Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Дзвонить і дзвонить, і — все! Перевертаюся з боку на бік, намацую вібруючу пластмасу і запускаю телефон кудись в стіну. Стукіт супроводжує блаженна тиша.

І назад у волосся їй тичусь.

Тільки посвітлішало за вікном, а їм уже щось треба від мене. Пішли в пекло сьогодні!

Аліса, яка ще не прокинулася до кінця, повертається на спину і підводиться. Сміється, розгледівши мій телефон на підлозі.

Ще не прокинулася, а вже радісна. За грудиною кулак розтискається, і давай качати крівцю.

— Раптом важливе що, — усміхається вона, опускаючись назад.

— Ну, значить, неважливе вже.

Аліса хоче простирадлом дірявим прикритися, але я відтягую тканину вниз. Грудки розповзлися й розплющилися в такому положенні — бо важкі вони в неї, великі, найкласніші, що бачив. Знову голова обертом йде.

Коксом ніколи не балувався, тепер знаю чому. Виявилося, чекає на мене Аліса Чернишевська, з неспокійною ніжкою, пробивним характером, звабливими очима і охріненно ніжними, з великими ареолами, цицьками. І розрада краще, сильніше за кокс.

Тичуся в неї безглуздо і на нове коло заходимо. Так і знав, що вона галаслива, і тепер сам мовчати не можу. Не хочу ззаду її брати, хочу бачити, як кінчає. Щоразу.

Поки що, звісно. Потім обов'язково ззаду об'їжджу.

Так і уявляв, що мордочка в неї буде приголомшлива під час... усього.

Тільки в мільярд разів краща, бо можна чіпати, де захочеш.

І Аліса сама мене обкатує скрізь. Руками й губами. Щедра вона взагалі в усьому.

Не хочу думати, що я не знав так багато раніше. Як це відчувати, як ніжний язик ялозить по шиї і це прямо в яйцях відгукується. Аліса мені вночі все вгорі обцілувала, і я тупо не переварив ще. А тушка моя раптом вся жадібна до дотиків стала.

Не хочу і не думаю. Дрімаємо ще годинку, але ніхто з нас всерйоз не відрубується.

Потім Аліса вередує, мовляв, вона уся брудна і руками туди лізти не дасть.

Кайф, що брудна, адже від мене. Ну гаразд, відпускаю її в душ.

За вікном явно черговий спекотний день намічається. Вмикаю мобілу, працює таки пластмаса. Гендир холдингу повідомленнями закидав про те, що місячний репорт на раніше переноситься. Ну, хай щастить, не сьогодні, ага.

Свіженька і мокренька виходить, і феном крутить. Іду в душ, хоч ми начебто домовилися, що вона, як чистою буде, так дасть мені ще раз її довести. Стопорю свої запити, бо...

... нарешті все сталося, йопта, і як би тепер не луснути.

Разом на сніданок тупаємо, я до себе забігаю тільки переодягнутися. Ігната, гендира, Філатова, помічника — до біса. Як-небудь без мене розберуться, розумники.

Аліса довго обирає, тому чекаю її за столиком. Потім вона біля каси щось стопориться. Я вже підриваюся йти розбиратися, але вона розвертається сюди.

Пропоную каву купити перед нарадою біля ринку, бо вона там напрочуд пристойна. Аліса рада піти, але кави не хоче. Від чаю вона там теж відмовляється, гаразд. Коли виходимо до Будинку Культури, я вже хочу десь затиснути фею.

Цілую її в шию сопливо, і вона радісно посміхається. Не можна так робити. Я ж людина жива. Ось вона посміхається, а я спочатку на тонну більше роздуваюся, а потім взагалі нічого не важу. Навіщо взагалі йдемо туди? Треба-треба, але...

— Тільки, Вася, давай не оголошувати. Що вони про мене подумають?

Ледь не шепоче, обурено. Я просто ось гальмую біля ґанку і в оборот її беру. Не лапаю, але вона стоїть в моїй тіні.

— Чого ще? Що за "не оголошувати"?

— Не показувати, що ми...

— Від тебе не очікував, Чернишевська. Яка нам різниця? Подумають вони. Давай без дитячого садка.

Подумають вони, що злий пес накшталт мене Алісу залякав, але всі видихнуть із полегшенням, що я трохи зменшу оберти.

— Ось саме. Навіщо змішувати. Не будемо. — Дивиться на мене з войовничим блиском в очах. Ай бойова фея. — Не треба.

Знову це "змішувати".

Не хоче, мабуть, щоб її репутація в очах людей похитнулася. Типу, вся така хороша, а дає мені.

Після вчорашнього і сьогоднішнього не нашкрябую достатньо злості на чергові заборони. Це правда в дечому. Вона добра і м'яка. Красива, багата, розумна. Ну а я — багатий. І скажений.

Я й не розраховував на половину вчорашнього. Якщо хочу її, треба попуститися трохи хоча б у цьому.

А то в іншому я точно не спроможний стопоритися.

— Ходімо. — На автоматі руку її згрібаю, але потім роздратовано відпускаю. — Будемо вдавати, що невинні, як церковний хор.

— Ти знаєш... — тягне вона зі смішинкою в очах, натякаючи, що церковний хор не такий уже й безгрішний.

Я роблю здивований вигляд, але вона вловлює, що я так пожартував. Сміється і сама ледь за руку мене не хапає, але зупиняється. Блядь, це нові тортури. Попередніх тижнів було недостатньо. Тепер, значить, щось інше.

На нараді Аліса просто чудово мене ігнорує. І подобається мені це все менше й менше. Рахую хвилини, як закінчиться балаканина і ми в Готель підемо. Реально сиджу і в голові перебираю, на біса мені спорткомплекс здався. Так-так, план із легалізації, тому що після війни з Кареліним і вбивством Сарковського прийшла пора.

Повертаємося в Готель типу разом, але все одно шифруємося. Терпець у мене, звісно, закінчується, але вона щось постійно розповідає і пояснює. Її голос-дзвіночок мене відволікає.

У номері біля дверей її затискаю, і розносить мене наче збожеволів. Вона тремтить піді мною, коли засаджую. Рот її звично знищую, але Алісі добре. Знову ганьблюся, як скоростріл, і на мить агресія через край вихлюпується.

Занадто грубо її руки на себе смикаю, вона насуплено відштовхується, і я шукаю, як провину тут же загладити.

Ніколи нікому до вчора не відлизував. Тепер не уявляю, як це взагалі без її безпорадних поштовхів просто в обличчя.

Шкода, мордочки її не побачити. Обидві ніжки трясуться, тремтять нестримно. Мені це жили викручує, чітко в такт. Дзиґою в голові закручується її тремтіння, що в себе вбираю.