Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Андалусія зустріла привітно і сонячно. Чого не можна було сказати про Альдо, який ставав більш похмурим та мовчазним по мірі того, як вони з Еленою, Каталіною та Ернесто наближались до будинку батьків Альдо.

- Альдо, з тобою все добре?

Елена, яка найближче йшла до нього, пошепки спитала його про це.

- Так. Але не знаю, чи так буде увесь час. Зазвичай мене на довго не вистачає.

- Чому?

- Тому що здебільшого нам немає про що говорити. Але сьогодні їм доведеться піти на зустріч. В батька завжди на першому місці була репутація, тому він точно не захоче показати свою сім’ю з негативного боку, особливо перед прокурором з Мадриду.

- Я не збираюсь нікого ні до чого примушувати, користуючись своєю посадою. Це ганебно.

- А тобі і не доведеться. Як тільки ти представишся, то батько не буде відходити від тебе ні на крок, щоб ти тільки проявила до нього свою лояльність. То ж я думаю, він буде говорити.

- А як же твоя мати? Ти говорив, що вона не балакуча, закрита та не йде на контакт з людьми.

- Якщо вона не захоче говорити, то її змусить батько.

- А його вона слухається?

- Так, беззаперечно. В нього якось дивно виходить завжди знаходити аргументи, щоб вона повірила йому в будь-якому випадку. Але те, що вона заговорить, якщо він її попросить, – це факт.

- Чого ж він не попросить її нормально спілкуватись з тобою? Ти їхній син, і тобі теж буває важко і потрібна підтримка рідних.

- Ти тільки їм про це не говори. Бо це буде і смішно, і абсурдно одночасно для них виглядати й звучати. Вони не вірять моїм емоціям та їхньому прояву. Вони завжди чекають від мене чогось… Я не виправдовую їхніх сподівань.

- Чому ж це? У тебе гарна освіта і не менш важлива та важка посада. Ти самостійний, навіть живеш в іншому місті. Що не так?

- Я не Олівія.

- Ем…

- Я знаю, що звучить дико, але… Вона для них була всім світом та світлом, не дивлячись на те, що Олівія була повною протилежністю їхніх уявлень про те, яка має бути ідеальна дочка. Але вони приймали її такою. Саме приймали, а не робили вигляд. І щоб вона не зробила, завжди були на її стороні.

- Ось це звучить дико. Ти окрема особистість, Альдо, і навіть не намагайся замінити для них когось. Це марна витрата часу та ресурсів. Можливо сьогодні, коли ти будеш не один з ними в розмові, тобі стане легше. Хоча б спробуй не відчувати себе зайвим чи не таким.

- Дякую, Елено.

Вони в чотирьох зупинились перед будинком батьків Альдо – сеньйора та сеньйори Марчена.

- Ну, що, підемо?

- Ернесто, а ти як думаєш? Чи ми стільки їхали, щоб просто роздивитись фасад будинку?

- Каталіно, давай без твоїх саркастичних ноток!

- Не шипи, Ернесто. Ти схожий на змію так само, як я на балерину чи танцівницю фламенко.

- Ви можете обидва заспокоїтись! У нас важлива справа.

- Чув, Ернесто? І навіть не шипи в мій бік.

- Катал…

Ернесто замовк, тому що на порозі будинку з’явилось подружжя Марчена.

- Мамо! Тато! Привіт!

- Привіт, Альдо. Бачу ти не один. Ну, що, заходьте в дім, будемо знайомитись.

Мати Альдо тільки стримано кивнула головою – і перша зайшла в будинок. Всі між собою переглянулись.

- Не звертайте уваги. В Сандри просто поганий настрій сьогодні, а так вона вам дуже рада. Проходьте.

- Ми помітили.

Це тихо підсумувала Каталіна – і Елена зрозуміла, що легко не буде, а особливо в розмові з Сандрою, матір’ю Альдо. Та й батько міг бути темною конячкою. Це на вигляд він здавався дружнім, але хто знав, який він насправді.