Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Саша.

Прокидаюся у чужій спальні. За вікном темно.

Намагаюся пригадати, як же я заснула,  і не можу.

Різко сідаю — і відчуваю прилив нудоти. Перед очима пливе, а в голові наче каша.

Пам'ятаю, як приїхали з Ярославом у дім його батька. Як хлопець розповідав щось про свою сім'ю, складні стосунки з рідними. Все уривками.

Запропонував випити якийсь коктейль. Не знаю, навіщо я погодилася.

А потім спогади розпливаються.

Давид... Я пам'ятаю Давида.

Чи це мені снилося?

Підводжуся повільно з ліжка і, наче п'яна, іду до дверей. 

Котра година? Скільки я спала? 

Мені треба додому.

Ступаю кілька кроків — і мене веде, але стараюся триматися. 

Тіло наче наелектризоване, а ще я... Збуджена? Що взагалі відбувається?

Торкаюся дверної ручки, як двері відчиняюся, і я стикаюся ніс до носа з Давидом.

Він, як завжди, у білій сорочці. Рукава підкочені майже до ліктя, верхні ґудзики розстебнуті.

Чорні штани, на стегнах широкий, темний шкіряний ремінь.

Волосся розпатлане, схоже, також спав.

Але виглядає так сексуально...

Роблю глибокий вдих, втягуючи його п'янкий аромат, і облизую губи.

Чоловік хмуриться, а потім різко тягне мене до себе і вривається у мій рот  поцілунком.

Цілує довго, пристрасно, не даючи перевести подих.

Відчуваю, як низ живота наливається важкістю, і з мого рота виривається стогін.

Однією рукою чоловік залізає мені під футболку, і від ніжних дотиків шкіра на спині покривається мурашками. А іншою рукою легко тягне за волосся, змушуючи мене підняти голову і відкрити йому доступ до шиї.

Торкаюся руками його могутніх грудей і неслухняними пальцями розстібаю ґудзики. 

Хочу відчути його. І не лише руками.

Його губи пестять моє підборіддя, спускаються донизу, а коли чоловік доходить до ключиці, залишає слід від зубів.

Це заводить мене з новою силою. Соски кам'яніють, а в трусиках стає мокро.

Наче розчиняюся у відчуттях, стогну від його пестощів. І чую, як важко дихає Давид.

Це додає мені сміливості, і я подаюся вперед. Цілую його сама, на що відразу отримую відгук.

Давид кладе долоні на мою попу, і я, наче розуміючи натяк, обвиваю руками його шию. Тієї ж секунди опиняюсь у повітрі, а через мить чоловік притискає мене  до стіни спиною.

Він цілує вже не так обережно. Швидше спрагло, наче чекав цього давно. А я не відмовляю собі в задоволенні заритися пальцями у його волосся. Торкатися його напруженої шиї.

Відчуваю попою, як він мене хоче, і я хочу не менше. Тому не стримуюся —  трусь об його стояк.

Давид розриває наш поцілунок і дивиться мені в очі. У його погляді хіть. Чиста, заворожуюча, спокуслива хіть. І я тону в цій безодні.

— Принцесо… тобі час додому, — важко дихаючи, вимовляє чоловік.

І для мене це наче ляпас.

Наче мене облили холодною водою.

Бажання відходить на другий план, і накриває образа.

Швидко спускаю ноги на підлогу і поправляю футболку, яка підчепилась, відкриваючи вигляд на мої груди.

Чоловік не зупиняє, і від цього ще більш образливо.

Якого хера я робила?!

Навіщо дозволила йому це робити зі мною?!

Боже, я ж готова була віддатися йому! Тут. Зараз. А йому не треба цього. 

Так соромно мені ще не було ніколи.

Відвертаючись, пригладжую волосся. Не підіймаю очей на чоловіка, який все ще стоїть біля дверей.

На хріна він тут стоїть?!

Бісить!

— Саша, послухай… — тихо говорить Давид.

Та я не хочу нічого чути. І взагалі, бачити його не хочу.

Сором, образа, злість на саму себе, наче пелена. 

А в голові одна думка: тільки не реви!

— Мені треба додому! — кажу голосніше, ніж треба.

І просто вилітаю з кімнати.

Спускаюся на перший поверх. Одразу на кріслі бачу свою куртку і сумку. Хапаю і біжу до виходу.

У дворі припаркований Hummer  Давида. Блін, ще і їхати з ним доведеться. Але вибору нема.

Не знаю, котра зараз година, але впевнена, що вже дуже пізно і мені якнайшвидше треба дістатися додому.

Тому швидко іду до машини. Торкаюсь ручки на дверцятах, і замок одразу  відмикається.

Бачу, як з будинку виходить Давид, вже одягнений, і йде в мій бік.

Швидко застрибую у салон та відвертаюся до вікна.

Не хочу з ним ні про що говорити. І бачити його не хочу.