Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кир
Я вважав, що більше ніколи не буду їхати цілеспрямовано для вбивства. Що взагалі більше ніколи не повернуся в ті часи.
До зустрічі з Сашею, я ніколи і нікого не вбивав. Так, дуже часто брав участь в бійках, навіть любив це, займався трохи боксом, потім боями... Все це було по малолітству і особливо ніколи не думав займатися спортом серйозно. Випустив пар не де-небудь за гаражами, або на рингу, і жив далі. Мати була задоволена, що її син не займається брудними справами. Я мав гарне тіло, як бонус, і через це ніколи не знав проблем в пошуку коханок. Одного разу, ділився з Єсенією своїм першим досвідом з однокласницею. Ох, як я після неї любив оральний секс - неможливо уявити! Без нього довгий час навіть не міг збудитися.
Потім потрапив до Саші. Випадково. Майже.
У мене захворіла мати. Не так, щоб смертельно. Але так як вона єдина рідна людина, я готовий був гризти землю і робити все, що скажуть, аби вона була здорова.
Пішов заробляти боями і в першу ж ніч Сашко запропонував мені спробувати працювати з ним. Того вечора я зустрів його вперше, а він час від часу відпочивав в подібних місцях. Побачивши мене і зробивши ставку на мою перемогу просто тому, що був гарний настрій, він отримав ввідданого і вірного союзника, який назавжди запам’ятав його доброту. Його прізвище звучало не один рік гучно на все місто і те, що це не просто схоже прізвище я одразу здогадався. Ігнатови славилися впевненістю в собі і синіми очима.
Впевненості в молодому хлопцеві, на два роки всього старшого за мене, іскрилася з усіх щілин, а бажання трахати все, що рухається збіглося з моїм. І ставши його помічником, я отримав доступ до елітних повій і до багато чого іншого. Тож, перші місяці відривався на повну, ледь переконався, що мама в Німеччині і все у неї добре. Потім вона вирішила там залишитися жити та іноді прилітає тепер до мене. Звичайно, вона не знала, чим і як я заробляв на життя.
Потім з'явилася Єсенія. Через кілька місяців після їхного весілля Саша, за допомогою брата, інсценував свою смерть. Цілий рік повністю іншого життя. Дівчина зберігала вірність мертвому чоловікові, змінювалася на очах, утримувала бізнес. Звичайно, я багато чому її навчив, чого сам навчився від Саші, але Єсенія вела трохи іншу політику. Багато з тих хто не рахувався з нею, отримували за це. І якщо спочатку я думав, що у неї нічого не вийде, то коли з'явився Саша з новим обличчям, мені було не зрозуміло, як він знову стане біля керма.
А він і не став.
Він просто передав ці клуби мені, а всі проблеми повісив на нових молодих хлопців. Можливо, з нас ніколи не витягнути це бажання скинути негатив за допомогою чужого болю, але я впевнений, що заради жінки, заради дітей від неї, можливо змінити весь світ. Заробити брудні гроші і жити розкошуючи.
Все краще, ніж просто сидіти і скиглити, що всі погані. Що ніхто не дає тобі просто так мільйони.
Так ось.
Я вбивав. Коли збився з рахунку, зрозумів, що це легше, ніж можна уявити. Особливо, якщо перед тобою якась гнида, яка ґвалтувала дитину, або била жінку. Або будь-яка інша грішна душа.
Всі ми грішні, звичайно. Але, думаю, суть я вже передав.
Ми ніколи не робили щось просто так. І багато часу вели бізнес - акції компаній у обох моїх колишніх начальників, спочатку Саши, а потім Єсенії, ніхто не відміняв. Зараз я практично добропорядний громадянин з бізнесом і повністю чистий перед законом. Хоч і обійти його мені або моїм друзям - раз плюнути. Але ми намагаємося уникати цього.
Правда, не сьогодні.
Зупинившись біля будинку Лілії, я вийшов на вулицю і, спершись об машину спиною, подивився на четвертий поверх. У відкритих вікнах квартири було чути переполох.
- Ну і райончик, - Саня хмикає, підійшовши і притулившись лопатками до автомобіля.
- Я жив у приблизно такому ж районі, - відповідаю, посміхнувшись.
- Правда? - Льоша здивувався. Хоч і прості вони, незважаючи на те, що виросли інакше, але іноді таке проскакує. Забавно.
- Так. До того, як став помічником Саші, - киваю. - Відразу відвіз матір до Німеччини, сам жив у орендованій квартирі довго, - неголосно розповідаю.
- Дивно, які хороші люди тут трапляються, - Льоша похитав головою.
- Єсенія з Женею теж, як би, не в центрі жили, забув? - Саша хмикнув. - Добре, що ми їх забрали.
- Так, звичайно, - Льоша киває. - Просто, шкода, що багато нормальних людей застрягають у цьому...
- Як одного разу сказав Кир моїй дружині - всім не допоможеш, - Саша трохи цинічно знизав плечима. Я кивнув, погоджуючись і думаючи, що саме хочу зробити. І, трохи поміркувавши в мовчанні, я неголосно запитав:
- Вбити її батька занадто просто, правда?
- Занадто. Посади його без права застави, на довічне, - сказав Саша, зрозумівши, що я питаю його. - Викликати? - друг дістав телефон з кишені.
- Так, тільки я хочу подивитися спочатку на нього, - відповідаю. - Привітатися хочу. - Телефон не останніх людей в поліції і прокуратурі у мене самого є, але нехай він дзвонить, раз сам запропонував.
Ми з Городом йдемо в під'їзд, поки Саша дзвонить. Він зайде, ледве завершить, я точно це знаю.
На поверсі галасно. Двері в квартиру відчинені, срач по коридору, від неприємного запаху ледь не вивертає, а амбре від паленої горілки душить горло. На кухні дивна картина.
Сидять дві жінки за столом. Одна плаче, інша, явно ледь проспавшись, розповідає дільничному про те, що було вчора. Слова через хрипкий голос ледь були зрозумілі.
- Ви хто такі? - зліва запитує чоловічий голос і я різко повертаюся.
Мужик в брудному домашньому одязі - майці і штанях, на яких бурі і якісь ще плями. На руках видніється засохла кров і у мене опускається повільно шторка. Я смикаюся. Всього один удар і він летить в стіну, тримаючись за ніс. Крик піднімає такий, що дільничний вилітає до нас, витягнувши пістолет. Стискає мої руки за спиною, але ж я універсальний солдат, правда? Швидко вирвався, направив його іграшку йому в голову. Льоша встав на порозі кухні, діставши свій іменний пістолет, щоб жінки не втекли. Досвід стрільби у нього добрий і з різної зброї.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будь моїм, Тома Глубокова», після закриття браузера.