Читати книгу - "Нова я, Ерін Кас "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Візьмімо перекусити? — запитав Алан, коли ми сіли в машину.
Він дістав другий куплений плед й закутав мене в нього, не слухаючи жодних заперечень. Дощ перестав себе стримувати. Небо сьогодні вирішило виконати місячну норму опадів, лило не перестаючи, стало холодніше й піднявся сильний вітер.
— Як хочеш, моя думка нікого не хвилює, — пробурчала й відвернулася до вікна.
В силу свого характеру я завжди намагалася заперечити, якщо щось робилося без моєї згоди. Навіть зараз, коли про мене піклується цей шикарний чоловік сиджу й бурчу. Він зупинився біля свого ресторану.
— Підеш зі мною?
Я похитала головою, краще в авто почекаю, а то завтра точно підуть чутки про нас. Повернувся він швидко з пакетом на виніс й загадковою посмішкою. Напевно, знову когось зустрів з колишніх, а в тому, що ця Дженніфер його колишня я не сумнівалася.
— Вгадай, кого бачив? — спитав, сідаючи за кермо.
— Катю? — більше у нас немає спільних знайомих й нічого іншого в голову не прийшло.
— Ні, ще варіанти, — знущався наді мною.
— Не знаю, — знизала я плечима.
— Елізабет! — задоволено видав.
— З Максом?! — вигукнула я.
— З хлопцем, — підтвердив Алан. — Посміхається йому, навіть мене не помітила, коли я повз них пройшов.
— Що ж робити, я так хочу на нього подивитися, — почала міркувати вголос.
— Навіщо? — здивувався чоловік.
— Як це навіщо? Адже цікаво, кому ми віддаємо Елізабет. Я за неї відповідальна.
— Пішли підійдемо, скажемо випадково побачили їх і подивишся.
— Ні, це не вихід, вона побачить нас разом й в понеділок весь офіс буде гудіти про нас.
— І? Тебе це турбує?
- Не хотілося б стати новиною дня, — чесно відповіла чоловікові. — А де вони сидять?
— Біля вікна, — не розумів до чого я веду.
— Якщо я пройду там, зможу їх побачити?
— Ти це серйозно? — розсміявся чоловік.
— Моя цікавість мене з'їсть, якщо я зараз поїду. Парасолька є?
— В багажнику, — приголомшено дивився на мене бос.
Я накинула капюшон й розкрила парасольку, повільно пройшлася біля вікон ресторану, спостерігаючи за відвідувачами. Ось вони сидять, Ліззі сидить спиною до мене, хлопець з посмішкою їй щось говорить. Симпатичний молодий чоловік з приємною посмішкою й добрими очима. Я зітхнула з полегшенням, можна бути спокійною за Елізабет. Хлопець помітив мою цікавість, і я швидко попрямувала до авто.
Коли я сіла Алан ледве стримував сміх.
— Смійся вже, — буркнула йому.
— Що побачила? — запитав, виїжджаючи на дорогу.
— Нормальний хлопець.
Ліззі у цьому місті одна й на всі вмовляння батьків повернутися не погоджується, хоче сама будувати своє життя. Я зобов'язана за нею спостерігати.
— І як ти це зрозуміла?
— По очам, вони у нього добрі.
— А по моїм очам що можеш сказати?
— Мені обов'язково відповідати? — Боюся моя відповідь йому зовсім не сподобається.
— Обов'язково, Алісо.
— Іноді твій погляд такий крижаний, що стає холодно. Від тебе потрібно бігти не озираючись.
— Плануєш втечу?
— Продумую план, — підтримала я, як мені здавалося, жарт.
— Навіть не сподівайся, знайду й замкну, — серйозно сказав чоловік, а я зрозуміла, що він не жартував.
В сірих калюжах відзеркалювалося місто, похмурий день змінився таким же похмурим вечором, люди з парасольками поспішали сховатися від негоди в затишних кафе і ресторанах. В таку погоду всім хочеться тепла й приємних зустрічей, насолодитися спілкуванням з рідними людьми або весело провести час у колі друзів. Ніхто не хоче залишитися самотнім у суботній вечір.
В будинку панувала тиша, лише стукіт дощу у вікно порушував цей спокій. Я з подивом виявила, що роботи просуваються швидше, ніж передбачалося. Все було встелене плівкою і скрізь стояли відра з фарбою, а хол більше нагадував склад будматеріалів. Алан оглянув робочий кабінет на першому поверсі й залишився задоволеним.
Я стояла біля вікна й дивилася на галявину перед будинком. Зараз все розрито та розмічено за проєктом. Дощ намочив землю, і вона перетворилася на чорну кашу, але я цього не помічаю. Я бачу, як ця темна галявина перетвориться в кінці, як розпустяться тисячі ніжних пелюсток і навіть чую їх чарівний запах.
— Що там? — спитав Алан, спускаючись з другого поверху.
— Сад, — посміхнулася я.
— Ти вже все вирішила? — він зупинився позаду мене.
— Залишилися дрібниці, я вже бачу цю красу. – Колись у мене теж був свій сад, — вирвалося у мене. Ця сира погода навіяла мені спогади. Алан мовчав, і я продовжила:
— Я полюбляда після дощу сидіти на лавці й вдихати п'янкий аромат квітів, або ввечері, коли запалювалися ліхтарі, спостерігати як ніжні бутони тюльпанів готуються до сну. Тепер хтось інший насолоджується цією картиною.
— Тобі хотілося б повернути те життя? — тихо запитали за моєю спиною.
— Ні, — без роздумів відповіла. — Я зроблю цей сад ще кращим. У цьому будинку буде жити щаслива й любляча сім'я. А після робочого дня й всіх домашніх турбот, уклавши дітей спати, їхні батьки сядуть на лавку обійнявшись й будуть слухати, як розпускаються нічні квіти.
— Він тебе сильно образив? — обережно спитав Алан.
— Стандартна ситуація, — сумно посміхнулася. – Він завжди хотів придушити мій характер й зробити покірним цуциком, а коли не вийшло, завів собі більш розуміючу жінку. Я таке не пробачила й подала на розлучення. От і все. За наполяганням подруги переїхала сюди й тепер допікаю свого боса. Я замовкла й спостерігала, як дощові краплі малюють візерунки на склі.
— Дженіфер була моєю дівчиною, — через час сказав Алан, і я затамувала подих, боячись сполохати його відвертість.
— Ми зустрічалися два роки, і я був готовий зробити їй пропозицію по закінченню університету. Але тоді я був, скажемо, не дуже заможним студентом, і вона з легкістю пішла від мене до мого заможнішого друга. Після цього у мене тільки один справжній й перевірений часом друг — Ітан. Як бачиш, в мене теж все банально, брехню й зраду ніхто не скасовував.
— Ти засмутився сьогодні?
— Ні. Мені сподобалося, як ти їй відповіла про племінників, — було чутно, що він посміхнувся. — Полетиш зі мною? — запитав, доторкнувшись до мого плеча.
Я нахилила голову й потерлася щокою об його руку.
— Я хочу побачити цього сердитого й жахливого «лапочку», — посміхнулася, повертаючись до нього обличчям.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нова я, Ерін Кас », після закриття браузера.