побив і замкнув у складській комірчині

неліцензовану повію; її заарештують, щойно вона закінчить

давати свідчення про нападників. Спіймали хулігана, котрий

розбивав камери нагляду на шістнадцятому рівні. На перший

погляд усе було, як раніше.

На перший погляд.

Коли Міллер почав працювати у відділі вбивств, його крім

усього іншого дуже спантеличував химерний спокій родичів

жертви. Людей, які щойно втратили дружину, чоловіка, дитину, коханого. Людей, чиє життя навіки змінило насильство. Вони

могли спокійно пригощати детектива чаєм і відповідати на його

запитання, ніби справді не проти поговорити. Будь-хто інший

міг би сприйняти їхній спокій за ознаку цілісності. І тільки

обачна стриманість, із якою вони поводились, і та додаткова

частка

секунди,

якої

потребував

їхній

погляд,

аби

сфокусуватися, підказували Міллеру, що ці люди зазнали

непоправної шкоди.

Станція Церера поводилася з обачною стриманістю. Її погляд

фокусувався на частку секунди пізніше. Обивателі — власники

крамниць, ремонтники, комп’ютерні інженери — ховали від

нього очі в метро, наче дрібні злодюжки. Розмови стихали, варто було Міллеру наблизитися. Станцію пронизувало відчуття

облоги. Місяць тому всі вони — Міллер, Гевлок, Кобб, Ріхтер

і решта — були рукою закону, що втримувала стабільність. Тепер

усі вони — найманці земної корпорації.

Різниця була малопомітною, але глибинною. Тепер він хотів

випростатися, щоб показувати всім поясанську статуру свого

тіла. Хотів довести, що він тут свій. Хотів повернути

прихильність простих людей. Можливо, не заарештовувати тих

придурків, які роздавали ВР-пропаганду, а насварити

й відпустити.

Не найрозумніший імпульс.

— Що там у нас на табло?

— Два пограбування, почерк вказує на одну банду, —

повідомив Гевлок. — По тій сімейній сварці ще з минулого

тижня не закритий рапорт. Була серйозна бійка коло «Наканеш

імпорт», але Шаддид викликала до себе Дайсона і Пейтел, тож

цю справу могли уже взяти.

— А ти хочеш...

Гевлок витріщився на стелю — він не хотів показувати, що

уникає Міллерового погляду. Відтоді, як усе пішло шкереберть, часто так робив.

— Нам справді слід узятися за рапорти. Не тільки про ту

сварку. У нас там досі відкрито чотири чи п’ять течок, у яких

насправді тільки треба проставити крапки та прочерки.

— Ясно, — кивнув Міллер.

Відколи почалися заворушення, він неодноразово бачив, як

бармен обслуговував кожного, перш ніж звертав увагу на

Гевлока. Бачив, як усі копи, починаючи зі Шаддид, старалися

запевнити Міллера: ти хороший хлопець; тихе вибачення за те,

що запрягли його поряд із землянином. Він бачив, що Гевлок це

також зауважував.

Тому Міллер хотів захистити напарника, дозволити йому

проводити дні під захистом рапортів та свіжої кави у відділку.

Підтримати людину, вдаючи, ніби її тут не ненавидять за

гравітацію, в якій вона виросла.

Ще один не найрозумніший імпульс.

— А що там твоя фігня на паличці?

— Що? — перепитав Міллер.

Гевлок підняв папку. Справа Джулі Мао. Викрадення.

Халтурка. Міллер кивнув і заходився масажувати очні яблука.

Хтось скрикнув за стінами відділку. Хтось розреготався.

— Ну таке собі. Не брався ще.

Гевлок вишкірився і простягнув папку напарникові. Міллер

узяв її та розгорнув.