read-books.club » Фентезі » Мандри убивці, Робін Хобб 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

335
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мандри убивці" автора Робін Хобб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 252
Перейти на сторінку:
прикликати достатньо страху, щоб він повернув мене до власного тіла. Та це було так, наче уві сні потрапити до пастки й намагатися прокинутись. Я не міг вигадати, як із неї вирватися. Не міг набратися волі, щоб спробувати.

У повітрі тхне собачою магією, і гляньте, що я знайшов, — це Вілл загачив мене, мов кіт пазурами, притяг до себе. — Здоров, бастарде. — Його глибоке задоволення пробудило всі мої страхи, з найдрібнішими нюансами. Я почув його цинічний сміх. — То вони обидва живі: і бастард зі своєю збоченою магією, і Веріті-претендент. Такс, такс. Регал засмутиться, довідавшись, що не доcяг успіху, як гадав. А втім, тепер я зроб­лю все напевно. Власним методом.

Я відчув, як він підступно випробовує мою оборону, рухом, інтимнішим за поцілунок. Шукав у мені слабкості так, начеб обмацував тіло продажної дівки. Я метлявся в його затиску, як кролик, чекаючи тільки, як він скрутить мені шию і рвоне, поклавши край моєму життю. Я відчув, що він наростив і силу, і хитрість.

Веріті, — зойкнув я, але мій король не чув і не відповідав.

Вілл зважував мене, тримаючи у затиску.

Навіщо тобі та сила, якщо ти так і не навчився панувати над нею? Нінащо. Але мені, о, мені вона дасть і крила, і кігті. Зробиш мене досить сильним, щоб розшукати Веріті, хай де він сховався.

Зненацька я почав втрачати силу, наче продірявлений бурдюк. Гадки не мав, як він пробив мою оборону, і не знав, як від нього відгородитися. Жадібно присмоктався своїм розумом до мого й почав ссати, як п’явка. Колись так Джастін і Серена вбили короля Шрюда. Він швидко згас, ніби луснула бульбашка. Коли Вілл руйнував усі стіни між нами, я не міг знайти ні волі, ні сили для боротьби. Чужі думки, його думки тиснули на мою свідомість, він шукав мої таємниці, висмоктуючи з мене і Скілл, і життєві сили.

Та всередині мене його підстерігав вовк. «Мій брате!» — гукнув Нічноокий і метнувся на нього, впився зубами й пазурами. Десь далеко Вілл заверещав від жаху й паніки. Хоч яким сильним він міг бути у Скіллі, геть нічого не знав про Віт. Був так само безсилим перед нападом Нічноокого, як я перед ним. Колись, як Джастін атакував мене Скіллом, йому відповів Нічноокий. Я бачив, як Джастін упав, наче був фізично скалічений вовком. Втратив усю концентрацію і контроль над своїм Скіллом, а я зумів звільнитися від нього. Цього разу я не бачив, що діється з Віллом, але відчув, як клацають щелепи Нічноокого. Сила Віллового страху вдарилася об мене. Він утік, розриваючи Скілл-зв’язок між нами так різко, що якусь мить я не був певен, чи я — це я. Потім, цілковито отямившись, повернувся у власне тіло.

Я сів на покривало, по спині в мене стікав піт. Звів усі захисні стіни довкола себе, про які тільки пам’ятав.

— Кобе? — трохи стривожено озвався Джош, і я побачив, як він сонно сідає. Гоні дивилася на мене зі свого покривала, на якому сиділа, тримаючи варту. Я стримав придушене схлипування.

— Кошмар, — прохрипів я. — Просто нічний кошмар.

Я невпевнено підвівся, нажаханий тим, наскільки ослаб. Світ довкола мене ходив ходором. Я ледве тримався на ногах. Мене підігнав страх перед власною слабкістю. Я вхопив свого казанка та пішов із ним до річки. «Чай з ельфійської кори», — пообіцяв я собі, сподіваючись, що він буде досить сильним. Далеко обійшов купу каміння, якою присипав був тіла перекованих. Перш ніж я дістався берега річки, Нічноокий уже був біля мене, пришкандибавши на трьох лапах. Я обхопив його руками, пам’ятаючи про його поранене плече, і сховав обличчя в хутрі на його карку.

Я так боявся. Ледь не помер.

Тепер я розумію, чого ми мусимо всіх їх повбивати, — неспішно сказав він. — Як цього не зробимо, ніколи не дадуть нам спокою. Мусимо вислідити їх у їхньому лігві й усіх повбивати.

Це була єдина розрада, яку він міг мені дати.

Розділ 6. Віт і Скілл

Менестрелі та мандрівні писарі посідають особливе місце в суспільстві Шести герцогств. Вони — сховища знань, не лише про власне ремесло, але куди ширших. Менестрелі зберігають історію Шести герцогств, не тільки загальну історію, що формує королівство, а й дрібнішу — історію малих містечок, навіть сімейств, що їх заселяють. Хоча кожен менестрель мріє стати єдиним свідком якоїсь великої події та, завдяки цьому, скласти нову сагу, їхнє справжнє і тривке значення полягає в тому, що вони постійно спостерігають за дрібними подіями, з яких тчеться матерія життя. Коли постають питання успадкування власності, родоводу чи навіть довгострокової угоди, запрошують менестрелів, аби вони додали деталей, про які інші могли забути. Мандрівні писарі підтримують їх у цьому, хоча й не заступають. За плату роблять письмові записи, в яких ідеться про одруження, народження, перехід земельної власності з рук у руки, здобутий спадок чи обіцяне віно. Такі записи можуть бути складною справою, оскільки кожну зацікавлену сторону слід ідентифікувати так, щоб це виключало помилки, вказати не тільки їхні імена та ремесло, а й походження, замешкання, вигляд. Нерідко менестрелів просять поставити свій знак, засвідчивши те, що написав писар. Тож немає нічого незвичайного, коли вони подорожують разом або ж одна людина поєднує обидві ці професії. Зазвичай менестрелів і писарів гостинно приймають у шляхетських домах, там вони знаходять помешкання на зиму, харч і притулок на старші літа. Жоден лорд не хоче, щоб оповіді менестрелів і писарів зберегли недобрі згадки про нього чи, що ще гірше, не зберегли жодних згадок. Тож щедрість до них вважається звичайною чемністю. Всі знають: якщо за столом замку немає менестрелів, то гостей приймає скупий господар.

Наступного пополудня я попрощався з музиʹками під дверима заїзду в поганенькому містечку, званому Кровснеком. Точніше кажучи, я попрощався з Джошем. Гоні зайшла до заїзду, не озираючись на мене. Пайпер озирнулася, але її погляд був таким дивним, що я нічого з нього не збагнув. Тоді вона зайшла всередину, слідом за Гоні. Ми з Джошем зосталися стояти на вулиці. Прийшли ми сюди разом, його рука досі лежала на моєму плечі.

— Перед дверима сходинка, — тихо перестеріг я його.

Він подякував кивком.

— Добре. Тепла їжа піде нам на користь, — зауважив Джош і рухом підборіддя вказав на двері. Я хитнув головою, а затим відмовив уголос:

— Дякую, але я з вами не ввійду. Рушаю в дорогу.

— Просто зараз? Ходи, Кобе, принаймні випий кухоль пива і щось перекуси. Я знаю, що Гоні часом тяжко витримати. Але не вважай, наче вона говорить від імені нас усіх.

— Не в тім річ. Я просто мушу зробити одну справу. Таку, що відкладав дуже, дуже довгий час. А вчора збагнув, що не знатиму спокою, доки її не зроблю.

Джош тяжко зітхнув.

— Вчорашній день видався жахливим. Я б нічого важливого не вирішував, виходячи з нього. — Повернув голову, наче щоб глянути на мене. — Хай що тебе гризе, Кобе, вірю, час допоможе. Робить таке з більшістю речей, знаєш.

— З деякими речами, — неуважно пробурмотів я. — Іншим речам ніщо не зарадить, доки їх… не виправиш. Так чи інакше.

— Добре. — Чоловік подав мені руку, а я потис її. — Тож щасти тобі. Принаймні ця рука воїна тепер може тримати меч. Це

1 ... 38 39 40 ... 252
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри убивці, Робін Хобб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри убивці, Робін Хобб"