Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"

Швейцарський вчений Шелтінґ вважає, що: «Так Кюстін не лише виніс на форум Європи самий випадок з Чаадаєвим, як приклад пануючої в Росії неволі для сумління і думання, але також виклав перед широкою громадськістю Західної Європи та поставив там до обговорення історичні та релігійно-філософічні думки Чаадаева про духовно-культурну відмінність Росії від Західної Європи. Він цим зробив саме те, чого завжди бажав собі Чаадаев».

Таким чином, завдяки книзі Кюстіна «всеросійський скандал », що стався в жовтні 1836 року у висліді надрукування московського перекладу «Філософічного листа» Чаадаева в журналі «Телескоп» Надєждіна — розрісся у скандал всеєвропейський...

Французький католицький дослідник Шарль Кене перший звернув увагу на те, що філософія історії Чаадаева, зокрема у сфері протиставлення Росії — Європі, так би мовити, у вигляді книги Кюстіна «Росія в 1839 році», що видана в Парижі 1843 року, появилась тоді втретє. Перший раз Чаадаев виклав свої погляди у формі рукописного листа французькою мовою 1829 року, вдруге — перший філософічний лист появився в жовтні 1836 року у перекладі на московську мову в журналі «Телескоп» у Москві. Але цим разом дістала вона загальноєвропейський відгук. (Шелтінґ, ст. 64.)

Після появи книги Кюстіна негайно зреагував тогочасний петербурзький уряд, для якого, за висловом Шелтінґа: «Аж ніяк не було байдуже те, що думає закордон про нього та керовану ним країну. Зокрема, цей уряд не був байдужий до поглядів впливових письменників».

Як пише Шелтінґ, перші відповіді появились у Парижі та походили від урядово для того призначених агентів з російської дипломатичної служби. Яків Толстой, який мав завдання стежити за кордоном за появою книжок про Росію, написав ще того ж року аж дві брошурки французькою мовою. Слід припускати, що ці взірці толстовської прози не багато промовляли до тодішніх західноєвропейських читачів книжки Кюстіна. Через те ще один урядовець місії петербурзького уряду в Парижі, поляк та католик, Ксаверій Лабенський, написав того ж року «Слово про твір п. де Кюстіна» французькою мовою. Це «Слово» вийшло другим виданням ще раз через два роки та було видане в перекладах на німецьку та англійську мови. Так само урядовий публіцист Палкіна Н. Ґреч написав московською мовою спростування, яке крім того видали у французькому та німецькому перекладах. Урядовець московської місії в Мюнхені Теодор Тютчев, змосковщений нащадок флорентійських патриціїв Сіиссі-Чуччі, також і собі приєднався до цього толстовського фонду чи пак «толстовського хору» французькою брошурою під назвою «Лист до п. д-ра Кольба» (1844), що спочатку був уміщений на сторінках часопису «Augsburger Allgemeine Zeitung». З усієї цієї урядової прози надавалася до читання лише брошурка одинокого Лабенського, що, до речі, ніколи не був фаховим прозаїком, бо до того часу займався виключно віршованими вправами французькою мовою та видав чотири збірки чи томи французьких віршів власного виробу.

Крім цих московських шпигунів Яків Толстой був аж надто явним шпигуном, а ексцеллєнц Ґреч стояв у безпосереднім зв’язку з третім відділом Палкінської канцелярії (Лємке: Ніколаєвскіє жандарми і література, ст. 143-150) та інших представників петербурзького урядового світу. Толстому пощастило змобілізувати на фронт проти Кюстіна одного напівеміґранта Івана Ґоловіна, ліберального публіциста, що від довшого часу мешкав у Парижі. Толстой доніс на Ґоловіна шефові жандармів Бенкендорфу й Ґоловін дістав наказ повернутися до Росії. Щоб добитись скасування цього наказу, Ґоловін також написав спростування на книгу Кюстіна, видане французькою мовою 1843 року. (Лємке, 555-572, Аннєнков: «Літ. Воспомінанія», 1909, ст. 305).

Шелтінґ вважає, що ця енергійна урядова літературна пропаганда була викликана міркуваннями престижового та кредитового характеру. Чужеземні кредитові установи уважно стежили за внутрішнім становищем у Росії та за всіма ознаками незадоволення, можливої революції або загостреної реакції, що могли б зменшити кредитоздатність російського уряду. Цілком природно в Петербурзі намагались всіма засобами боротись проти впливу творів, подібних до листів де Кюстіна. Як подає знаний тогочасний критик Сент Бев, петербурзькі урядові кола мали намір впрягти до цієї справи ще не кого-небудь, а самого Оноре де Бальзака. Але не можна цілком певно встановити, чи справді Бальзака уряд Палкіна впустив тоді до Росії, як це твердить Сент Бев, на те, щоб зробити з нього «урядового опонента п. де Кюстіна». Проте, здається, дипломатична місія в Парижі натякнула міністерству закордонних справ у Петербурзі, що слід використати великі грошові запотребування Бальзака, який подорожував тоді по Росії (він залишив палкінський райх у жовтні 1843) для заперечення де Кюстїна. У відповідному зверненні місії до міністерства чигаємо: «Приходячи на поміч п. де Бальзакові в грошах, було б, мабуть, можливим використати перо цього автора, що ще зберігає певну популярність тут, як також в Європі взагалі, щоб спонукати його написати заперечення ворожого та наклепницького твору п. де Кюстіна.» (Al. v Schelting: Russland u Europa, c. 337-339; Alfred Dumaine: Le Marquis de Custine et la Russie, La Revue de Paris, 1922,1 Fevrier, p. 496-497; J. W. Bienstock: Dostoievski et Balzac, Mercure de France, 1924,1 Decembre, p. 420; Charles Quenet: Tchaadaev et letters philosophiques, Paris, 1931, p. 298).

Зрештою, натяки на спроби притягнення москалями Бальзака до виступів проти де Кюстіна знаходимо і в листах останнього до Фарнгаґена фон Ензе, на превеликий жаль, не згаданих та не використаних навіть у таких капітальних працях, як Кене та Шелтінґа.

У листах Кюстіна до Фаргаґена фон Ензе знаходимо й мальовничу згадку про появу петербурзького шпигуна Греча в Парижі: «Брошурка п. М. Греча, перекладена на французьку мову, щойно вийшла. Цей персонаж був дивно анонсований у Парижі. На дверях усіх, бодай трохи знаних осіб, причеплено було картки з іменем Греча, та нижче: великий російський шпигун. Він скаржився на цей наклеп, але спробуйте знайти винного! Було багато сміху, а в цій країні сміх завжди є зброєю». (З листів Кюстіна до Фарнгаґена ф. Ензе з Парижу, 20 січня 1844. Lettres du Marquis de Custine a d’Ense, p. 472.)

XIX

ВСЕРОСІЙСЬКИЙ СКАНДАЛ

У СВОЄМУ ЛИСТІ З ДНЯ 9 ЛИПНЯ 1843 ДО ФАРНГАҐЕНА КЮСТІН ЗАПИТУВАВ: «Я ХОТІВ БИ ЗНАТИ ВРАЖЕННЯ ВІД КНИГИ ЗА КОРДОНОМ, А ГОЛОВНЕ У ПЕТЕРБУРЗІ. ЧИ ВИ МАЄТЕ ЯКУ МОЖЛИВІСТЬ ПОВІДОМИТИ МЕНЕ ПРО ЦЕ?»

На жаль, листи Фарнгаґена до Кюстіна до нас не дійшли, тому і відповідь його на ці запити невідома. Але певну відповідь на ці питання знаходимо натомість у книзі Мих. Лемке «Николаевскіє жандарми і література 1826-1855» (Изд. второе С.