Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

І знову цей проникливий, уважний погляд. Я задумливо роздивляюсь її обличчя, розмірковуючи, і киваю.

- А знаєте, ви маєте рацію. Я зараз же поїду до нього і у всьому зізнаюся. Я впевнена, що він неймовірно зрадіє...

Джоді з плавним полегшеним видихом одягає окуляри, бере зі стола іншу ручку і продовжує писати, схиляючись над папером.

- Так і зроби. Я сподіваюся, що доля нас більше не зведе, - і вона зупиняється, трохи опустивши окуляри на переніссі і дивлячись на мене з-під лоба. - Адже ти розумієш, про що я.

Я слабо усміхаюся.

- Розумію. Я нізащо не зроблю аборт, навіть якщо мій батько стане проти... Дякую.

- Іди з Богом, дочко.

І я востаннє дивлюся на неї, не в силах стримати щирі потоки сліз, і ще раз подумки дякую їй. Потім повертаюся і тихо виходжу за двері, мало не втративши свідомість, коли зустрічаю його погляд. Погляд Кейна.