Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

— Дякую, — простягаю гроші таксистові й залишаю салон, вдихаючи на повні груди свіже березневе повітря.

Я роблю кілька кроків і завмираю перед хвірткою. Фарба на воротах давно потьмяніла й облупилася. Проходжуся поглядом по фасаду невеликого будинку. Дерева розрослися, виноград ніхто не обрізав і лоза обплела всю арку.

Я штовхаю хвіртку, проходжу у двір. Несміливо озираюся на всі боки. Виглядає тут усе ще гірше, ніж я очікувала.

Запасний ключ від дверей, як і раніше, захований у прибудові. Я усміхаюся своїм думкам і нетерпляче провертаю його в замковій щілині. Проходжу в простору веранду й у ніс вдаряє знайомий запах упереміш із вогкістю.

Тут нічого не змінилося з останнього мого візиту років п’ять тому. Штори, які ми ще з мамою обирали, вазочка для цукерок на столі пилом вкрилася. На очі навертаються сльози. Скільки щастя я відчувала саме тут, а не в дорогущому особняку батька чи в будинку Даміра.

Розумію, що не можу перебувати довго в будинку. Серце кров’ю обливається від того, що все прийшло в такий жахливий стан. Адже батько обіцяв, що за будинком стежитимуть, адже він знав, скільки це місце для мене значить, але, зрештою, все тут прийшло в запустіння.

З двору майже вибігаю. До кладовища недалеко йти. Поки йду, знову в голову безліч спогадів лізе.

— Привіт, мамо й бабусю. Вибачте, що без квітів цього разу. Якось навіть не подумала, — змахую пил із фотографій на пам’ятнику. — Я скоро теж мамою стану, — намагаюся видавити усмішку. Мені б хотілося цей момент із дорогими мені людьми розділити, а не з гранітними плитами.

Не знаю, скільки часу минає, але до тями приходжу, коли починає капати дощ. Стираю сльози з очей і швидко повертаюся назад. Хворіти мені зараз не можна. Ховаюся в будинку від зливи, намагаюся викликати таксі, але марно. Я абсолютно не врахувала той факт, у якій глушині перебуваю. Сюди мене довезли, а ось назад…

Чорт, і що ж робити?

На ніч тут залишатися не варіант. Холодно, пильно, ні їжі, ні води немає.

Доведеться дзвонити Марату, щоб він відправив когось зі своїх хлопців.

Але не встигаю дістати з кишені телефон, як на екрані висвічується ім’я Даміра.