Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Намагаюся не думати, хто їй раніше таке робив. Аліса добре розбирається, чого хоче. Значить, досвід був. Так-так, намагаюся не думати. І про все інше, що робили. Вона тепер тільки моя. Сказала ж сама, що ніхто так добре не робив, як я.

Як згадаю, так знову по новій, тією ж дзиґою нутрощі розкручуються.

Треба вважати, що я нервовим бути інколи більше не вмію. На стрьомі весь час. Хочу тільки тикатися в тонку шкіру, куди завгодно. Тільки тоді жало, угвинчене в мою підсвідомість, кайф вбризкує замість отрути.

Обідати спускаємося знову в кафе-їдальню. Вона в мене шматочок м'яса краде з тарілки. Сама ж як пташка їсть. Не хочу тиснути, мовляв, жери нормально, енергії наберися. Від десерту вона якось дивно відмовляється.

Потім вона щось довго обговорює з хлопчиськом настільки жалюгідним на вид, що я морщуся. Помічаю, що Аліса гроші йому дає. Добра вона занадто, а він явно жебрак.

Випитую деталі і — усе почуте бісить. Нічого вона не виправить, йому одна дорога — на наркоту сяде або у в'язницю за розбій у три копійки. Вона, мабуть, узагалі в це не в'їжджає.

— А де живе він?

— У Сергія Степановича, — зітхає вона. — Експлуатує той його.

Потім вона наважується дещо додати, незважаючи на те, що я всю розмову як дик-кабанюга поводився.

— Він узагалі в дитячий будинок має повернутися. Але поки Матвія немає, робити що — незрозуміло.

— Він уже жити не буде там, побачиш. Як зовні побував, так це як на волі сприймається.

Аліса заводить локон за вухо.

— А що йому робити, як думаєш? — обережно запитує.

І я ледь не розриваюся. Ну так, адже сказав їй, що я — вихованець дитбудинку. Нещасний сирітка. Нікому не потрібний, колишній покидь суспільства. Тепер тільки так про мене і думає. Радник прямо зразковий я, га.

— Самому наркоту штовхати, щоб його не встигли підсадити. І щоб бабло водилося, і не довелося гопником бути.

Вона приховує здивування від мого цинізму, але миттєво засмучується. Трясця, ну навіщо їй цей шарпак здався. Їх як тарганів, насправді. Вона просто не знає масштабу.

Не хочу, щоб Аліса з ним спілкувалася, і ще гірше — намагалася допомогти, але реально ломом собі рот прихлопую. І так її засмутив.

Навіть про гроші, що дала шарпаку, не винюхую. Мабуть уже на солі якісь узяв, їх навіть у Василькові можна знайти.

Намагаюся спокійніше, ніжніше завалювати її ввечері. Напруга між нами тане миттєво. Я від її цицьок не відлипаю.

Коли вона, розпластана на ліжку, — порожевіла вся, — волога від поту і втомлена від мого божевілля, прям кричить на видихах, я в натурі гину. Тарабанюсь і тарабанюсь у неї, а руки на м'яких стегнах тремтінням заходяться.

Гармату до черепа приставляли —  не заходилися. Сам коли перший раз курок натиснув — теж. Тільки коли вухо відрізали, востаннє таке було.

Руки не стабільні, бо поняття не маю, що далі робити. З очей наче по клаптику прибрали, і я осліп частково.

Усе одночасно всередині фарширується, половині переживань я й назв не знаю. Хочу скинути їх — не можу. З більшою амплітудою повертаються, і мене тоді прошибає жадібністю. Хочу ще. Якщо не заповню, не отримаю — біда буде.

Що далі робити. Як це взагалі все працює.

У відкритому космосі і то легше розібратися, і шлях знайти. Що тут, що там, гравітація по нулях для маси моєї. Тільки тут я млявою пожежею просочився, і ось як загасити вогонь, якого не бачиш...

Кінчаю в неї, хоч і просила не робити так. І злюся на себе, і радісно водночас. Взагалі без шансів було витягнути.

Аліса, здається, розуміє. Намагається відійти від цього "разу".

Тому що відходити навіть мені треба.

Засмучується, мовляв, її міг увесь Готель чути. Сміюся, бо сподіваюся так і є. З кришталевою ясністю для себе розумію, що ховатися не хочу і не буду. Ні. Ні за що.

Труся своєю мордою прямо об її вологе обличчя. Аліса ще й примудряється щось розповідати. Я її не вухами, а губами слухаю. Ах, цей підступний церковний хор. Ведуть битву проти Єгора в ТікТоці. Справжня Васильківська мафія. Ржемо, як діти, ще довго.

Планую сходити за бухлом якимось. Настрій такий, а попереду половина ночі. Аліса хоче шоколадку, але потім передумує. Гаразд, усе одно прихоплю.

На вулиці парить, у нас у номері хоч вентилятор стоїть. Самотній таксист мені киває, ніби ми знайомі. У цілодобовій крамниці в черзі прохолоджуюся, у компанії пияків і нариків. Купую й цигарки, бо хочу покурити перед тим, як до неї повертатися.

Відкриваю шампанське в номері, поки Аліса цукеркам і шоколаду радіє. Хотіла, значить, насправді.

П'ємо прямо з горла.

Дешеве, просте. Іншого тут немає.

Смак назавжди запам'ятаю. Аліса ніжно пеститься до мене, цілуючи дуже повільно. Стягую простирадло, щоб дивитися на неї і гладити по стегну. Гола вона вся. І вся моя.

Аліса змушує мене з'їсти шматочок шоколадки.

Потім, знову на новий шалений захід, наче як торчки.

Вона обурюється, коли я не даю їй щось одягнути, але я сміюся. Звісно, відпускаю потім сорочку з рук, щоб натягнула і побігла до ванної, раз так хоче.

Засинаємо геть п'яними.

Вона вже збирається до Міри Никонівни, коли я вранці очі розліплюю. Завзято чмокає мене наспіх. Домовляємося о дванадцятій перетнутися в кафе, щоб разом піти на нараду.

Розгрібаю авгiєвi стайні накопичених справ. Із Філатовим затягується розмова, бо знову є проблеми в Одеському порту. Пишу Кареліну, щоб допоміг ідіоту, бо й у Бруса зрештою підуть накладки, якщо зараз не розрулити.

Філатову в усьому потрібне ручне керування, тому все ще розмовляю з ним, коли в кафе заходжу. Аліса спізнюється, і, виявляється, теж поспішає кудись.

Пояснюю, що в мене зараз важливі справи намічаються. Жартую, що в неї, напевно, теж. Але їй не дуже подобається жарт, дивиться на мене якось уважно.

Зализую її при всіх, бо я вирішив, що так буде тепер. Вона настільки забігана, що не обурюється.