Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

простір на величезних перетинчастих крилах, дивним чином підтверджуючи цікаві легенди горян, колись давно розказані мені колегою-археологом. Вони тривалий час жили під водою, будували фантастичні міста і вели страхітливі війни з невідомими ворогами за допомогою складних механізмів з використанням незрозумілих принципів керування енергією. Очевидно, знання прибульців у галузі науки і техніки були значно глибшими за наші сьогоднішні, хоча вони і вдавалися до них лише за потреби. Деякі зі скульптурних зображень свідчили, що чужинці пройшли етап механізації на інших планетах і відмовилися від неї, коли пересвідчились у її згубних наслідках для емоційної сфери. Надприродна витривалість організму і невибагливість у повсякденному житті допомогли їм пристосуватися до умов високогір’я без штучно вироблених речей, навіть без одягу, крім випадків, коли доводилося дбати про захист від стихійного лиха.

Саме під водою — спершу для харчування, а пізніше з іншою метою — ці істоти вперше на Землі створили органічні форми життя, використовуючи задля цього доступні матеріали і давно їм відомі методи. Складніші експерименти вони почали проводити тільки після знищення численних ворогів у космосі. Тим самим вони займалися й на інших планетах, виробляючи не тільки продукти харчування, але й багатоклітинні маси протоплазми, здатні під впливом гіпнозу формувати тканини тіла, перетворюючи їх на різні тимчасові органи. У такий спосіб вони створювали ідеальних рабів для виконання важких робіт і для усіляких інших потреб. Не викликає сумніву, що саме про цю глевку масу писав Абдул Альхазред у своєму жаскому Некрономіконі, згадуючи «шоґґотів». Утім, навіть цей божевільний араб припускав їх існування на Землі не інакше як в уяві шанувальників жуйки з наркотичних трав. Коли зіркоголові Древні синтезували на цій планеті найпростіші види харчових продуктів і вивели чималу кількість шоґґотів, вони дозволили іншим групам клітинних розвинутися в нові форми тваринного і рослинного життя задля різних цілей, але при цьому винищували усе, що могло б завдавати їм клопоту.

За допомогою шоґґотів, чию масу збільшили, очевидно, для роботи з важкими предметами, невеликі підводні містечка перетворили на вражаючі нескінченні лабіринти з каменю на кшталт тих, що пізніше постали і на суходолі. І справді, Древні, які легко пристосовувалися до будь-яких умов, тривалий час жили на суші в інших частинах Всесвіту і, ймовірно, зберегли навички будівництва на Землі. Вивчаючи рельєфні зображення архітектури міст палеогенового періоду включно з тим, порожніми лабіринтами якого зараз блукали, ми були вражені цікавим збігом, який поки що не намагалися пояснити навіть собі. Дахи будівель, які у реальному місті навколо нас під впливом природних чинників, звичайно, ж перетворилися на безформні руїни ще багато віків тому, на барельєфах поставали у вигляді скупчень гострих шпилів, вишуканих флеронів на конічних і пірамідальних гребенях, а також пласких зубчастих дисків на верхівках циліндричних колон. Саме їх ми побачили у лиховісному, жахаючому міражі, насланому мертвим містом, хоча у реальному кам’яному лабіринті за неосяжними горами божевілля усіх цих ознак не було уже тисячі чи й десятки тисяч років, і ми пересвідчились у цьому, підлітаючи до табору бідолашного Лейка.

Можна написати цілі томи про життя Древніх чи то під водою, чи то коли частина з них перебралася на сушу. Ті з них, що жили на мілководді, продовжували якнайповніше користуватися очима на п’яти наголовних мацаках і з їх допомогою займалися скульптурою та письмом у традиційний спосіб — стилусом по водотривкій вощеній поверхні. Ті, які жили в океанських глибинах, для освітлення використовували особливі фосфоресцентні організми і розвинули додаткові органи чуття — призматичні вії на голові, що дозволяли Древнім у критичних ситуаціях уникати залежності від світла. Скульптура та письмо мешканців глибин цікавим чином змінилися; імовірно, поверхні покривали якоюсь речовиною для забезпечення світіння, однак з барельєфів ми не зуміли цього повністю зрозуміти. Істоти пересувались у воді вплав — частково використовуючи бічні кінцівки, частково звиваючись і рухаючи нижніми мацаками з псевдоніжками. Інколи вони робили довгі ривки, допомагаючи собі двома або більше парами віялоподібних складаних крил. На суші вони часом використовували псевдоніжки, однак могли злітати на велику висоту або перелітати на значні відстані за допомогою крил. Численні тонкі мацаки, з яких відгалужувались «руки», були напрочуд чутливими, гнучкими, сильними й точними у розумінні їх м’язово-нервової координації, дозволяючи досягати високої майстерності та вправності у мистецтві та в інших сферах, що вимагали ручної праці.

Істоти були неймовірно витривалими, навіть величезний тиск морських глибин не міг завдати їм шкоди. Схоже, серед них була невисока смертність, та й то через нещасні випадки, тож цвинтарі у них були невеликими, але той факт, що вони ховали померлих у вертикальному положенні та насипали на могилах п’ятикутні кургани з надгробками і написами, змусив нас із Денфортом замислитися і зробити паузу для відновлення душевного спокою. Ці істоти розмножувалися спорами — як припускав Лейк, на зразок папоротеподібних, однак через витривалість і довговічність, а отже, і відсутність потреби у поповненні населення не заохочували значного приросту кількості особин, крім випадків, коли виникала потреба у колонізації нових територій. Молодняк швидко досягав зрілості й отримував освіту такого рівня, що нам важко навіть уявити. Інтелектуальна та естетична сфери життя досягли значних висот і спричинили появу стійких традицій і правил, про що я детальніше розповім у монографії. Залежно від того, жили Древні у морі чи на суші, в цих сферах між ними були певні відмінності, проте в найважливіших речах вони дотримувались однакових засад.

Ці істоти були здатні харчуватися неорганічними речовинами, подібно до рослин, проте віддавали перевагу органічній їжі, особливо тваринного походження. Ті, що жили у морських глибинах, споживали сиру їжу, на суші її готували. Вони полювали на дичину і розводили худобу задля м’яса, а потім убивали гострою зброєю, від якої на викопних кістках залишилися дивні відмітки, помічені членами нашої експедиції. Істоти чудово почувалися за будь-яких перепадів температури і могли залишатися у воді аж до її замерзання. Втім, коли в епоху плейстоцену — близько мільйона років тому — почалося похолодання, наземним жителям довелось вдатися до спеціальних заходів, включно зі штучним обігрівом, аж поки сильні морози змусили їх знову повернутися у море. Як розповідають легенди, ще в доісторичну добу для здійснення перельотів у космосі вони споживали якісь хімічні речовини, завдяки чому відпадала потреба в харчуванні та диханні, і їм не страшні були й екстремальні температури, однак на час великого похолодання ці знання вони вже втратили. В усякому разі, не могли без шкоди для себе необмежено довго перебувати у такому штучному стані.

Древні не парувалися і за способом життя були напіврослинами; вони не мали потрібних для сімейного життя біологічних властивостей, як у ссавців, проте, схоже, утворювали великі родини на засадах зручності співмешкання і — як ми зрозуміли із зображених на барельєфах занять і розваг — заради спілкування близьких по духу особин. У будинках меблі розташовували в центрі великих кімнат, а всю площу стін лишали вільною для декоративного оздоблення. Ті, що жили на суші, освітлювали помешкання за допомогою спеціального пристрою, який діяв завдяки електрохімічним реакціям. Як на суші, так і під водою вони користувалися дивними столами і стільцями, а за ліжка їм правили конструкції циліндричної форми — вони відпочивали і спали навстоячки, склавши мацаки вздовж тіла; на поличках зберігалися скріплені завісами і поцятковані крапками