read-books.club » Сучасна проза » Викрадач тіней 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадач тіней"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Викрадач тіней" автора Марк Леві. Жанр книги: Сучасна проза / Фентезі / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 44
Перейти на сторінку:
Це добре, бо в суботу твоя Клеа грає в муніципальному театрі. Дворжак, концерт для віолончелі з симфонією номер 8. Я зумів купити для тебе квиток у третьому ряду, тож зможеш побачити її зблизька. Не ображайся, якщо я з тобою не піду. Віолончеллю я наситився на сто років уперед.

* * *

Я лише відчинив дверцята своєї шафи й зрозумів, що мені ні в чому йти ввечері на концерт. Справді ж, не вдягнусь я в зелені штани й білу куртку.

* * *

Продавчиня в універмазі порадила мені синю сорочку й темну куртку, яка пасувала б до моїх фланелевих штанів.

Муніципальний театр мав одну невеличку залу: від сили сто крісел, розміщених півколом, і сцену метрів зо двадцять у довжину. Того вечора там музикантів виступало стільки само. Диригент привітався до публіки під аплодисменти, оркестранти виходили групами з правої частини куліс. Серце в мене забилося сильніше, його биття віддавало у скроні. Розсілися вони по місцях за якусь хвилину, не більше, надто швидко, щоб розпізнати постать тієї, заради кого я прийшов.

Світло згасло, диригент звів паличку, і — залунали перші акорди. У другому ряді оркестру сиділи восьмеро жінок, обличчя однієї з них привернуло мою увагу.

Ти була така, як я собі й уявляв: жіночна й іще вродливіша, ніж була. Волосся спадало тобі на плечі і, здавалося, заважало, коли ти водила смичком по віолончелі. Виділити твою партію в загальній грі було неможливо. Та от настала мить твого соло, лише кілька нотних лінійок, кілька нот, що, як я уявив, призначалися лише мені. Промайнула година, а я не відривав від тебе погляду. А коли глядачі звелися, аплодуючи музикантам, я найголосніше кричав «браво».

Мені здалося, що погляди наші зустрілися, я всміхнувся тобі й незграбно помахав рукою. Ти вклонилася публіці разом з усіма, і завіса впала.

Серце мені завмирало, коли я подався до виходу для артистів. У тому закутку я чекав, коли відчиняться залізні двері.

Ти вийшла в чорній сукні, з червоною хусткою на голові. За стан тебе обіймав якийсь чоловік, і ти йому всміхалася. Ніколи не думав, що можу бути таким вразливим. Я побачив тебе разом із тим чоловіком. І ти дивилася на нього такими очима, якими я б хотів, щоб ти дивилася на мене. Він був такий великий поряд із тобою, а я такий маленький у тому закутку. Якби я міг стати тим чоловіком, я подарував би тобі геть усе, але я залишався тільки собою, тінню того, кого ти любила, коли ми були дітьми, тінню дорослого, яким я став.

Зрівнявшись зі мною, ти поглянула на мене. «Ми знайомі?» — запитала. Голос у тебе був чистий, такий як я чув, коли ти не могла говорити, голос твоєї тіні, що покликала мене на допомогу багато років тому. Я відповів, що лише прийшов тебе послухати. Трохи зніяковівши, ти запитала, чи я хочу автограф. Я зам’явся, ти попросила ручку у друга. Надряпала своє прізвище на аркуші паперу, я подякував, і ти пішла попід руку з ним. Ідучи, ти сказала йому, що в тебе є перший прихильник, і розсміялася. Той сміх, який я чув у своєму закутку, вже не звучав, як музика віолончелі.

* * *

Я повернувся додому, Люк чекав на мене біля під’їзду.

— Я дивився у вікно, побачив, що ти повертаєшся, і з твого вигляду зрозумів, що ліпше, щоб тебе хтось супроводив до дверей. Розумію, що все пішло не так, як ти сподівався. Шкодую, але це було зрозуміло наперед. Не переймайся, друже. Ну ж бо, ходімо, не стій, як стовп, треба пройтися, тобі стане ліпше. Говорити не обов’язково, але як хочеш, я тебе вислухаю. Ось побачиш. Завтра буде не так боляче, а післязавтра ти й думати про це забудеш, повір мені. Сердечні рани болючі тільки в перші дні, з часом усе закінчується, хай там як. Ну ж бо, ходімо, не рви душі. Завтра ти будеш класним лікарем. Вона не знає, повз кого пройшла, але побачиш, жінку твоєї мрії ти таки колись зустрінеш. Хіба на світі самі Елізабет чи Клеа? Ти заслуговуєш на краще.

* * *

Я дотримав слова, даного Люкові, підбив риску під дитинством і геть поринув у навчання.

Вечорами ми з Люком і Софі іноді збиралися. Ми з Софі разом готувалися до інтернських іспитів, а Люк — до сесії за перший курс.

Іспити ми всі троє склали успішно й відсвяткували, як годиться.

Того літа в нас із Софі канікул не було. Люк на два тижні їздив додому. Повернувся він у чудовій формі, набравши кілька кілограмів.

Восени до мене приїздила мама. Вона привезла повну валізку нових сорочок і вибачилася, що не може піднятися до мене в помешкання прибрати: коліна в неї боліли дедалі більше, тож їй важко було ходити сходами. Коли ми гуляли над річкою, я занепокоївся, що вона втомлюється. Мама поплескала мене по щоці й сказала усміхаючись, що я маю звикнутися з думкою, що вона старішає.

— З тобою таке теж колись станеться, — сказала вона, коли ми вечеряли в улюбленому ресторані. — Тож, користайся з молодості, ти й не уявляєш, як швидко вона сплине.

І вона знову заплатила рахунок, перш ніж я встиг його схопити.

Поки ми йшли до її готелю, вона заговорила про наш будинок. Вона цілими днями перефарбовувала стіни кімнат, хоч і дуже стомлювалася. Сказала, що навела лад на горищі й лишила для мене скриньку, яку там відшукала. Коли я приїду, то зможу до неї зазирнути. Я намагався розпитати подробиці, але мама не захотіла більше розповідати.

— Сам побачиш, коли приїдеш, — сказала вона, цілуючи мене перед входом до готелю.

Наступного дня після тієї вечері я провів її на вокзал. Вона отримала свою дозу великого міста й вирішила поїхати раніше.

* * *

Про деякі речі друзі не говорять, про них здогадуються. Люк і Софі проводили дедалі більше часу разом. Люк завжди знаходив привід запросити її до нас. Це нагадувало часи, коли Елізабет дедалі ближче пересідала до Маркеса, щотижня змінюючи парту й відсовуючись у глиб класу, тільки цього разу я вже ту тактику зауважив. Окрім тих нечисленних вечорів, коли Люк готував нам поїсти, я його майже не бачив. Інтернатура повністю поглинула мене, а він усе частіше заступав на чергування, щоб мати змогу платити за навчання.

Бувало, що ми залишали записки на тумбочці біля ліжка, бажаючи гарного дня чи

1 ... 38 39 40 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадач тіней», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадач тіней"