Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

Нові наркотики видаються на-гора шаленими темпами. У 2013 році, за даними Управління ООН з наркотиків і злочинності, налічувалося 97 синтетичних наркотиків. Сьогодні управління відстежує в усьому світі понад 350 психоделіків. Ця агенція завжди налаштована оптимістично щодо поступу у війні з наркотиками, але наразі вона змушена визнати, що «з урахуванням майже нескінченних можливостей модифікації хімічної формули (нових психоделіків), заходи міжнародного контролю відстають від появи нових формул»76. У Великій Британії урядовий список заборонених речовин налічує вже понад 600 наркотиків77. Загальновідомі героїн і кокаїн безнадійно відстають за популярністю від трохи відмінних від них альфаметилфенетилгідроксиламіну, залеплону, зиперолу й зопіклону.

Поліцейським не позаздриш – їм доводиться відрізняти один порошок від іншого і відстежувати всі новини динамічного ринку. У такій самій ситуації й політики, які покликані моніторити, тестувати та, врешті-решт, накладати заборони на нескінченний каскад нових наркотиків. У сатиричному телешоу навіть якось підманули члена британського парламенту Девіда Еймесса, запропонувавши йому звернути увагу парламентарів на небезпеку нового наркотику, відомого під назвою «тістечко» (він сказав глядачам, ніби це «бістурбільний кранаболічний амфетамоїд»), що на вулиці йшов під назвою «пончик з хронічного базильдона». Усе це, звичайно, вигадки78.

«Легальні наркотики» звучить безпечніше, ніж «нелегальні». А насправді вони часто становлять більший ризик. Якщо йдеться про давніші наркотики рослинного походження, як-от марихуана, кокаїн або навіть героїн, споживачі принаймні знають, що їм пропонують. Куріння сигарети з марихуаною трохи безпечніше за крек, котрий дрібку безпечніший за героїн. А от про ризики легального синтетичного наркотику, який усього кілька днів як з’явився на ринку, невідомо нічого. Таємничий білий порошок може бути дуже сильним і досить легким, проте дізнатися про це можна тільки прийнявши його.

Кількість жертв легальних наркотиків невпинно зростає. Річард Філіпс, 26-річний британець, одержав ураження головного мозку після куштування «нейтронної бомби» (відомої хімікам як C18H22INО3). Через кілька тижнів після цього 21-річний житель Манчестера Джейк Гарріс устромив собі в шию ніж, перебуваючи під впливом цього ж наркотику. На той момент «нейтронна бомба» була абсолютно легальною в Британії; через кілька днів після смерті Гарріса влада заборонила цей препарат.

У лондонській наркокрамниці я ще раз спробував витягти з продавця трохи інформації. Я поцікавився, чи схожий ефект у пропонованих ним новинок.

– Ні, не схожий, – відповів він твердо, ніби підкреслюючи, що ефекти різні. – З огляду на закон, я не можу вдаватися в деталі. Було б набагато простіше для всіх, якби я міг, – стенув він плечима.

Пошук наркотиків в інтернеті також не дає оптимістичних результатів. Надибав я одну історію, як чоловік у Болтоні помер через кілька хвилин після куріння псі-клону. Трьох 15-річних юнаків шпиталізовано з кривавою блювотою після «Годинникового помаранча». Про це навіть деякі продавці знають.

– Є набагато кращі речовини, – сказав продавець, показуючи на викладені пакетики, – проте ці препарати легальні, бо нема підстав такими їх не вважати, якщо ви розумієте, про що я.

Тобто ще не зареєстровано, що хтось через них помер; отож вони й продаються, хоча й можуть завдати більше шкоди, ніж уже заборонене екстазі.

Ненормальним є той факт, що регулятори ринку легальних наркотиків лише заохочують розробку ще більш небезпечних речовин. За звичайних ринкових умов виробники були б зацікавлені у виробництві наркотиків, які дурманять людей, але не шкодять їм. Ніхто не купував би шкідливі препарати, якби існувала нешкідлива альтернатива. Конкуренція заохочувала б до новаторства в цій галузі: кожна фірма адаптувала б свій рецепт таким чином, щоб препарат викликав у споживача ейфорію й не завдавав шкоди. Саме це характерно для інших ринків: у промисловості напоїв вина, що викликають сильне похмілля, поступаються м’якшим ґатункам; легкі сигарети з низьким вмістом дьогтю успішно розширили свою нішу попри сумнівність заявлених властивостей.

Натомість індустрія легальних наркотиків працює в протилежний спосіб. Гра в кота й мишки між виробниками і поліцією зумовлює, що наркорозробники зосереджуються на зміні формули, щоб нова речовина відрізнялася від уже забороненої. Тому команди розробників у лабораторіях нарковиробників не переймаються тим, щоб їхній продукт ставав кращим і безпечнішим. Натомість вони просто винаходять щось, що достатньо нове, аби легально продаватись. А якщо виявиться, що препарат завдає серйозної шкоди споживачеві, його однаково заборонять, і треба буде випускати новітню версію. Ці збочені стимули ведуть до того, що з кожним новим синтетичним наркотиком усе менше йдеться про безпеку. Більшість новинок – «синтетичні канабіноїди», що нібито відтворюють ефект канабісу. Кілька років тому такі заяви звучали правдоподібно. Проте з кожним новим поколінням заборонених наркотиків виробники покроково змінюють формулу, і ефект усе більше віддаляється від колишньої сигарети з марихуаною. Росс Белл із Новозеландської фармацевтичної фундації каже, що постійні маніпуляції з хімічним складом дали «наркотики-франкенштейни», і нинішні спайси більшою мірою, ніж попередні продукти, викликають тривогу, прискорене серцебиття, галюцинації й депресію.

У деяких країнах робилися спроби запровадити цілковиту заборону на легальні наркотики, щоб ураз оголосити поза законом усі нові психоделіки на ринку. У 2015 році Велика Британія оголосила про плани заборони на зразок ірландської ініціативи кількома роками раніше. Однак такі заборони мають ті самі вади, що й стара система: щоб заборонити препарат, спершу слід довести, що він «психоактивний», а доки будуть доводити, виробники збиватимуть швидкі гроші. Ірландська заборона зменшила кількість наркокрамниць, але бізнес просто перейшов в інтернет. Згідно з дослідженням Єврокомісії79, з часу заборони кількість молоді, що споживає спайси, навіть трохи зросла.

Для компаній-виробників спайси виявилися надзвичайно прибутковими. Більшість виробників у Новій Зеландії імпортують хімікати з лабораторій у Китаї за ціною 1000—1500 доларів за кілограм. У новозеландських лабораторіях виробники порскають хімікатами на висушений рослинний матеріал, і утворюється придатний для куріння продукт, трохи схожий на природний канабіс чи тютюн, і це дає змогу приховати його штучне походження. Далі насичена рослинна суміш ділиться на порції по пару грамів, фасується в яскраві пакетики і відправляється на продаж. Одного кілограма чистої хімічної основи достатньо для наповнення 10 000 пакетиків. Кожен із них коштує роздрібним продавцям 7,50 доларів, які продають його споживачеві за 15 доларів. Згідно з аналітикою Скарбниці Нової Зеландії, середня собівартість пакунка становить 0,75—1,50 долара, а це означає, що рентабельність продажу для виробників сягає понад 500 % чи вдвічі більше, якщо споживач купує в інтернеті, як тепер ведеться80.

Як же вдалося захищати колосальні прибутки? Очевидно, що в галузі, де так легко заробляються гроші, можна б очікувати на ринку нових конкурентів, що призведе