Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«На початку 1843 року в Парижі вийшла книга маркіза де Кюстіна — «La Russie en 1839», в якій автор, аристократ, консерватор та великий католик, змалював Росію такою, якою він її побачив під час свого перебування там протягом кількох місяців 1839 року. Маркіз вирушив до Росії, щоб знайти там аргументи проти конституційного правління, а повернувся до Франції сторонником конституції... Наврядчи яка інша книга про Росію, видана за Ніколая I-го в Європі, так прославилася і так роззлостила російського царя та його двораків. Кюстін промовляє дуже спокійно, з поважними доказами, а тому заперечувати його тяжко. Я не спинятимусь на переказі цілого змісту його книги, а наведу лише кілька прикладів, вибираючи їх із розвідки п. Тарле (Є. Тарле: «Самодєржавіє Ніколая I-го і французское абщєствєнноє мнєніє», Билоє, 1906 р.).
Вже з перших днів перебування в Петербурзі Кюстін зрозумів, що «російський уряд — це стан облоги, який став моральним станом суспільности». «Російський спосіб правління — це абсолютна монархія, прикорочувана вбивством». Усе пригноблене боязко тулиться, все понуре, все мовчазне все сліпо кориться невидимій палці. «Тупа і залізна дисципліна касарні скувала всіх та все». «Я неначебто бачу тінь смерти, що нависла над цією частиною світу». «Як міркую над цими подіями (заслання непокірних селян цілими селами на Сибір — М. Лемке) та про силу інших жорстокостей, більше або менше таємних, які щоденно докопуються в глибині цієї величезної імперії, де віддалі однаково сприяють заколотам та репресіям, то я починаю ненавидіти країну, уряд, усе населення. Непоборно важке почуття охоплює мене і я думаю лише про те, як би втекти». Ніколай І заявив Кюстінові: «Деспотизм ще існує в Росії, бо він становить істоту мого правління, але він є в згоді з генієм нації»... Як маркіз довідався про відношення Ніколая І до дітей декабристів, то створив собі остаточний погляд на нього: «Немає більш хитань, немає більш непевносте, для мене суд над імператором Ніколаєм, нарешті, відбувся. Він — людина твердої вдачі та волі, й це конечне, щоб стати в’язничним доглядачем третини земної кулі. Але в нього немає великодушносте, про це мені добре свідчить ужиток, що його він робить зі своєї влади...»
Щоб знати, як поставилась до книги Кюстіна поступова частина суспільства, послухаймо, що сказав про неї Герцен:
«Без сумніву — це найцікавіша та розумна книга, з написаних чужинцями про Росію. Є там помилки, є багато поверхового, але є справжній хист мандрівника, спостерігача, проникливий зір, що вміє схопити образи, що вміє по кількох зразках відгадати масу. Найліпше схопив він штучність, що вражає на кожному кроці та вихвалювання європейського життя, яке в нас тільки й є, що на показ. Є вислови вражаючої влучности: «un empire de facades... La Russia est police non civilisee» та ін. Він глибоко відгадав вдачу суспільносте, змальовуючи ірбнію та смуток, пригнобленість та сваволю. Він оцінив народну вдачу — це велике досягнення... Тяжезний вплив цієї книги на росіян: голова хилиться долів й опадають руки; і боляче через те, що відчуваєш правду; і прикро, що чужий доторкнувся до болючого місця; і прощаєш йому за багато речей, а найбільш за любов до народу» (А. И. Герцен: «Сочиненія», изд. Павленкова, VI, 88-89).
Анненков писав, що в Росії, «хоч книга була суворо заборонена, одначе, її всюди читали» («Лит. Воспомінанія»).
До цих даних Лемке-Тарле додамо, що сам редактор «Москвитянина», московський професор-історик М. П. Поґодін занотував тоді у своєму щоденнику: «Прочитав цілу книгу Кюстіна. В ній багато жахливої правди про Росію. За змалювання вчинків деспотизму для нас непомітних, я готовий до землі вклонитись перед автором».
Так само й фрейліна петербурзького двору та дружина тверського губернатора, приятелька Пушкіна та Гоголя, відома Смірнова-Россетті, прочитавши книгу Кюстіна, писала з Баден-Бадену до Жуковського, що також перебував десь у «своїй» Німеччині: «Ай да матушка Росія... Кюстін прав...»
Але дамо знову слово панові Лемке: «Зрозуміло, так міг поставитись до книги лише невеличкий гурток. Величезна частина тих, що мали можливість довідатись про неї, обурювалась, не згадуючи вже про Ніколая, який, прочитавши, кинув її на підлогу й сказав: «Моя провина, навіщо я розмовляв з цим негідником!»... Та що цікаве, обурювались не за брехню, якої не бачили, а за правду, висловлену так просто чужинцем. Жуковський казав, що «Нападати потрібно не на книгу, бо в ній багато правди, а на Кюстіна». Тютчев, що написав з приводу книги окрему брошуру, в якій гостро висловився про Кюстіна, не міг, одначе, не визнати, що боронити Росію можуть лише люди, які через надмір ретельносте квапляться піднести парасолю, щоб закрити від денної спеки верх Монблану!»...
Далі Лемке починає використовувати листування з таємного жандармського архіву: «Звичайно, уряд дивився на справу інакше (як Тютчев) та подбав випустити силу різноманітних спростувань. Вже Я. Толстой написав два: під псевдонімом Яковлева та друге за своїм графським підписом. Він перший сповістив жандармам Дубельта про вихід книги. Йому доручили відповісти, як він сам вважатиме за відповідне. Потім старший радник міністерства закордонних справ Лабенський випустив книгу, видану в Парижі французькою мовою, в Берліні німецькою та в Лондоні англійською.
Приклав свою руку до оборони Росії і славетний побратим Булгарина — Ґреч. Про це я й хочу розповісти, докладно використовуючи дуже цікаву архівну «справу».
31 липня 1843 року ексцелленція Ґреч писав з Гайдельберґу до Дубельта велике щирошпигунське послання, де м. і. читаємо: «Найліпші наміри та вчинки нашого уряду підпадають тут викривленим пересудам та злонаправленим зауваженням часописів. Складають та поширюють їх, здебільшого жиди, хрещені та нехрещені, які заволоділи, німецькими журналами. Вони злостяться на Росію переважно через те, що митниця на суходольнім кордоні Пруссії не пропускає їхньої контрабанди. Я переконався, що це головна причина злоби та ненависти супроти Росії».
Далі Ґреч відразу переходить до книги Кюстіна, маючи на увазі добре заробити на її спростуванні.
«З книг про Росію, що вийшли останнім часом, найогиднішим твором є книга падлюки маркіза де Кюстіна. Гідне зауваження, що вона у Франції не викликала майже жодного враження... (Все це нісенітниця. А. Ів. Турґенєв рішуче зазначив: «Книгу читає ціла Європа», «Остафєєвский Архів князей Вязємскіх», IV, 256 — прим. М. Лемке) з тієї причини, що в безлічі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда про Росію, Астольф де Кюстін», після закриття браузера.
