Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

— Йому не варто так гасати вузькими вуличками! — сердито зауважила Чарліна. — Адже вершники кронпринца могли когось покалічити! 

Дівчинка зазирнула в торбу — і виявила, що сирник розламався навпіл. Це розсердило її ще більше. 

— Хіба він не міг поїхати по набережній, де повно місця? — вигукнула вона. — Йому що, настільки байдуже? 

— Абсолютно, — відповіла жінка. 

— Тоді мені навіть страшно подумати, яким він буде, коли стане королем! Він правитиме жахливо! 

Жінка зиркнула на Чарліну багатозначним поглядом. 

— Я цього від тебе не чула, — сказала вона. 

— Бо що? — поцікавилася Чарліна. 

— Бо Людовік не любить критики. І він має лабокінів, які допомагають йому з нею боротися. Лабокінів, чуєш, дівчинко? Сподіваймося, ніхто, крім мене, тебе не почув. 

Вона підняла хлопчика трохи вище на руку і пішла у своїх справах. 

Усю дорогу назад Чарліна розмірковувала над побаченим і почутим, однією рукою тримаючи Приблуду, а іншою — торбу з пирогами. Врешті-решт вона впіймала себе на тому, що дуже сподівається, що її король, Адольфус Десятий, проживе ще довго. «А крім того, я могла би почати революцію, — подумала дівчина. — Господи, щось сьогодні до будинку дідуся Вільяма особливо далеко йти!» 

Нарешті вона таки дійшла до дому і, полегшено зітхнувши, опустила Приблуду на садову доріжку. Пітер виявився у кухні — він сидів на одному з десяти клунків з пранням і, набурмосившись, дивився на великий шмат м’яса на столі. Поряд із м’ясом лежали три цибулини і дві морквини. 

— Я не знаю, як це приготувати, — зізнався Пітер. 

— А тобі й не треба знати, — сказала Чарліна, викладаючи торбу на стіл. — Я сьогодні бачилася з батьком. А оце, — додала вона, витягнувши два записники, — рецепти і заклинання до них. 

Записники неабияк постраждали від сирника. Чарліна обтерла їх спідницею і дала Пітерові. 

Пітер просяяв і зіскочив з клунка. 

— Оце класно! — зрадів він. — А торба їжі — ще класніше! 

Чарліна повиймала з торби розламаний сирник, потовчені пиріжки і пом’яті булочки. У торті з кремом, який лежав на самому дні торби, була вм’ятина у формі коліна, а крем порозтікався по пиріжках і булочках. Побачивши це, Чарліна знову розсердилася на принца Людовіка. Намагаючись повернути пиріжкам таку-сяку форму, вона розповіла Пітерові про свою пригоду в місті. 

— Так, моя мама завжди каже, що в нього є задатки справжнього тирана, — підтвердив Пітер, щоправда, трохи відсторонено, бо якраз гортав зошити. — Вона говорить, що власне через це і виїхала з країни. Не знаєш, ці заклинання треба промовляти перед приготуванням їжі, в процесі, чи вже після? 

— Тато не пояснив. Доведеться тобі самому розібратися, — сказала Чарліна і пішла до кабінету дідуся Вільяма, щоб знайти собі якусь заспокійливу книгу. «Дванадцять гілок чарівної палички» були цікаві, але від цієї книги її голова, здавалося, розлетілася на сотню дрібних уламків. Кожна з гілок чарівної палички ділилася ще на дванадцять гілок, а з кожної з них знову-таки росли ще по дванадцять. «Ще трохи, і я перетворюся на дерево», — подумала Чарліна, розглядаючись по полицях. Вона вибрала собі книгу під назвою «Подорож чарівника», сподіваючись, що це щось пригодницьке. Певною мірою так воно і було, однак дуже швидко Чарліна зрозуміла, що книга розповідала про здобування чародієм своїх умінь крок за кроком. 

Читання знову повернуло її до думок про те, що її тато, як виявилося, користується магією. «Я точно знаю, що я її успадкувала, — подумала вона. — Ну бо я навчилася літати, а ще відразу залатала труби у ванній, просто взяла — і зробила. Але мені треба навчитися чаклувати тихо і спокійно, а не викрикуючи і по-всякому обзиваючи речі». Вона все ще розмірковувала над цим, коли Пітер гукнув її йти їсти. 

— Я скористався заклинаннями, — похвалився він. 

Пітер був дуже гордий собою. Він розігрів пиріжки і зробив дуже смачну суміш з цибулі та моркви. 

— А ще, — додав він, — я дуже стомився, бо цілісінький день провів у пошуках. 

— Ти шукав золото? — поцікавилася Чарліна. 

— Це ж цілком природна річ, — відповів Пітер. — Ми знаємо, що воно десь у цьому будинку. Але натомість я тільки знайшов місце, де живуть кобольди. Це така ніби велика печера, і вони там усяке таке виготовляють. В основному — годинники з зозулею, але я бачив, як дехто з них робить чайнички, а ще вони там біля входу майстрували диван. Я не говорив із ними — не знаю, чи вони були в минулому, чи в теперішньому. Я просто усміхався і дивився. Не хотілося, щоб вони знов розізлилися. А ти що сьогодні робила? 

— О боже! — вигукнула Чарліна. — Ну й день у мене був! Почалося з Блима на даху! Я так налякалася! — і Чарліна розповіла Пітерові про всі події цього дня. 

Пітер спохмурнів: 

— Той Блим і та Софі, — сказав він. — Ти впевнена, що вони не замислили чогось лихого? Знаєш, чарівник Норланд сказав, що вогняні демони — дуже небезпечні створіння. 

— Я думала про це, — визнала Чарліна. — Але гадаю, вони не лихі. Скидається на те, що принцеса Хільда покликала їх на допомогу. Цікаво було б дізнатися, що саме шукає король. Він був такий схвильований, коли я знайшла оте фамільне дерево. А ти знав, що у принца Людовіка восьмеро троюрідних братів і сестер, і що їх майже поголовно звали Гансами та Ізоллами, і що майже всі вони погано закінчили? 

— Бо всі вони були нікчемні людці, — сказав Пітер. — Моя мама казала, що Ганса Жорстокого отруїла Ізолла Убивиця, а її саму, напившись, звів зі світу Ганс П’яниця. А сам цей Ганс упав зі сходів і скрутив собі в’язи. Його сестру Ізоллу повісили в Чужокрайнії за те, що вона спробувала вбити одного лорда, за якого вийшла заміж. Це вже скільки? 

— П’ятеро, — сказала Чарліна, зацікавлена розповіддю. — Ще троє лишилося. 

— Це дві Матильди і ще один Ганс, — сказав Пітер. — Ганс Ніколас, ось як його звали, не знаю, як він загинув, знаю тільки, що це сталося десь за кордоном. Одна з Матильд згоріла у пожежі у своєму особняку, а ще одна настільки небезпечна, що принц Людовік наказав замкнути її на горищі в Кастель-Жоє. До неї ніхто не насмілюється наближатися, навіть сам принц Людовік. Вона вбиває людей самим своїм поглядом. Нічого, що я дав Приблуді цей шматок м’яса? 

— Думаю, нічого, — сказала Чарліна, — якщо тільки вона не вдавиться. Звідки ти про всіх них знаєш? Я, наприклад, ніколи досі про них не чула. 

— Бо я з Білогорії, — сказав Пітер. — У моїй школі кожен учень знає про Дев’ятьох Лихих Кузенів із Верхньої Норландії. Але в цій країні, думаю, ні король, ні принц Людовік не хочуть, щоби було відомо про їхніх огидних родичів. До речі, кажуть, що принц Людовік і сам не кращий за всіх своїх кузенів. 

— Але ж ми така гарна країна! — обурилася Чарліна. Вона відчула образу через те, що в її рідній Верхній Норландії народилися такі жахливі люди. А ще це було дуже несправедливо стосовно короля. 

Розділ дванадцятий, 

у якому розповідається про прання та яйця лабока 

Наступного дня Чарліна прокинулася рано, бо Приблуда тицьнулася мокреньким носиком їй у вухо: певно думала, що їм, як